“Благодійна робота — це питання совісті”, — Максим Радуцький про телемарафон Save Ukraine — #StopWar

З цієї нагоди ми поспілкувалися з Максимом Радуцьким — одним зі співорганізаторів майбутнього телемарафону. Максим розповів про благодійний тур київського “Динамо” Match for peace #StopWarInUkraine, що проходив у квітні-травні, та як участь у проєкті Save Ukraine — #StopWar стала продовженням великої доброчинної історії “Динамо”.

Ви відомий бізнесмен та ресторатор, до того ж ви понад 8 років займаєтеся благодійністю. У який момент відчули внутрішню потребу робити це?

Мій перший благодійний захід відбувся якраз у 2014 році. Він був повністю зроблений «на колінках». Тоді нам вдалося залучити лояльних до нас партнерів і доєднати артистів, з якими ми товаришували. Поставили дві машини, невеличке підвищення, кілька колонок та відіграли концерт просто на галявині військового госпіталю перед пораненими військовими. Це якраз була активна фаза бойових дій на Сході. Щоденно до столиці направляли літаки з пораненими бійцями.

На тому імпровізованому концерті було понад 1000 поранених військових. Усі вони – люди з фронту, яким у 2014 році довелося пережити багато складних речей, аби лише кожен з нас продовжував своєї мирне та звичне існування. Артисти вийшли й просто заспівали, забувши про все: світло, екрани та райдери. Там панували дуже чесні емоції, – такі, які були потрібні нашим захисникам та захисницям.

ФОТО: Janek Eslon

До речі, з партнерами, які тоді відгукнулися, продовжуємо співпрацю донині. Допомагаємо там, де потрібно, та де «найгарячіше». Для кожного з нас благодійна робота – це соціальна відповідальність та питання совісті. Ми робимо це за замовчуванням, а не через те, що це потрібно для галочки.

Знаєте, кожен воює на своєму фронті. Хтось на передовій з автоматом, а хтось, як ми, подає бійцям «патрони», наближаючи країну до спільної Перемоги. Я не найкращий солдат, але можу допомогти армії стати ще ефективнішою.

Ви стали співорганізатором серії благодійних матчів київського “Динамо”. Як виникла ідея об’єднати спортивний та музичний фронти, створивши колаборацію з групою 1+1 media?

У нас вийшов вдалий симбіоз. Футбольний клуб зі світовим ім’ям, популярні українські артисти та один з найбільших медіахолдингів у Східній Європі об’єдналися. І це поєднання вийшло досить гарним, а головне – ефективним. Окрема подяка київському «Динамо» за покриття усіх фінансових витрат. Техніку, яку, до речі, наші друзі також надавали безкоштовно, потрібно було перевозити, монтувати, а команді, залученій у процес, банально жити та їсти. ФК «Динамо Київ» повністю взяли це під свій контроль, у тому числі бюджет на транспорт. До того ж клуб допомагав не лише фінансово. Коли в Європі ми говорили «Динамо Київ», усі двері перед нами відразу відчинялися. Весь світ знає величний футбольний клуб з 95-річною історією.

7 матчів – 7 різних країн, на трибунах яких були присутні українці. Опишіть, будь ласка, атмосферу яка панувала під час матчів. Якщо вдалося поспілкуватися з українськими переселенцями, присутніми на трибунах, з яких регіонів країни вони, про що в цілому розповідали? 

Безумовно, що ми спілкувалися з усіма. Знову ж таки, вони, як ті бійці у військовому госпіталі, були свідками тяжких моментів. У мене бабуся з дідусем пережили евакуацію під час Другої світової війни, тож я приблизно розумів, що нині відбувається з вимушеними переселенцями, присутніми на трибунах. Крім того, ще до цієї серії матчів у нас був великий центр гуманітарної допомоги.

Я щоденно їздив на кордон зустрічати фургони з допомогою і на собі відчував мертву тишу. Жінки з дітьми, валізами, домашніми улюбленцями в абсолютній тиші перетинали кордон. Це неможливо описати словами.

