"Ми докладаємо максимальних зусиль, аби про цивільних полонених не забували", – Катерина Осадча про пошук зниклих, труднощі усиновлення та новий сезон "Голосу країни" (ексклюзив)
Ведуча "Голосу країни-13" Катерина Осадча в день народження дала ексклюзивне інтерв’ю сайту 1+1.
Ведуча “Голосу країни”, який виходить сьогодні о 21:00 на телеканалі "1+1 Україна", та авторка проєкту "Знайти своїх" Катерина Осадча нещодавно відзначила день народження. В ексклюзивному інтерв’ю сайту 1+1 вона розповіла про труднощі цивільного полону, проблематику усиновлення в Україні, а також про амбіції на наступний рік.
Нещодавно стартував новий сезон “Голосу країни”. Наскільки, на вашу думку, важливі подібні проєкти в умовах війни?
Я вважаю, і рейтинг це довів, що важливий. Людям потрібна надія, людям потрібно розуміти, що життя триває. Життя має тривати! Щодня, коли йду київськими вулицями, дивлюся на дітей, молодих людей, які п'ють каву на вулиці. Це країна, яка живе, яка сплачує податки, яка розвивається попри все. І це саме те, заради чого ми боремося. Ми щодня дякуємо, щодня засинаємо та прокидаємося з думкою про те, що все це завдяки нашим героям, воїнам ЗСУ, Нацгвардії, прикордонникам. І ми в країні маємо продовжувати працювати. Коли я іноді читаю коментарі, мені кажуть про те, що "ви під час війни продовжуєте робити проєкти". Так, тому що в тому числі це робочі місця, продовження життя, роботи та того, заради чого наші ЗСУ борються зараз. І людей надихають подібні проєкти.
З початку повномасштабної війни ви займаєтеся пошуком зниклих безвісти в рамках проєкту “Знайти своїх”. Як просувається процес повернення цивільних, яких викрала росія зараз?
На жаль, процес повернення цивільних дуже повільний і складний. Зараз ми разом зі Службою безпеки України, Координаційним штабом з поводження із військовополоненими займаємося тим, щоб штаб звернув більшу увагу на цивільних. Цивільний полон - це велика проблема. За Женевськими конвенціями немає і не може існувати цивільних полонених. Цивільні не можуть утримуватися тисячами в російських СІЗО, на території так званих "ДНР", "ЛНР". Це незаконно і так бути не повинно. Важливо, щоб держава і весь світ на це звернули увагу. Ми докладаємо максимальних зусиль для того, аби про цивільних полонених знали, не забували й в країні теж. Нам їх важливо повертати.
Як провели день народження?
Я люблю збирати своїх друзів та рідних в день народження. Та з початку повномасштабної війни це привід зібратися разом вдома, якщо виходить. І цього року ми також зберемося вдома, аби просто побачити один одного вузьким колом: мої батьки, брат, бабуся, куми, хрещені Івана, хрещені Данила.
Зазвичай день народження — це час для підбивання підсумків. Які свої досягнення ви вважаєте найбільшими й важливими за минулий рік?
За минулий рік дуже багато зроблено з ініціативою пошуку зниклих "Знайти своїх" за підтримки каналу 1+1 Україна. Наша ініціатива мультимедійна, тому що це й телевізійна складова, до якої залучені 70 волонтерів, які щоденно працюють над пошуком. За допомогою волонтерів та співпраці з державою ми встановили більше ніж 3000 контактів, тобто ми об'єднали понад 3000 сімей. Ми щоденно на зв'язку з десятками родин. За останній рік ми ретельно зайнялися цивільним полоном, і це було дуже важливо.
Разом з UNICEF ми зняли серіал, і це ще один напрям, яким я займаюся, який для мене також важливий, — сімейні форми виховання, це діти, які залишилися без батьківської опіки, це усиновлення, опіка, дитячі будинки сімейного типу. Ми рік планували цей проєкт і нарешті зробили. Це серіал про дитячі форми виховання, про те, як усиновити дитину, які є проблеми в державі з усиновлення. Я й надалі буду займатися цим.
Ми стали єдиними у світі ведучими, які вели прямий ефір з укриття, зі станції метро. Це був фінал "Голосу країни-12". Зараз, завдячуючи польському каналу TVP, в ефір виходить новий європейський сезон "Голосу країни", який є найбільшим проєктом на українському телебаченні з початку великої війни. І це абсолютно надихаючий проєкт. Ми зняли епізод Song of my life. І це також крутий досвід, коли вийшов випуск про українських зірок з українськими зірками, з українською ведучою в найбільш рейтинговому шоу в Фінляндії, і ми ще раз нагадали про війну. За рік було зроблено дуже багато, ще попереду дуже багато роботи. Але головне — що ми робимо та не зупиняємося.
Які ваші плани та амбіції на майбутнє? Що би ви хотіли досягти у новому році життя?
