Актор серіалу “Ціна втечі” на “1+1 Україна” Олександр Третьяченко про приниження в одному з московських театрів через українське походження, на яку роль ніколи не погодиться та розвиток українського кіно
Олександр Третьяченко, який зіграв у серіалі “Ціна втечі” на “1+1 Україна”, зізнався, що було найскладнішим у зйомках.
19 лютого о 20:30 на “1+1 Україна” покажуть нову мелодраму “Ціна втечі”. У стрічці розкажуть історію сироти Марти, яка понад усе мріє знайти своє щастя, затишок, рідних та головне — кохання. До команди проєкту долучилися: молода українська акторка Анна Іванова, у фільмографії якої вже є успішний україно-польський проєкт “Я працюю на цвинтарі”, зірка серіалів “Катерина” та “Папараці” Валерія Ходос, відомий за роллю у фільмі “Крути 1918” Віталій Салій.
Одну з ролей у серіалі “Ціна втечі” - дідуся головної героїні Марти, зіграв Олександр Третьяченко. Актор відомий глядачам за роллю батька Максима, голови ради директорів косметичної компанії у серіалі “Моя улюблена Страшко”. Ексклюзивно для сайту 1+1 Олександр розповів про нову мелодраму та зізнався, що було найскладнішим у зйомках.
Опишіть "Ціну втечі" одним реченням.
“Це сімейна історія про непорозуміння дорослих, яке приводить до великого лиха, із якого треба вибиратися”.
Що найбільше подобається у вашому герої? Які риси вважаєте його слабкостями?
Його найбільший плюс в тому, що він має стрижень. Якщо цей герой поставить собі щось за мету, то обов’язково її досягне. Недолік — це переконання у тому, що його слово — закон.
Що було найскладнішим у цій ролі?
“Найбільша складність у тому, що у країні є війна, а тому абстрагуватися непросто”.
Важко було контролювати емоції. Щодня головною темою спілкування на знімальному майданчику були трагедії, які нас оточують. Іноді треба зіграти щось інше — а всередині все одно цей емоційний стан після чергових сумних новин.
Чому глядачам телеканалу «1+1 Україна» варто подивитися цей серіал?
Це надзвичайно красива та емоційна історія, у якій кожен може знайти щось цікаве для себе.
“Сюжет ”Ціна втечі” чіпляє кожного”.
Яким був ваш найперший акторський досвід у кіно?
На третьому курсі ставили виставу за мотивами “Бур’яна” Андрія Головка. Там були досить натуралістичні та експресивні сцени, які ми відігравали буквально у глядацькій залі. Тоді мене побачив режисер стрічки “Важко бути богом” Володимир Горпенко та запросив на проби, а згодом мою кандидатуру затвердили на роль. Однак це був спільний проєкт з Німеччиною, а німці сказали, що якщо цей фільм має бути для Європи, то головних героїв грати в ньому мають європейські актори.
Більше до кіно став дотичним під час зйомок “Слуги народу” у Запоріжжі. Тоді багато допомагав знімальній групі, адже маю чимало зв’язків у місті. У цьому серіалі грав Станіслав Боклан, з яким товаришую ще з часів університету. Він сказав мені: “А чого ти не знімаєшся?”. Станіслав дав мої контакти агенту, з яким я співпрацюю і досі. Тоді й почалося моє акторство саме у кінопроєктах, яких наразі вже більш як 45.
Ви кажете, що “знаєте всіх, а всі знають вас у Запоріжжі”. Як так сталося?
Уявіть собі: 20 років людина кожний день з телевізора розказує вам прогноз погоди. Складно не запам’ятати, правда ж? До того ж я був продюсером на місцевому телебаченні та ведучим у трьох проєктах.
Зараз фактично живу на два міста. У мене батьки вже старенькі та потребують догляду, до того ж Запоріжжя — прифронтове місто. Тому мені необхідно навідуватися туди, аби допомогти. Працюю ж переважно у Києві.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Телеканал “1+1 Україна” розпочав зйомки мелодрами “Ціна втечі”
Під час театральних гастролей у Чернівцях у вас виникла ситуація з переломом ноги просто на сцені? Розкажіть детальніше про цей випадок.
Це була вистава по “Гамлету”, в якій я мав головну роль. За сюжетом, мав вистрибнути залаштунки. Театр, у якому ми грали, був старим, і мені не пощастило приземлитися туди, де випирала якась дощечка. Звісно, відчув біль, однак через адреналін не одразу зрозумів, що сталося щось серйозне — думав, просто забився. Дограв свої сцени, вийшов на поклони, а потім пішов святкувати з колегами. Уже з того святкування мене повезли до лікарні, і виявилося, що це дійсно перелом. За 10 днів знову була вистава — мені зняли гіпс і я відіграв свою роль. А коли ми вже закінчували гастролі та робили завершальний концерт, то в ньому участі не брав. Проте в кінці, коли весь колектив вийшов на сцену, саме я зібрав усі квіти від глядачів, хоча саме на тому концерті вже не виступав — було трохи незручно перед колегами (сміється — прим. ред.).
