“Найважливіше було врятувати людей”: льотчик Євген Соловйов про авіапрорив на оточену “Азовсталь” та підготовку до повномасштабної війни (ексклюзив)

На телеканалі “1+1 Україна” відбулася прем’єра 5 епізоду проєкту “Хоробрі серця”, ведучими якого стали Ахтем Сеітаблаєв та Валентина Хамайко. У проєкті глядачі можуть побачити цикл історій про українців – військових та цивільних, які здійснили подвиги, захищаючи Україну від російської агресії. Цей епізод був присвячений героям військової авіації, які витіснили ворожу навалу з повітряного простору України.

Редакція сайту 1+1 побувала за лаштунками “Хоробрих сердець” та поспілкувалася з героєм програми Євгеном Соловйовим — військовим льотчик першого класу, підполковником ЗСУ, який отримав звання Героя України за успішне виконання бойових завдань у спецопераціях Головного управління розвідки.

Саме Євген Соловйов у березні 2022 року виконав надважливу місію — доставив вантаж і бійців на підкріплення, а також евакуював важкопоранених захисників з Маріуполя, який на той момент був повністю в оточенні ворога. Це був п’ятий політ Євгена в оточене місто. Його вертоліт потрапив під ворожий обстріл, але пілоту вдалося вберегти свій екіпаж та врятувати життя двадцятьох бійців з “Азовсталі”.

Ексклюзивно для сайту 1+1 Євген Соловйов розповів, як вдалося виконати це завдання, чи змінила війна його характер та з якою думкою він прокинувся 24 лютого.

Євгене, з якою думкою ви прокинулися 24 лютого? Що найперше зробили?

"Перша думка була така: “Почалося”".

Я тоді виконував обов’язки заступника командира вертолітної ескадрильї, тому далі почав думати, що мені потрібно організувати збір і отримання зброї, вихід з Вугледару. Потім були думки про родину. Оскільки ми жили в Херсоні — прифронтовій зоні, потрібно було вивезти сім’ю. Але сам я цим займатися не міг, тому повинен був розказати дружині, що робити.

Для вас війна почалася задовго до 24 лютого 2022 року. Поділіться, впродовж цих років ви розуміли, що рано чи пізно почнеться повномасштабне вторгнення?

Ми готувалися до цього. Але не як військовий, а як людина, я не хотів у це вірити. Я думав, що почнеться вторгнення, але не в такому масштабі і не з тих напрямків, з яких воно почалося.

"Взагалі у світовій історії не було такого серйозного конфлікту з часів Другої світової війни. Хотілося вірити в те, що його і не буде".

У “Хоробрих Серцях” ви розповіли про ваші найвідважніші та найнебезпечніші місії — політ в оточений Маріуполь та підтримку боїв на острові Зміїний. Як вам вдалося зберігати холодний розум, коли ви виконували такі надскладні завдання?

Ми всі розуміли, що відбувається в країні. Постійно були бойові вильоти, втрати. Йшла війна, але ми знаходились не в найгірші ситуації.

"Армійська авіація не воює безпосередньо заради себе, вона воює задля підтримки сухопутних військ. Ми знали, що є війська в гірші ситуації, ніж ми, і їм необхідно допомогти. Найважливіше було врятувати людей".

Стосовно острова Зміїний, ми розуміли, що Україні буде важко без цього зернового коридору. Без деблокади острова економічно нам було б дуже непросто вистояти.

Чи змінила війна вас як особистість? Чи повпливала вона на ваш характер, ваші погляди на життя?

"Звичайно, цінності змінилися. Усе матеріальне перестало бути настільки важливим. Тепер значно більше цінується просто людське життя, спокій, затишок, безпека".

Дружина, звичайно, каже мені, що я став більш грубим, не таким лагідним, як був до цього. Але мені здається, це через те, що я постійно думаю про те, що відбувається, і навіть коли знаходжуся поруч із сім’єю, розумію, що хтось виконує бойові завдання, тому намагаюся на них вплинути, організувати їх так, щоб вони були максимально ефективними та безпечними.

Що, на вашу думку, повинні робити українці, щоб полегшити адаптацію в суспільстві військових, які повертаються до цивільного життя після тривалого періоду на війні?

Більшості людей дуже важко зрозуміти, що пережив військовий, який отримав поранення, втратив все і залишився без підтримки. У нас зараз такий стан в країні, коли кожна людина повинна задавати собі питання: що я сьогодні зробив заради наближення перемоги? На жаль, у нас дуже багато людей, які хочуть перемогти, але зробити це чужими руками. Кожному потрібно зрозуміти, що без нього не буде ані його майбутнього, ані майбутнього країни.

"Усім потрібно об’єднуватися, бути одним механізмом, розуміти проблеми одне одного, допомагати".

Під час повномасштабного вторгнення в Україні набув популярності вираз “не на часі”, який почали використовувати у відношенні до розваг, мистецтва, культури тощо. Що, на вашу думку, дійсно не на часі, допоки ми не перемогли?

Військові повинні розуміти зради чого вони воюють. Особисто я роблю це заради майбутнього своїх дітей. Але якщо не на часі буде культура, відпочинок, відновлення, лікування, освіта, то заради чого ми воюємо? Звичайно, необхідно розставити пріоритети, але не можна сказати, що щось зараз не на часі. Усе має якусь цінність.

Дивіться “Хоробрі серця” щоп’ятниці на телеканалі “1+1 Україна”!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Вивезти матеріали для Гаазького трибуналу через 15 ворожих блокпостів: історія поліцеського з "20 днів у Маріуполі" у проєкті "Хоробрі серця"
• Ведуча проєкту "Хоробрі серця" Валентина Хамайко розповіла, як отримала досвід стройової підготовки: "Я зрозуміла, що маю вміти тримати в руках зброю"
• "Такого не робив ніхто у світі": у проєкті "Хоробрі серця" розкрили подробиці виробництва український морських дронів
• Герой 2 випуску “Хоробрих сердець” Євгеній Громадський “Гром” про те, як разом із батьком прийняв перший бій за Харків