"Багато хто змінюється, дивлячись ці історії", — експерт "Говорить вся країна", лікар-нейрохірург та онколог Антон Шкіряк (ексклюзив)
Експерт токшоу "Говорить вся країна" про улюблену роботу, унікальну операцію та своє покликання в інтерв'ю сайту 1+1.
Вже 28 серпня о 19:30 на телеканалі “1+1 Україна” відбудеться прем’єра нового сезону суспільно-важливого ток-шоу “Говорить вся країна”, яке має на меті розібратися в резонансних справах, встановити справедливість та навчити українців відстоювати свої права. Експерт токшоу, лікар-нейрохірург та онколог Антон Шкіряк ексклюзивно для сайту 1+1 розповів про свою участь у проєкті, а також поділився цікавою історією пацієнтки, оперувати яку ніхто не брався.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Олексій Суханов закликав підтримувати самотніх тварин у притулках
Розкажіть, будь ласка, про свою участь у ток шоу "Говорить вся країна"? Як потрапили на проєкт?
З Олексієм Сухановим я вже понад 10 років знайомий, як і з багатьма журналістами. Вони вже стали моїми друзями. В проєкті "Говорить вся країна" ми успішно співпрацюємо: наша клініка та я як лікар, як експерт з питань онкології, питань в інших галузях медицини щодо тих чи інших цікавих випадків, які потребують незаангажованої експертної думки.
Чому важливо дивитися такі шоу сьогодні?
"Говорить вся країна" — це справді професійна робота журналістів, які знаходять історії, сім’ї, долі і показують, як живе сучасна Україна і які проблеми має. Цей проєкт покликаний змінити нашу державу через спілкування, через проговорювання цих проблем, через навчання жити по-новому. І справді, про це мусить говорити вся країна. Якщо ми не будемо про це говорити, ми впадемо на дно, з якого буде важко вибратися. Ці історії дуже повчальні. Вони змінюють життя героїв та тих людей, які дивляться ці передачі. Багато хто змінюється, дивлячись ці історії, я впевнений.
Це все абсолютно реальні люди, реальні долі, реальні адреси, реальні хвороби. Ми їх оперували, ми їх лікували, ми їм допомагали, ми змінювали їхнє життя, ми до них приїжджали додому. Тобто це все — реальність.
Що відчуваєте, допомагаючи людям?
Треба розуміти, що я, мабуть, змалечку народився з психікою рятівника. Тобто мені можна зранку не дати поснідати, дати когось врятувати. Коли мені було 5 рочків, моя бабуся була прооперована. У неї було 9 операцій. Я її перев’язував. Вона мені показала, як це робити, тому що вона працювала на швидкій. Вона не могла це робити, а там треба було кожні 3-4 години перев’язки робити. Тому що рана була нагноєна. Потрібно було промивати, давати антибіотики. І вона мене цієї послідовності навчила. Бабуся була лежача. Потім було декілька випадків, коли я рятував життя на вулиці людям. Ну і в принципі вибору не було ніякого, окрім медицини. Тому що у нас все-таки лікарська династія. А куди ще йти, якщо не в медицину. Та й біологія легко давалася.
Це кайф, коли ти відчуваєш, що у пацієнтів змінюється життя, а вони шоковані цими змінами. Вони страждали 20-30 років, 40 років. Або взагалі 50-річного віку. Жінка останні 34 роки страждала від болю у спині. В один день вирішується її проблема. В неї немає болю і вона їде додому. Для людей це супер шокова терапія. Тому, дякуючи сучасним технологіям, сучасним операційним методикам, ти змінюєш людині життя.
Що це для Вас? Професія вашого життя?