У вас був досвід прослуховування у Москві та критики через “хохляцький акцент”. Поділіться цією історією.
Мій однокласник підпрацьовував у московському театрі та товаришував з Табаковим, якому тоді потрібен був актор на роль. Друг мене йому і порекомендував. На моєму прослуховуванні був не сам Табаков, а інший викладач. Він сказав: “Одразу відчувається цей хохляцький акцент”.
Тоді ж я зустрів Віталія Семенцова, який запросив у свій проєкт та запропонував головну роль. Вирішив, що краще залишуся тут, де не відчуватиму цього зверхнього ставлення. Ми за два тижні поставили виставу, яку показували в Жовтневому палаці у голубій залі — це був тріумф.
Чи відмовлялися ви від ролей? Чому?
Мені надходили пропозиції зіграти російських офіцерів, однак я принципово відмовлявся. Навіть попри те що, це для українського проєкту, а роль антагоністична, та все одно психологічно не можу таке грати. Це дуже глибока рана. На початку великої війни боявся, що не зможу продовжити акторство, бо ці події надзвичайно вплинули емоційно.
““Ціна втечі” — це моє повернення до професії”.
Як ваша родина ставиться до вашої професії? Чи дотичні вони до акторства?
Мама постійно стежить за проєктами, веде підрахунок скільки та де я знімався. Діти вже просто звикли. Спочатку було так дивно, що тато в телевізорі. А коли він уже постійно там, то це стає буденністю.
Як досвідчений актор, яким бачите розвиток українського кіно надалі? Чого бракує цій індустрії в Україні?
У нас дуже потужний менеджмент кіно, є надзвичайно професійні талановиті люди. Однак переважно більше впливу мають ті, хто не розуміє, що кіно — це індустрія, яка потребує особливого ставлення.
Коли знімали “Ціну втечі” у Латвії, місцеві казали, що ми більш професійно працюємо аніж вони.
“Серед країн Балтії Литва поки має найбільший розвиток цієї сфери. У них замовляють проєкти й Голлівуд, і Нетфлікс. Якби не війна, ми також би до цього дійшли”.
Надзвичайно потужно розвивалося кіно та серіальне виробництво перед повномасштабним вторгненням. На пітчингах (коротке словесне або візуально представлення ідеї кінофільму, своєрідна презентація — прим. ред.) пропонували чимало цікавих проєктів. Нещодавній успіх “Довбуша” показує, що індустрія рухається у правильному напрямку, однак війна вносить свої корективи.
Який ваш омріяний проєкт?
Хотів би реалізувати себе як продюсер. Це проєкт за сценарієм мого однокурсника Андрія Тимчишина. Він про Йогана Пінзеля — майстерного галицького скульптора. Майже магічна історія: ніхто не знає звідки він з'явився і куди подівся, але його роботи відомі на весь світ. Його виставка у Луврі зібрала найбільшу аудиторію після Леонардо да Вінчі — це свідчить про величезний інтерес світу до цієї постаті.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прем'єра на "1+1 Україна": як проходили зйомки нового серіалу "Ловець снів"
Ви активно займаєтеся волонтерською діяльністю, зокрема організували благодійний фонд “Козак Мамай”. Чи маєте якусь ситуацію, пов’язану з волонтерством, яка вас найбільше вразила?
Такі ситуації відбуваються постійно. З останнього: нещодавно хлопчина попросив купити деяке оснащення. Ми зібрали гроші, закупили все необхідне, однак не могли з ним зв’язатися. За кілька днів стало зрозуміло, що він загинув. На жаль, таке трапляється постійно.
А ще якось нам потрібно було зібрати на машину на фронт. До мети не вистачало ще певної суми, і тут приходить донат в 10 000 грн. Виявилося, що це мама загиблого воїна. Вона отримала фінансову допомогу, і гроші переказала нам.
“Величезна вдячність їй за те, що гроші, які вона отримала через таку трагедію, знайшла сили вкласти у перемогу”.
Поділіться неочікуваним фактом про себе.
Досить добре знаюся на кулінарії, на зйомках неодноразово частував своїх колег. Останнім часом зацікавився кавою. Знаю про цю справу дуже багато та можу приготувати на професійному рівні.
Не пропустіть прем’єру “Ціна втечі” 19 лютого о 20:30 на “1+1 Україна”.
