Що таке Ханська Україна: Акім Галімов пояснив, чому росія так активно боролася за цей край

Висока трава та безлюдні землі – таку історію приписала нашому українському півдню росія, стверджуючи, що до приходу Російської імперії тут взагалі ніхто не мешкав, а усі великі міста були засновані Катериною. Але як було насправді? Сьогодні ми розповімо про унікальний козацький край під назвою Ханська Україна. Цей край існував на території сучасних Одеської та Миколаївської областей ще тоді, коли Російської імперії тут не було і близько. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розкриття міфу Новоросії: Акім Галімов зняв фільм про справжню історію півдня України

Для того, щоб розповісти історію Ханської України, Акім Галімов вирушив на Одещину. Якщо ви подорожували цим регіоном, то, певно, звертали увагу на старовинні хрести край дороги – це козацькі поховання. На одному з таких старих козацьких цвинтерів він зустрівся з кандидатом історичних наук Олександром Середою, який багато років досліджує османський період Півдня України.

 "Цвинтер – це маркер українських козаків, які тут мешкали. Це свідчення про розселення українців за Османської доби. Взагалі, ця територія була частиною Османської імперії. Починаючи з X століття, велика частина сучасних українських земель була під владою османів, серед них Одеська, Миколаївська, Херсонська, Чернівецька, частково Тернопільська, Хмельницька та Вінницька області. На цих землях мешкали кримські татари, ногайці, русини (українці), молдовани та інші народи," – розповідає Олександр.

Османи споруджували тут свої фортеці, наприклад, Татарбунар, Озікале (сьогодні Очаків) чи фортецю Ізмаїл, а також будували порти у містах Гаджедере (сучасний Овідіополь), Аккерман (Білгород-Дністровський) або Хаджибей (сьогодні Одеса). Населення у передмістях фортець жило переважно завдяки торгівлі чи обслуговуванню портів. Незважаючи на те, що ці землі фактично належали османам, Кримське ханство освоювало цей регіон та насаджувало тут свої господарства.

Переселення українських козаків

Кримське ханство до кінця X століття було союзником Османської держави, тому османам було зручніше віддати незаселені степи північно-західного Причорномор’я в управління Криму. Кримський хан віддавав ці землі в користування українцям-козакам. Кінця X століття на землі Одеської та Миколаївської областей починають активно переселятися українські козаки.

Наприкінці X століття українські землі поділили між собою Річ Посполита та Московія. У Речі Посполитій існувала панщина, а в Московському царстві – кріпацтво. В обох країнах українці не могли почуватися вільно. Польська та московська еліти на той момент вже були чітко сформовані, і лише зовсім мала частина українців входила до їхнього складу. Окрім цього, після національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького почалися гоніння українців. Але на південних землях, які належали османам, панували зовсім інші порядки. Тут було чимало вільних земель, різні народи співіснували у мирі, крім того, тут є безліч причорноморських лиманів, де можна було нескінченно ловити рибу. Одним із основних козацьких промислів була саме риболовля, тому запорізькі козаки, які не хотіли жити під московською чи польською владою, почали переселятися на землі, підконтрольні османам. 

У 1699 році після польсько-турецької війни Річ Посполита відновила контроль над Поділлям і вимагала від султана, щоб українські козаки, які перебували на військовій Османській службі, залишили ці землі. Поляки побоювалися, що козаки за будь-якої нагоди допоможуть османам повернути Поділля під їхній контроль. Таким чином, на південних українських землях під османським протекторатом виникла Ханська Україна, заселена переважно козаками з Поділля та Запорізької Січі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російська пропаганда на окупованих територіях: Акім Галімов розповів, як ворог виправдовує війну у шкільних підручниках

Етнографічне різномаїття

Північна частина Одеської області більше належить до Подільської етнографічної групи, тобто тут більше подолян, ніж запорожців. Північна частина вздовж ріки Кодима та вздовж Ягорлику була заселена українцями. Це є адміністративне розмежування Очаківської землі, в яку входить Ханська Україна.

Османи ідентифікували цю територію як таку, де живуть не мусульмани. Стосунки між Ханською Україною та Гетьманщиною з тими козаками, що були на півночі були досить складні. Наприклад, Іван Сірко перехоплював козаків, які хотіли переселитися на Ханську Україну, і говорив їм, що вони запроданці. Після цього він висилав загони і вирізав їх. Однак уже в X столітті таких конфліктів не було.

