Як знайшла кохання на знімальному майданчику та чому ніколи не забуде зйомки зі Стрельніковим та Цимбалюком: ексклюзивне інтерв’ю зірки серіалу “Ніхто не ідеальний” Тетяни Злової

Уже 4 березня о 20:30 на “1+1 Україна” відбудеться премʼєра авантюрної мелодрами “Ніхто не ідеальний”. Одну з головних ролей зіграла молода українська акторка Тетяна Злова. Ексклюзивно для сайту 1+1 вона розповіла про досвід роботи над серіалом, психологічні проблеми та перші невдалі зйомки.

У серіалі “Ніхто не ідеальний” ви зіграли першу головну роль у вашій кар’єрі. Чи справдилися ваші очікування? Що було найскладнішим? Чому довелось навчитись заради ролі? 

Спочатку мене охопила паніка, тому що 32 серії – це велика робота і відповідальність. Оскільки я викладала акторську майстерність, то почала пригадувати все, що пояснювала дітям, зокрема, як розбирати роль. Звичайно, я робила це й у рамках менших ролей другого плану, але тут збільшився обсяг. Я попросила роздрукувати мені весь сценарій, виділяла маркерами всі події та ключові зміни, які відбувалися з моїми персонажами. Грати одразу двох персонажів було нелегко, але неймовірно цікаво. Участь у проєкті “Ніхто не ідеальний” стала нагодою використати все, чого я навчилася за 8 років гри.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “1+1 Україна” покаже авантюрну мелодраму “Ніхто не ідеальний” з Артуром Логаєм у головній ролі

На початку серіалу глядачі вас побачать у досить незвичайному образі. Як звикали до нової себе? Скільки часу йшло на грим.

Звикати до образу було досить легко. Оскільки у нас була супергример, на грим ішло близько години. Для цієї ролі на мене пошили спеціальний костюм – досить об’ємний, у якому було жарко. Усі на майданчику мені співчували. Їм було складно через спеку, але коли вони бачили мене в цьому костюмі, казали: “Усе, перестаємо жалітися”. Костюм був важкий, і пересуватися було не дуже зручно, бо мене добряче збільшили в об’ємах. Але я впоралася.

Фото: особистий архів Тетяни Злової

Нещодавно в Інстаграмі ви розповідали, що в дитинстві мріяли стати касиркою. Наразі у вас вже є досвід роботи моделлю, журналісткою, ведучою, акторкою озвучки. Як ви прийшли до роботи в кіно? Чим вас захоплює ця професія?

До роботи в кіно я прийшла випадково, тому що за освітою я журналіст, диктор і ведуча телепрограм. На другому-третьому курсі я зрозуміла, що мені не дуже подобається працювати саме в цьому напрямі. Я любила писати тексти, але мені не подобалося створювати новинні сюжети і бути в кадрі з переважно однією емоцією. Я завжди була емоційною і любила грати. 

Колись до нас в університет прийшли кастинг-директори, і моя викладачка попросила мене записати візитку, щоб спробувати себе. Тоді мене затвердили на маленьку епізодичну роль. Звичайно, я нічого не знала про кіно, але спробувала, а потім пробувала ще і ще, експериментувала. 

Я люблю кіно з 1895 року, коли його винайшли, і не знаю, коли перестану любити. Тому мені хотілося наблизитися до кінозірок, за якими я спостерігала з дитинства на касетах. Я була дуже щаслива, що нарешті знайшла роботу до душі, і зрозуміла, що це правда – якщо знайдеш улюблену роботу, тобі не доведеться працювати жодного дня у своєму житті. Власне так і сталося: я можу працювати по 17 годин на добу. Попри те, що втомлююсь і хочу спати, я отримую найбільшу насолоду, перебуваючи на майданчику.

У Тік-тоці ви розповіли, що на початку кар’єри випадково потрапили на знімальний майданчик. За вашими словами, ви запам’ятали цей день надовго, бо “осоромилися”. Поділіться цією історією. 

