«Я суворий критик до себе»: Марта Адамчук розповіла про власні межі, свій перший виступ на Atlas Festival та відверто поділилась, кому першому надсилає свої нові пісні

В ексклюзивному інтерв'ю для сайту 1plus1 співачка та зірка Жіночого Кварталу розповіла, як поєднує самокритику з умінням відпускати емоції, чому завжди починає ранок із простих ритуалів та що вважає справжнім відчуттям щастя поза сценою.

Дебют на масштабній сцені Atlas Festival — це значний крок у карʼєрі. Що для вас було найскладнішим чи найважливішим у підготовці, і які емоції лишились від виступу?

По-перше, це величезна аудиторія. По-друге, це була повністю авторська програма. Одне діло виконати кілька пісень, і зовсім інше — презентувати свій концерт. Це хвилююче й неймовірно круто, бо кожна пісня для мене як дитина, яку хочеться донести як окрему історію.

Я зібрала цю програму ще навесні, до свого дня народження, бо люди почали просити саме мої пісні. І коли я побачила, що слухачі не розходяться, а навпаки збираються ближче, і їх ставало все більше і більше, відчуття були неймовірні. Це ніби твоя дитина робить перші кроки, і ти радієш. Тому я хочу продовжувати і якраз 9 вересня у нас запланований концерт Жіночого Кварталу в Жовтневому палаці. Я з нетерпінням чекаю цього виступу.

В одному з інтерв'ю ви зазначали, що для вас важливо зберігати власні межі в житті, але чи буває, що на сцені ці межі стираються, і пісня стає надто особистою?

Я завжди пропускаю музику через душу. Іноді навіть доводиться себе стримувати, бо емоції накривають настільки, що важко співати, сльози заважають. Тіна Кароль колись сказала: «Холодний розум, гаряче серце». Це влучно. Але мені інколи хочеться не контролювати, а віддатися повністю.

Я суворий критик до себе, але мені треба той, хто заземляє. У мене є подруга, яка може мені задати питання, яке мене швиденько заспокоїть, якщо вона бачить, що мене занесло. Але насправді я іноді дозволяю бути всім емоціям: покритикувати себе, порадіти успіхом. Їх треба випускати, бо як ти починаєш себе за щось картати і казати «Ой, ні-ні, що ти себе хвалиш?» або «Ой-йо-йо, що ти себе критикуєш?» Не можна такого робити. Треба давати волю всім емоціям і це дозволяє мені тримати баланс.

Думаю, у кожної співачки існує пісня, яку неможливо співати без деякого внутрішнього тремтіння? Яка це пісня для вас, що викликає хвилю емоцій?

Це пісня Алло. Її навіть немає на платформах — це була разова історія. Вона про розлуку, про те, що хтось служить, а хтось чекає. Я щоразу плачу, коли її співаю, і люди теж плачуть. У ній є надія, але вона занадто реальна, щоб не пробирати до сліз. Думаю, скоро я викладу її на платформи, бо ця пісня повинна жити далі.

Хто перший слухає ваші нові пісні? Чи буває, що ви відправляєте пісню лише одній людині, чию думку вважаєте вирішальною?

Першими слухають найближчі люди. Це така, я називаю, родинна фокус-група. Я відправляю пісні своїм близьким друзям які не пов'язані з музикою, щоб вони спочатку зі сторони послухали і сказали як їм пісня. Потім я можу висилати друзям музикантам, які скажуть, чи їм все подобається по музиці, по зведенню та технічних моментах. Батькам я відправляю не лише пісні теж, а ще й обкладинку до пісні, щоб почути яка подобається більше. Ну і звісно ще є піар-група з якою ми разом плануємо реліз.

Які маленькі ритуали допомагають вам тримати баланс?

Маленькі ритуали мене дуже рятують і допомагають тримати баланс. Я люблю, коли в мене є натхнення і час, тому намагаюся зарядити себе з самого ранку: йду пити колаген з кавою, займатися спортом. Я люблю, коли не відміняю його. Ще мені подобається красиво снідати. Часто це не виходить, бо я їм на ходу, але я люблю себе заряджати красою і приділяти собі увагу. Раніше я думала, що це егоїстично. А наразі я вважаю, що як ти себе зарядиш, якщо ти собі подобаєшся, якщо у тебе гарний настрій, то у тебе так і піде день. Від цього залежить і спілкування з людьми, нові знайомства, робота.

Я завжди цитую цю фразу з літаків: «Спочатку одягти маску собі, а потім іншому». Тобто, якщо ти себе не наповниш, то ти не будеш мати чим ділитися. Тому мене заряджають краса і природа. Найголовніший висновок з цих ритуалів — це мій настрій.

Чи змінилося з часом ваше уявлення про те, що приносить радість? Коли ви востаннє відчували справжнє щастя поза сценою?

Дуже делікатне питання, бо поза нею ти зазвичай десь в несвідомості і просто відсипаєшся. Але останнім часом я ловлю себе на думці, що щастя ховається в дуже простих речах, якби це банально не звучало. Після насиченого графіку я просто піду до річки, походжу босоніж по піску, полежу там і навіть подрімаю біля водички. У цей момент я відчуваю щастя. Я можу просто вийти на вулицю і дякувати за класну погоду, за природу, за те, що дуже гарно світить сонце, що зелень така красива. Мені це дійсно подобається тому, що ми не цінуємо те, що нас оточує, але насправді воно нас і наповнює.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «За правдиві історії і, звісно, за Ісаєнка»: фани Жіночого лікаря. Нове життя в Мережі поділилися, за що люблять серіал