Усі матчі були для нас по-справжньому особливими, емоційно насиченими та несхожими між собою. Це ще завдяки тому, що спільно з командою Володимира Завадюка, керівника департаменту виробництва Великих шоу 1+1 media, для кожного європейського міста ми розробили окрему програму. У кожне місто вкладали душу. Проте Варшава, Польща, вразила найбільше. Був заповнений стадіон, а на трибунах панувала цілковита взаємодія. До того ж до участі у перфомансі ми залучили близько 200 українських жінок, дітей та бабусь, які через війну змушені були тимчасово залишити свій дім і яких наразі прихистила Польща. Під час перфомансу вони заповнили собою сцену в формі контурів України.

Спершу, побудувавши велику карту нашої країни, ми прагнули по-режисерськи гарно виставити учасників. Проте вони сказали, що стануть там, де географічно розташована їхня домівка.

Всі зайняли місця, звідки приїхали і куди обов’язково повернуться. Назавжди запам’ятаються слова: «Ні-ні, я з Маріуполя, тож буду стояти тут».

ФОТО: Mateusz Kostrzewa Legia.com

Що стосується футбольної гри, то запам’ятається поєдинок з «Боруссією» у Дортмунді, Німеччина. Опонентами біло-синіх став один з найтитулованіших німецьких клубів, а гра відбувалася на великому стадіоні. Було по-футбольному, по-справжньому.

ФОТО: Mateusz Kostrzewa Legia.com

Звісно, що не обійшлося без труднощів під час реалізації цього туру. Траплялися випадки, коли посеред ночі доводилося змінювати концепцію. До слова, подібні ініціативи готуються 5-6 місяців, а нам вдалося трохи більше, ніж за 7 днів провести першу подію. Так, 2 квітня цю ідею я озвучив братам Ігорю та Григорію Суркісам, і вже практично за кілька днів ми з 1+1 media розробили креативну ідею наших перфомансів. Ми самі очманіли від результату.

ФОТО: Mateusz Kostrzewa Legia.com

Після завершення першої гри з польською Легією Беньямін Вербич, гравець національної збірної Словенії, не стримав своїх емоцій, заплакавши просто на полі. Що відчували самі динамівці?

У роздягальнях панувала фантастична атмосфера. Я вже багато років присутній з динамівцями на виїзних матчах, проте нині, як ніколи раніше, на них була покладена неймовірна відповідальність. Після гри з польською «Легією», зробивши коло пошани, вони всі плакали. Вимушені біженці теж плакали, адже навіть уявити не могли, що зберуться в Польщі за таких умов.

Коли ж хлопці дізналися, що Ксенія Резницька, 12-річна співачка з Маріуполя, буде виступати під час благодійної гри з таллінською «Флорою», навіть не знали, як їй догодити.

Між собою змагалися, хто поїде купувати подарунки. Це все було дуже щиро. Попри те, що Вікторії лише 12 років, їй, на превеликий жаль, довелося пережити більше, ніж будь-які дорослій людині за все своє життя.

У чому, крім збору коштів на вирішення гуманітарних проблем, цінність та унікальність цих матчів?

У всі країни, які ми відвідали, ми привезли частинку України для переселенців. Люди дякували нам за можливість познайомитися між собою, банально обмінятися номерами телефонів. Цими матчами нам вдалося об’єднати українців закордоном. Ми показали, що ми залишаємось єдиними у будь-якому місті та будь-якій країні.

Загалом у межах Match for peace #StopWarInUkraine вдалося зібрати понад 22 000 000 грн. Чи плануєте надалі разом з клубом проводити подібні ініціативи/благодійні аукціони тощо?

Ми повинні тримати спротив на всіх фронтах до тих пір, поки наш напіврозумний сусід від нас не відчепиться. Наша задача – подавати «патрони». Рівно стільки, скільки вистачить сил. Разом з клубом будемо проводити аукціони, плануємо реалізувати гала-вечір.  Крім того, на стадії перемовин ще один захід. Сподіваємось, що все вдасться реалізувати. Ми не зупинимося, а до вирішення своїх особистих питань повернемося вже після Перемоги.