У Ханській Україні проживали не лише українські козаки, а й народи сусідніх країн, зокрема волохи, молдовани, ногайці та кримські татари. Це була дуже цікава, мультикультурна територія. Українські козаки займалися землеробством, молдовани – виноградарством, кримські татари – скотарством, ногайці – конярством. Але навіть такі різні народи добре співіснували. Татари дозволяли козакам тримати стада худоби, а козаки дозволяли татарам використовувати свої землі під сільське господарство. 

Ханська Україна приваблювала людей з різних куточків своїми вільними землями та відсутністю кріпацтва чи панщини. Тут панувала свобода та взаємоповага, які залучали українських козаків, що шукали кращого життя. Олександр Середа зазначає:

"Цей край не був покинутим чи забутим. Ханська Україна була квітучим та важливим центром українського козацтва, який відігравав значну роль в історії нашої країни."

Як розвивався цей край

Система взаємодії між османами та переселенцями була простою: немусульмани сплачували податок, що становив 10% річного доходу. У відповідь вони отримували свободу, землю та можливість робити бізнес. Османська держава отримувала прибуток з процвітаючих бізнесів та використовувала його для зміцнення своєї економіки. Ця система була вигідною для обох сторін, що сприяло процвітанню регіону.

Одним із центрів козацьких розселень за межами ханської України було місто Ходжабей (сучасна Одеса). Тут мешкало багато рибалок, підприємців та торговців. Велика частина сучасного населення Одеси та її області - це нащадки козаків. Ханська Україна мала свого гетьмана ще з кінця XVII століття. Першим гетьманом ханської України називають Теодора Солименка.

Ханська Україна проіснувала близько 100 років до 1779 року. Тут змінювалися гетьмани, розросталося населення, біля Чорного моря існували три великі порти. У XV столітті цю територію населяли переважно кримські татари та українці. Росіян тут практично не було, за винятком декількох поселенців, які себе росіянами не називали. Вони називали себе ліпованами чи некрасівцями. Тому можна говорити, що ця територія була абсолютно чужою для росіян.

Після перемоги росіян у війні з османами в 1774 році Кримське ханство отримало незалежність від османського протекторату, але фактично залишалося незахищеним від нападу Російської імперії. Після підписання Айналикавакської конвенції в 1779 році сторони досягли згоди, і росія відмовилася від північно-західного Причорномор'я. Однак незалежність Криму залишалася умовною, адже фактично на півострові господарювали російські війська, готуючи захоплення ханства.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:Справжня історія Донбасу: Акім Галімов руйнує російські фейки про схід України (відео)

Стратегічне значення півдня України

Османська держава, як і Кримське ханство, постійно шукала джерела фінансування для свого війська. Південь України був вкрай вигідним регіоном, адже тут можна було збирати податки на зерно, які в інших регіонах, зокрема в Анатолії, не існували. Врожайність у цій місцевості була значно вищою, що підтверджується історичними реєстрами.

Втратити цю територію для Османської держави означало втратити зернове забезпечення Стамбула. Саме це пояснює, чому росія прагнула захопити цей регіон. Адже питання йшло не лише про зерно, але й про гроші та ресурси. Росія завжди прагнула контролювати турецькі чорноморські протоки Босфор і Дарданелли. Це приносило величезний прибуток, адже ці протоки були єдиним шляхом між Чорним та Середземним морями. Щодня через них проходили танкери з товарами, за що сплачували значні податки. 

Росіяни намагалися підкупити місцеві адміністрації і поставити там свого гетьмана. Вони використовували гібридні методи для впливу на політичний устрій цих територій. В середині XV століття вони призначали ставлеників з Криму, таких як Якуб Ага, який походив з литовських татар. Він був україномовним і мусульманином, що допомагало йому керувати місцевим українським населенням. Якуб Ага був завербований Російською імперією і працював на їхню розвідку, допомагаючи у війнах проти османів. Він надавав інформацію про регіон і отримував за це жалування.

До анексії Криму Російською імперією у 1783 році він зрадив кримського хана і отримав російське дворянство та місце в новому кримському уряді від Григорія Потьомкіна. У 1787-1791 роках росія розпочала війну проти османів і після підписання Ясського мирного договору досягла своєї мети, забравши під контроль землі між Південним Бугом та Дністром разом із територіями Ханської України. Тут утворили Новоросійську губернію, а справжню історію козацьких і татарських поселень затирали, розповідаючи, що всі південні українські міста заснувала Російська імперія.

У 2007 році на Європейській площі в Одесі встановили пам'ятник засновникам міста, серед яких була і статуя Катерини ІІ. Пам'ятник викликав протести і був демонтований у 2022 році. Це було проявом сучасної боротьби з імперськими маркерами, які намагались розставити за останні 30 років, аргументуючи присутність Російської імперії в цьому регіоні.