«Важливо, щоб весь світ чув гімн України»: українська фехтувальниця Юлія Бакастова про перемогу на Олімпійських іграх 2024 та важливість спорту під час війни
Фехтувальниця Юлія Бакастова розповіла, як початок повномасштабного вторгнення вплинув на її спортивну кар’єру та що відчула, коли стала олімпійською чемпіонкою
Цього разу героїнею проєкту 1+1 media Спорт проти війни стала українська фехтувальниця Юлія Бакастова, яка виборола олімпійське золото 2024 року в командних змаганнях з фехтування на шаблі.
У спеціальному інтерв’ю Юлія розповіла про те, як початок повномасштабного вторгнення вплинув на її спортивну кар’єру, де українська команда готувалась до Олімпіади та що відчула, коли стала олімпійською чемпіонкою. Окрім цього, вона поділилась, чи перетиналась на ОІ з росіянами, чи планує робити традиційне командне тату на знак перемоги та яким вбачає майбутнє українського спорту.
Яким був для вас початок повномасштабного вторгнення? Як це вплинуло на вашу спортивну кар’єру? Чи продовжували ви тренуватися?
Початок повномасштабного вторгнення застав мене вдома. Нас розбудили наші сусіди. В цей день ми з командою повинні були летіти в Італію на перший збір з нашим новим тренером Андреа Теренціо, але, звісно, що ніхто не полетів.
Я була зі своєю родиною в Києві до середини квітня 2022 року. Ми з командою пропустили два етапи Кубка світу, а потім наш тренер запропонував виїхати в Італію для початку тренувань. Тому в середині квітня я поїхала. Там почала заново тренуватись та готуватись до майбутніх стартів.
Розкажіть про ваші особистісні та професійні зміни від початку повномасштабного вторгнення. З якими викликами у спорті вам довелось зіткнутися?
Зараз у мене набагато більше мотивації продемонструвати силу та волю до перемоги свого народу. Щоб про Україну чули, щоб всі знали, наскільки ми сильний та незалежний народ, що така країна існує, що ми боремося, попри всі труднощі.
Кожен день, коли читаєш новини, треба знаходити сили йти на тренування та готуватись до змагань. Іноді це було дуже складно, але ти борешся з цим та тренуєшся.
«Продовжували тренуватись та вірити в те, що ми робимо».
Цьогоріч на Олімпійських іграх жіноча команда України з фехтування на шаблях здобула золоту медаль. Розкажіть про відбір на Олімпіаду. Що ви відчули, коли зрозуміли, що будете представляти Україну у Парижі?
Це був дуже складний відбір. Ми починали його з 19 місця у світовому рейтингу. Довго не було результату, але ми все одно продовжували тренуватись та вірити в те, що ми робимо. Потім нарешті почали з’являтись перші медалі.
Ми з командою виграли перший відбірковий турнір – це давало нам розуміння, що ми на правильному шляху. Потім був Чемпіонат світу в Мілані, де від нашого виступу залежало, чи можемо боротися за ліцензію в Париж (за цей турнір були подвійні очки). В результаті у нас вийшло посісти 4 місце, що підняло нас з 12 позиції на 6 у світовому рейтингу. Тоді ми вже зрозуміли, що боротись за ліцензію – реально. Вже на етапі Кубка світу в Афінах ми потрапили в фінал (зайняли друге місце) та зрозуміли, що у нас є ліцензія.
Це були неймовірні відчуття, ми були дуже раді. Але водночас розуміли, що це не кінець та треба готуватись далі.
«Ми намагались триматися разом та підтримувати одна одну».
Як і де команда готувалась до Олімпіади? Чи були труднощі під час підготовки?
Останні два роки ми тренувались та готувались до Олімпіади в Італії, оскільки наш тренер – італієць. Там нам створили хороші умови для тренувань, за що ми дуже вдячні.
Звісно, що було дуже складно знаходитись далеко від дому та своїх рідних. Але ми намагались триматися разом та підтримувати одна одну.
Загалом, яка атмосфера панувала на змаганнях? Чи відчули ви підтримку світової спільноти?
На Олімпіаді всі були налаштовані на те, щоб показати свій максимум. Багато людей зі світової спільноти підходили та питали про ситуацію в Україні. Багато людей підтримують.
Що для вас означає здобута на Олімпіаді перемога? Поділіться своїми емоціями, коли зрозуміли, що стали золотою олімпійською чемпіонкою.
Олімпійське золото – це дуже важлива перемога не тільки для нашої команди, але й для всієї країни. Важливо, щоб весь світ чув гімн України. Ми з дівчатами намагались дуже голосно його співати. Круто, що це робили всі українці, які прийшли нас підтримати. Ці емоції складно передати словами, вони дійсно неймовірні.
У вашої команди є традиція – якщо є медаль, то треба зробити пам’ятку на тілі. Розкажіть, як взагалі з’явилась ця ідея? Чи плануєте робити тату після цієї Олімпіади?
Наскільки я знаю, то після перемоги на Олімпіаді в Пекіні 2008 року дівчата домовились, що зроблять тату олімпійських кілець. Тепер завжди після ігор, якщо є медаль, всі роблять тату кілець. Звісно, що я теж планую. Думаю, найближчим часом воно вже буде готове.
«Поки в нашій країні триває війна, російські спортсмени не мають брати участь у будь-яких змаганнях».
У цьогорічній Олімпіаді росіяни брали участь під нейтральними прапорами. Розкажіть, чи стикалися ви з ними у Парижі? Що загалом думаєте про допуск спортсменів країни-агресорки до змагань?
У фехтуванні, на щастя, їх не було, тому з ними ми не перетинались. В олімпійському селищі теж їх не бачила.
Вважаю, що поки в нашій країні триває війна, російські спортсмени не мають брати участь у будь-яких змаганнях.
Які маєте плани щодо подальшої спортивної кар’єри?
Дуже багато сил віддала на підготовку до Олімпіади, тому зараз хочу побути з родиною, відпочити та відновитись. Далі вже буду вирішувати з тренерами, коли краще починати тренування, та будувати плани на майбутнє.
Як гадаєте, яким буде спорт в Україні після війни?
Думаю, що буде багато складнощів. Адже росія зруйнувала чимало спортивної інфраструктури. До того ж деякі спортсмени виїхали до інших країн, хтось з них завершили свою спортивну кар’єру. Але водночас думаю, що потрохи все почне відбудовуватись, будуть з’являтись нові спортсмени. Спорт почне розквітати в нашій Україні з новою силою.