Вже буквально за кілька днів, 29 травня, у День Києва, пройде другий благодійний телемарафон Save Ukraine — #StopWar, до якого долучилося київське Динамо у тому числі. Яким стане лейтмотив цього телемарафону? 

Дякуємо групі 1+1 media за те, що надали можливість доєднатися до цього проєкту. 29 травня – символічна дата, День Києва. Наша ключова мета – зібрати серйозні кошти для закупки медичного обладнання для закладів охорони здоров’я, що надають допомогу пораненим та постраждалим, зокрема придбати хірургічні рентген апарати С-арки. Таке обладнання використовується для проведення операцій під контролем рентгенівського випромінювання, таких як вилучення уламків або фіксація кісток.

В одному з інтерв’ю ви зазначили, що мовчання – синонім агресії. Проте, на щастя, легенди українського спорту не мовчать, а виступають на підтримку України та із важливими закликами до міжнародної спільноти. Кому з них ви вдячні за особливу підтримку та незламну позицію?

По-перше, дуже дякую гравцю польської збірної Роберту Левандовськи. Він робить неймовірні речі для України та українців, як власне і будь-яка людина в Польщі. Це неймовірна підтримка, яку було важко уявити. Ми всім вдячні, але полякам – низький уклін.

Не можу сказати, що стежу за висловлюваннями спортсменів. Спостерігав за своїми друзями та артистами. Зробив певні висновки. Тепер коло мого спілкування значно звузилося. Рішучі вислови щодо російської сторони – це право кожного. Але не слід забувати, що на місці України могла бути будь-яка країна. Ракета здатна долетіти будь-куди, у будь-яку точку світу. Сподіваюсь, що більше ніхто не відчує на собі необхідність у підтримці всього світу.

Як ви змінилися від початку повномасштабного вторгення рф на українські землі? Що спершу зробите після Перемоги?

24 лютого ті самі тривожні телефонні дзвінки своїм рідним та друзям робив я. Вже з вечора 23 лютого панувала обтяжлива атмосфера та все одно всі до останнього не вірили, що розпочнеться повномасштабна війна. Прокинувшись о 4 ранку та пролиставши новинну стрічку, вже о 4:30 почув перший вибух. Спершу зателефонував батькам, але вони не хотіли сприймати мої слова. Потім взяв тривожну валізку та поїхав за дідусем і бабусею. Змусити їх виїхати було складніше, ніж додзвонитися путіну. Переживши евакуацію під час другої світової війни, вони нікуди вже не хотіли їхати. Проте дивом вдалося їх вмовити. Разом ми відправились до моїх батьків, які живуть в Житомирському напрямку, а наступного дня поїхали до друзів у Київ. Уже невдовзі в селі моїх батьків були орки. Коли у будинку батьків почали жити буряти, коли почав отримувати інформацію про загибель знайомих, війна почала сприйматися по-іншому.

Попри те, що страшно, ми з батьком зібралися і розгорнули гуманітарний штаб, який в перші дні теж робили «на колінках». З колегами-рестораторами відкрили польові кухні, роздали 400 тонн їжі, десятки тисяч обідів. Наша машина з продуктами та пальним була однією з перших, які прорвалася у зоопарк «XII Місяців», що перебував у блокаді. На щастя, маємо безліч контактів по всьому світу та і своєчасно включилися колеги з «Динамо» та із журналу «Playboy», які взяли на себе витрати. Оскільки наші фінансові ресурси були небезмежними.

Ця волонтерська діяльність стала справжньою точкою опори, адже коли ти хоч чимось зайнятий, немає часу сидіти і цілком занурюватися в новини. Коли зупиняєшся, розумієш, що поруч з тобою літають ракети, і відразу стаєш неефективним і деструктивним.

Після перемоги прагну зібратися із сім’єю та близькими, з якими пліч-о-пліч йшов до цього дня. Дуже хочу заїхати у військовий госпіталь та особисто подякувати всім захисникам та захисницям. Хоча ми і подавали «патрони», та наші ЗСУ наближали цю заповітну Перемогу.