Майже 4 тижні безперервної роботи на окупованій ЧАЕС — історія інженерки Людмили Козак у рубриці «Щоденники війни».
У Славутичі Людмила живе все своє життя, у 26 років почала працювати на Чорнобильській атомній електростанції. Жінка контролює прохід персоналу та наглядає за обладнанням. 23 лютого о 21:00 Людмина, як завжди, вийшла на роботу. Зміна мала тривати 36 годин. Наступного дня вони побачили, що на станції з’явились «гості», які почали захоплювати станцію. Окупанти наказали носити на одязі відображальний знак, щоб їх було видно в темноті, однак Людмила коритися не стала:
«Вони дали свій білий скотч і казали замотати собі руки. Я відмовилась. Ще раз попередили, знов відмовилась. Тоді сказали: значить, отримаєте кулю в лоба. Я не хотіла бути схожою на них».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щоденники війни: історія 80-річної Надії, яка з чоловіком пережила окупацію Гостомеля
Спасінням став білий чепчик, який вона випадково знайшла на станції, а щоб зайвий раз нагадати ворогу, куди вони прийшли, Людмила вишила на ньому українську символіку. У цьому чепчику Людмила і продовжила виконувати свою роботу. Навіть, коли ситуація вже була критична. 9 березня електростанція повністю залишилася без світла:
«Почали всі панікувати, ми не знали що робити у таких випадках, до такого були не готові. Сказали їм, що у них 14 годин, якщо за цей час не з’явиться світло, то вся станція вибухне і усі зустрінемось на небі».
5 днів станція функціонувала на дизельних генераторах і це найбільший час з моменті аварії. Катастрофічних наслідків вдалось оминути дивом. Дивом на 25й день окупації Людмила дочекалася і омріяної зміни персоналу. Після 600-годинної зміни її нарешті відпустили.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Син кілька днів казав мені, що не хоче помирати, "як той чоловік", — історія співробітниці 1+1, що евакуювалась з Бучі
Нині Людмила вдома, у місті Славутич:
«У нас все добре, вже тихо. Ми прогнали орків із міста. Ми молодці, живемо».
Людмила розповіла про 25 днів на ЧАЕС:
«Вони сказали нам піти на робочі місця і ми працювали. Ми просто так не могли лишити об’єкт без нагляду. Я б не сказала, що нас заставляли, нам просто дозволили виконувати свою роботу. Ми підтримували станцію, наглядали, щоб вони нічого не наробили».
Жінка розповіла дивовижну історію, як вона «випадково» зламала руку одному з окупантів, коли мила підлогу. Людмила штовхнула двері, і вони наїхали на руку окупанту, тому що ті спали всюди. Рука після того посиніла, і він втік, а наступного разу вже з’явився з перемотаною. Людмила розповіла, що найбільше вона злякалась не тоді, коли їх захватили, а коли ракета полетіла у Львів, оскільки там перебувала її дитина і зв’язку у них не було. Зараз донька вже у Польщі, а Людмила працює. Нині режим роботи – по 10 днів на ЧАЕС.
Людмила прокоментувала історії про те, що окупанти окопувались у Рудому лісі:
«Так, це правда, і жертви є, і ще будуть. Потрібен час. Вони самі все зробили».
Про мрії після перемоги, жінка зізналась:
«Ми будемо святкували, обов’язково будемо святкувати і це скоро буде!»
Дивіться історію жінки, що відбула 600-годинну зміну на окупованій ЧАЕС:
Loading...