Це однозначно. Я більшу частину свого життя - лікар. Тому тут і мови немає. У мене насправді така родинна фамільна медична династія, яка споконвіку лікує. Для мене це – сенс життя. Мої клініки – це мої діти, яких я виростив. Я маю ліцензію як єдиний приватний нейрохірург, який має свою власну клініку, єдиний в Україні. Для мене це не просто покликання, для мене це досягнення. Я дуже ціную свою роботу, ціную своїх пацієнтів. У мене не буває в пів ноги, як інколи танцюрист на репетиціях танцює в пів ноги. Я ніколи не танцюю в пів ноги. Для мене кожен мій пацієнт - це повноцінний великий гранд виступ, який я маю зіграти так, щоб всі глядачі (пацієнт, моя команда, моє особисте его, яке хоче, щоб все було найкраще) були задоволені. Тому я завжди оперую так, ніби це моя 10-ти тисячна ювілейна операція, на яку дивяться 500 тисяч чоловік і ведеться пряма трансляція на офіційному сайті, й резиденти усіх країн слідкують за цією операцією. Моя прабабуся казала моїй бабусі, а та мене повчала, що коли ти оперуєш когось, то оперуй, як свою рідну людину, і тільки тоді ти ніколи не помилишся. Або приймай рішення про операцію так, ніби ти будеш оперувати свою маму, тата, бабусю, дідуся, сестру, брата. Цей принцип я завжди сповідую і роблю так, ніби для рідної людини. Хоча люди є різні, з різних регіонів, різних країн.
Що вам найбільше подобається у вашій професії?
Задоволені очі пацієнтів, які прокидаються після операції. У мене є великий проєкт, який зібрав десятки мільйонів переглядів, можливо ми вже дійшли до сотні мільйонів всіх наших відео. Це проєкт "Пацієнти Шкіряка". Він є і в інстаграмі, і в тік-тоці. І от перші секунди, як пацієнт прокидається з наркозу, у нього сльози, він не може повірити що таке може бути.
Що найважче у вашій професії?
Фізична втома, ритм життя. Окрім моєї медичної спеціальності я ще маю багато інших задач. Я громадський діяч, беру участь у багатьох телевізійних проєктах та маю величезну кількість пацієнтів. Недосип, жертва власною родиною, власними дітьми, власними потребами. Я щасливий, що маю таку роботу, що я затребуваний лікар в Україні та Європі.
Нам відомо про вашу успішну операцію полячки Христини Стіллер. Вітаємо! Розкажіть про це детальніше.
Пані Христина – полячка за національністю, яка проживає у місті Вроцлав. ЇЇ сусідкою була наша українка, Катерина, яка вже понад 20 років живе навпроти. Вони спілкувалися, але її сусідка дуже часто бачила, як тяжко ходить пані Христина, пересувається дуже повільно з паличкою, і страждає від цього болю. Катерина – сусідка пані Христини, ознайомила її з прямими ефірами, які я проводив. Там ми спілкуємося з пацієнтами в прямому ефірі, можна зателефонувати мені в клініку, я відповім у прямому ефірі. І вона підсіла на ці прямі ефіри і 2 роки спостерігала. Але тим часом вона 2 роки лікувалася. Її лікували травматологи, нейрохірурги, але всі сказали, що "в Польщі ми вам не допоможемо. Тут таких операцій не роблять". До того ж, вік – 84 роки. Їй всіляко відмовляли. Блокади їй не допомагали. Біль нікуди не зникав. Вона не могла ходити, вона не могла розігнутися, вона не могла лежати на спині, вона весь час крутилася, щоб вибрати позицію, де їй не болить. Тобто фактично життя перетворилося на таке собі пекло, яке комбіноване було і з стражданням, знеболюючими, стонами. Ті болі і сусіди чули, так як їй інколи так боліло, що ліки не допомагали. Вона записалася до нас на онлайн консультацію, дякуючи технологіям. У нас вже більше 10 років онлайн консультації. Попередньо помічники мої отримують знімки пацієнтів, ми можемо спілкуватися. У нас є такі консультації і для пацієнтів з Америки, і з Європи, і з Азії навіть. Пані Христина одна із тих пацієнтів. Я, ризикуючи всім, під час бойових дій, обстрілів, вивіз обладнання в Ужгород, в безпечне місце. Ми знайшли приміщення, дуже швидко, за три чи чотири місяці зробили в ньому ремонт, і продовжували свою роботу. Ці чотири місяці я займався весь час виключно волонтерством. Ми обладнання привезли в Україну на понад 1 мільйон доларів у березні, квітні, травні 2022.