Це були саме ті зйомки, на які я випадково потрапила завдяки записаній в університеті візитці. Усе в кіно починається з команди “камера, мотор, почали”, але я цього не знала, тобто я не розуміла, після чого починати говорити свої репліки. Моїми партнерами стали Сергій Стрельников і Тарас Цимбалюк, це був серіал “Володимирська 15”. Вони вже на той час були відомими акторами. Це була моя перша роль, і в першій сцені мені довелося плакати. Я не знала, чи зможу це, а ще хвилювалася, щоб зробити все вчасно і не завадити моїм партнерам зіграти так, як вони б цього хотіли, не відволікаючись на мене.

І ось режисер каже: “камера, мотор”, і я починаю говорити свою репліку. У мене вона була всього одна, і мені вдалося з нею осоромитися. Тоді режисер сказав у рацію: “Танічко, ми починаємо після команди “почали”. Я відповіла, що все зрозуміла, але знову повторилося те саме: кажуть “камера, мотор”, і я починаю говорити свою репліку. Мені стало так соромно. 

Мені тоді було років 20, я захоплено все розглядала, і дивувалася, як в павільйоні поруч можуть бути зовсім різні локації: слідчий кабінет і квартира головного героя. Взагалі я була дуже лякливою, ховалася в гримвагенах, щоб не контактувати з акторами, бо вважала, що в мене немає стільки досвіду, аби сидіти з ними поряд, розмовляти і про щось запитувати. Пам’ятаю, як налякала Сергія Стрельникова, коли сховалася в костюмах на дивані. Він шукав серед них свій, і злякався, коли побачив там мене.

На особистій сторінці ви зізналися, що пропрацьовували з психотерапевтом “синдром рятівника”. Часто люди ігнорують власні психологічні проблеми та не звертають на це уваги. Що допомогло особисто вам звернутися до спеціаліста?

Як би сумно це не було, але зараз в Україні близько 70 відсотків населення, якщо не більше, мають психологічні травми, з якими вони або навчилися жити, або пропрацьовують їх, або навіть поки не знають, що з ними потрібно працювати. 

Дехто з моїх колег перші півроку-рік війни влаштовувався на різні роботи, не пов’язані з кіно, щоб якось прогодувати себе. Саме війна і відсутність роботи дали про себе знати. Я людина непосидюча, незважаючи на те, що в мене спокійний характер. Мені все одно потрібно було щось винаходити, я хотіла створювати курси, навчати людей, допомагати. Не скажу, що це був “синдром рятівника”, але це було пов’язано з відсутністю реалізації, і з тим, що я не могла йти до своєї мрії – давати людям знання. Через це все в мене почалася депресія, про яку спочатку я навіть не знала. У мене збільшилася кількість панічних атак, я дуже багато плакала й переживала з приводу кар’єри. Думала, чи все я роблю правильно, тому що в моєму віці багато людей вже реалізувалися. Цим питанням я замучила себе настільки, що в якийсь момент я запитала подругу: “Ти бачила, що стіни рухаються?”. Я дійшла до моменту, коли почав трошки їхати дах, і мені сказали, що навіть не до психотерапевта, а до психіатра варто звернутися. Там мені поставили запитання, на яке варто відповісти навіть якщо ви повністю здорові: “Коли останній раз ви відчували щастя прийдешнього дня?” Я зрозуміла, що це було на канікулах у школі, коли я зранку дивилася мультики і була від цього щаслива.

Фото: особистий архів Тетяни Злової

Я вилікувала депресію, почала шукати позитив у житті, і робота почала з’являтися. Я зрозуміла, що потрібно триматися за маленькі радощі, і поступово вони виводили мене зі стану, коли здавалося, що погода погана, люди погані і світ несправедливий. Власне, депресія і зорові дефекти, так звані ігри розуму, змусили мене звернутися до психіатра, а далі я підтримувала зв’язок із психологом та психотерапевтом, аби просто полюбити себе.