В мене багато планів, але не хочу забігати наперед. Основним напрямком є пошук зниклих. Ми продовжуємо боротися за долю кожного. Щодо сімейних форм виховання, то зараз ми готуємо велику програму, план щодо розвитку даного напряму. Планів дуже багато: і на місяць, і на пів року, і на рік. Є багато речей, які потрібно встигати робити. Повірте, 24 години на добу - для мене замало. Я б працювала, напевно, до ночі, якби не комендантська година, тому доводиться працювати з дому.
Раніше в інтерв’ю “Сніданку з 1+1” ви наголошували, що в Україні та й у світі немає законодавчого алгоритму повернення цивільних. Чи помітні зрушення в цьому питанні?
Зрушення в цьому питанні помітні в державі, тому що про це почали говорити. В державі іноді мене чують. Та зрушення ці дуже повільні. У мене, як у людини нової в громадській діяльності, це викликає абсолютний шок. Іноді це навіть демотивує, коли ти розумієш, що тисячі людей щоденно піддаються тортурам, сидять в СІЗО, страждають. Це молоді дівчата, молоді хлопці, літні люди, які старше 60 років. Коли була надія, що Дмитро Лубінець, омбудсмен з прав людей, був на зустрічі з омбудсменкою росії, і ми можемо передати списки хоча б старших людей, поранених людей, людей з поганим здоров'ям, аби нам їх повернули. Коли ми виокремили цей список, стало страшно, тому що це сотні людей, які можуть померти щодня. І затягування цього процесу як у світі, так і в Україні всередині інколи абсолютно розбиває всі мої сподівання. Я розумію, що поки ми ходимо з кабінету в кабінет, намагаємося вмовити підписати чергове міністерство якийсь папірець, щоб просто створити якусь комісію, люди в полоні страждають. Ми всі розуміємо, що це війна, і є ворог, що так не можна, але іноді складність бюрократичних процесів і затягування… Я вже мовчу про міжнародні структури, такі як "Червоний Хрест", де в принципі все дуже повільно відбувається. Все це, звичайно, велика біда.
Що потрібно робити цивільним, аби привернути увагу влади та світу до проблеми полону цивільних?
Не втомлюватися говорити про це. Так, коли я починаю говорити про цивільний полон в черговий раз, іноді мені здається, що на мене дивляться, як на божевільну. Але це не так. Потрібно просто розуміти, що поки ми говоримо, про них не забудуть. Потрібно говорити, писати, робити репости наших дописів з соцмереж пошуку зниклих, історій, які ми викладаємо. Щотижня в ютюбі з'являються розповіді про цивільних полонених в проєкті "Знайти своїх". Розповідайте про них. Кожна дія важлива. Просто почитайте історію цивільного полоненого й уявіть, що це могло статися з вами. Дуже важливо не бути байдужим до чужої біди. За ці півтора року, на жаль, ми дуже звикли до біди й трагедій. Ось цю небайдужість нам потрібно підтримувати в собі.
Ви також запустили важливий проєкт про усиновлення дітей "Родина для кожної дитини". Як, на вашу думку, визначитися, чи готова родина взяти дитину та які процеси в Україні заважають це зробити?
Проєкт "Родина для кожної дитини” - спільний з UNICEF та з Міністерством соціальної політики. Коли ми почали шукати людей на початку повномасштабного вторгнення в березні, та й досі до мене часто звертаються люди з питанням, як усиновити дітей, яких ви знайшли, які залишилися без батьків. Тоді я збагнула, що дуже багато людей не розуміють процесу, є достатньо інфантильне ставлення до усиновлення. Потрібно бути готовим. Це питання велике і двостороннє. З одного боку є державні бюрократичні процеси, які такі є через певні правила, тому що “дітей не можна роздавати направо і наліво”, як кажуть в соціальних службах. Це також вірно.
З іншого боку, є великі проблеми на місцях, навіть приклади, коли дітей "притримують", є місце хабарям. Ми всі розуміємо це. Країна велика, в соціальних службах працюють теж різні люди, на жаль. Одна з найбільших проблем — дітям не дають статус, а це діти, яких можна усиновлювати. Якщо батьків (маму, тата) не позбавляють батьківських прав, дитина може жити в інтернаті до 18 років. Суди працюють повільно, в деяких регіонах суди не працюють. Є інтернати, які вивезені за кордон.
Проблема настільки велика, що зараз людей, які хочуть усиновити дітей, набагато більше ніж дітей, яких можна усиновити. Багато дітей з інвалідністю, багато з хворобами. Не всі батьки можуть взяти на себе таку відповідальність і не всі до цього готові. І теж це можна зрозуміти. Проблема велика, але ми будемо продовжувати нею займатися, долучатися до допомоги й реформ з позбавлення України від інтернатів, аби всі діти мали родину. “Родина для кожної дитини” — гасло, яке має досягти свого фіналу."
Нагадаємо, у неділю, 10 вересня, пройшов другий епізод "Голосу країни-13". Дивіться випуск на нашому сайті та долучайтеся до обговорення виступів учасників в соцмережах проєкту:
Дивіться "Голос країни-13" цієї неділі, 17 вересня, на телеканалі "1+1 Україна" о 21:00.