Пані Христина отримала онлайн консультацію, де я чітко по відео зв’язку, як і всім пацієнтам, роз’яснив її патологію. Вона була здивована, бо ніколи не отримувала такої детальної відповіді, що ж з нею відбувається. Це для неї було досить важливо, бо вона доволі академічна особа з декількома вищими освітами. І їй дуже сподобалося, що вона деталізовано розуміє причину її болю. І ті больові синдроми, які в неї є, я описав до того, як вона мені про них розповіла. Тобто вона розуміла, що я механізм її болю розумію по її знімкам досконально. Вона два роки з її сусідкою була глядачкою моїх прямих ефірів, вона розуміє українську. І вона сказала: "окей, я готова поїхати до Вас, лікарю. В Польщі мені сказали, що не допоможуть, щоб я просто приймала ліки і займалася спортом, а я навіть ходити не можу, тому я вирішила, що все ж таки хочу ризикнути". Насправді, операція була ризикована, складна, під моніторингом спеціальним, з датчиками, під мікроскопом, але нам вдалося. Вона приїхала і ми її госпіталізували. Нам вдалося за 6-ти годинну операцію виправити її 34-річну проблему. Всі ризики були нівельовані в плані крововтрат. В неї була крововтрата трохи менше 200 мл. Це дуже невека крововтрата, зважаючи на об’єм втручання. Було імплантовано 10 титанових мікрогвинтів, які фіксували її хребет в правильному положенні, було звільнено спинно-мозковий канал, було звільнено спинний мозок, нервові корінці з обох боків, випалено кістки, які затискали усі ці структури алмазними бурами. І таким чином ми її звільнили і від болю. В нас є перші відеокадри, де вона на наступний день після операції встає з ліжка. Це треба було бачити: її обличчя показувало, наскільки вона щаслива, що болю немає. Вона просто зі сльозами: "Болю нема, Катю, дивися!". Вона розповідала це своїй сусідці, яка фактично була перекладачкою і організаторкою цієї поїздки. Вона її підтримувала. Бабуся сама у 84 роки не приїхала б. У неї було бажання і вона сказала: "Я з вами поїду в Україну і вам допоможу". Ця історія доводить, що українська медицина не є гіршою, ніж європейська. Можливо, ця історія доводить, що в чомусь навіть краща, тому що ми не сепаруємо людей за віком. Мені здається, що і дитина 2-річна, і 84-річна бабуся – це та ж сама людина, тільки в різні епохи свого життя. І цінність життя не може з віком зменшуватися. Тому що воно безцінне у будь-якому віці. І казати, що хай 84-річна бабуся страждає, тому що вона вже пожила, на мою думку, це не правильно. Люди мають жити без болю. І навіть якщо відходять у вічність, то мають відходити без болю.
Ми дуже довго вважали, що медицина в Європі якась фантастична, неймовірна і суперкрута, але наші співвітчизники, які змушені були їхати за кордон зрозуміли, що вони мали фантастичну доступну професійну медицину в Україну. Наші українці приїжджають з-за кордону, незважаючи на тисячі кілометрів. Вони готові їхати, тому що вони відчувають більшу залученість у процесі їх лікування. Вони відчули, що приїхати до свого лікуючого лікаря, який і мову знає українську, і залучений в процес, і з ним можна завжди зв’язатися. А там призначили термін в 3-4 місяці, коли у вас болить шлунок. Проходить час, і через 3-4 місяці вас питають "а ви будете?". І ви приходите і у вас питають, як 3-4 місяці тому у вас болів шлунок. Тому доступність української медицини і професійна фаховість – це справді те, що мають цінувати громадяни України.
"Говорить вся країна" у соціальних мережах:
Для того аби “1+1 Україна" був у переліку каналів вашого телевізора/приймача (для налаштування прийому “1+1 Україна” через Т2), необхідно провести процедуру повторного сканування телеканалів. Наводимо інструкцію, як це зробити.