Під час роботи над “Ніхто не ідеальний” ви почали зустрічатися зі своїм колегою Богданом Буйлуком. Розкажіть, як почалися ваші стосунки?

Склалося так, що в нас почали переплітатися шляхи не лише на майданчику, а й в особистому житті. Ми почали більше дізнаватися одне про одного, говорити, і десь наприкінці літа, коли зрозуміли, що знаємо забагато, вирішили продовжувати стосунки, щоб вони переросли в дещо більше. 

Богдан досить нетривіальна, розумна і десь навіть геніальна людина. Мені сподобалися його особистісні якості, а ще зачепила його підтримка, якої в мене довго не було. Від нього я отримую 0% засудження і 100% розуміння.

Подробиці роботи актора дубляжу майже невідомі для пересічних глядачів. Яка найбільш поширена хибна думка про цю професію? Чи впізнавали вас колись за голосом?

Як би боляче це не було, але мене впізнавали за голосом до того, як я почала працювати в цій сфері. Пам’ятаю, як зайшла в кафе і почала говорити красивим мелодійним голосом на опорі: “Дайте мені, будь ласка, капучино з сиропом”, і мені відповіли: “У вас такий гарний голос. Ви, випадково, нікого не озвучували?”, а мені хотілося ридати, бо я тоді не озвучувала. 

Я народилася з таким голосом, який підійшов для озвучення та дубляжу. Я пробувала туди потрапити приблизно з 2017 року. Почала моніторити кастинги й студії, шукати знайомства на допрем’єрних показах. Моя стратегія була така – знайомитися, говорити про себе і записувати демо. 

Фото: особистий архів Тетяни Злової

Найпоширеніша думка про дубляж і про озвучення – якщо ти звучиш у кінотеатрах, хоча я особисто поки що займалася озвучкою лише для телеканалів, то ти гарно заробляєш. Насправді за озвучення і дубляж не платять багато. Єдиний привілей – це популярність твого голосу як голосу якогось актора, але тобі за це не доплачують, бо в нас немає роялті, як в Америці, за те, що твій голос прозвучав ще раз і ще раз. Але це дуже класне хобі.

Ви довго цілеспрямовано йшли до своєї мети роботи у дубляжі та в кіно. Що було вашою основною мотивацією?

Як би це смішно не було, коли я закінчувала школу і починала працювати за спеціальністю в університеті, я хотіла, щоб усі мої колишні залицяльники всюди чули мій голос, і їх це дратувало. Я хотіла, щоб вони ніколи про мене не забували. Це була така підліткова гра, але вона переросла в професію.

Яких персонажів найбільше полюбляєте озвучувати та грати?

Оскільки голос у мене низький, мене одразу поставили озвучувати персонажів 40-50+, і вони в мене непогано виходять. Насправді я експериментую, але точно знаю, що не люблю озвучувати дітей, бо ще не навчилася перемикатися. Я можу озвучувати і хлопчиків, і дівчаток, але бабусь мені подобається озвучувати більше. Ще люблю озвучувати головних героїнь – молодих, красивих, можливо, наївних. У мене 2 крайності: або бабусі, або молоді дівчата, які плекають надії на класне життя. 

Фото: особистий архів Тетяни Злової

Мені в цілому подобається озвучувати. Коли я почала працювати на продакшені “Так Треба”, це моя основна зайнятість зараз, то сказала: “Знаєте, мені все одно, кого озвучувати. Я поки на тому етапі, коли просто рада бути тут”. Я боялася, що мене звільнять через тиждень, тому мала за щастя озвучувати й один фільм, і десять фільмів з різними персонажами, бо для мене головне не кого ти озвучуєш, а як майстерно ти це робиш. Важливо експериментувати, тому, можливо, колись я полюблю озвучувати й дітей.

Не пропустіть прем’єру серіалу “Ніхто не ідеальний” вже 4 березня о 20:30 на телеканалі “1+1 Україна”.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Головні актори серіалу "Ніхто не ідеальний": цікаві факти з біографії