Про полон, службу в "Азові" та загибель коханого: Валерія "Нава", яка втратила коханого на "Азовсталі" через три дні після весілля (ексклюзивно в "Сніданку з 1+1)
У студії «Сніданку з 1+1» Валерія Суботіна зізналася, звідки вона черпає сили жити далі.
Звільнена з полону захисниця, поетеса та військовослужбовиця полку "Азов" Валерія "Нава" завітала до студії "Сніданку з 1+1". Історія Валерії Карпиленко, яка одружилась на "Азовсталі" та за три дні втратила чоловіка, а згодом потрапила в полон, вразила увесь світ минулого року. У квітні 2023 Валерію обміняли і вона нарешті опинилась на рідній землі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ти три дні був моїм законним чоловіком. І цілу вічність ти – моє кохання», – трагічна історія кохання захисників із «Азовсталі»
Поетеса та військовослужбовиця полку "Азов" Валерія з псевдонімом "Нава" народилася в Маріуполі. Вона рано втратила батьків. Валерію виховувала бабуся, яка жила заради онучки.
"Вона (бабуся - прим.) завжди казала, що ніщо не привід, щоб погано виглядати. Бабуся б сказала, що полон - то не привід не зафарбовувати сивину. Треба було якось щось придумати. Вона була дуже сильна".
"Нава" не підпускала близько до себе людей, але коли їй було 30, вона зустріла свого коханого - Андрія, який став для неї цілим світом.
"Коли я зустріла свого Андрія, я життя стала сприймати інакше. Я захотіла жити довго до старості поруч із ним. Купити будинок, жити разом, виховувати дітей...", - зізнається Валерія.
Повномасштабне вторгнення зруйнувало тисячі життів, і їхнє - також. Закохані опинились на Азовсталі. Андрій воював, був поранений, але продовжував боротися. "Нава" і сама дивом вижила коли на бункер, у якому вона перебувала разом із іншими захисниками Маріуполя, впала авіабомба:
"Ті, хто був навколо - всі загинули. Дуже багато людей, друзів... У них лишились родини, діти...".
5 травня 2022 року Андрій та Валерія одружилися на заводі. Андрій тоді власноруч зробив каблучки із фольги і сказав, що вони тепер заручені.
"Це був найкоштовніший подарунок, який у мене був у житті", - зізнається Валерія.
Вони зробили весільні бункерні фотографії. А історію Валерії та Андрія дізналась вся країна завдяки відео, на якому молоді показали свої обручки з фольги. Всього через три дні коханий "Нави" загинув. Далі був російський полон, більше ніж 300 днів. У квітні 2023 року Валерія повернулась додому, де її дуже чекали батьки Андрія:
"У мене була моя бабуня, але мами й тата у мене фактично не було. Зараз вони у мене є... Я неймовірно їм вдячна".
Валерія дуже мріяла мати прізвище Андрія, тому подала документи, щоб змінити прізвище в паспорті. Тепер вона - Валерія Суботіна.
У студії «Сніданку з 1+1» Валерія Суботіна розповіла, звідки вона черпає сили жити далі.
"Мені здається кожному українцю все, що потрібно для щастя, для радісного життя - це воля, вільне життя на своїй землі, без ворогів", - розмірковує Валерія.
"Нава" зізнається, що у неї відбулась переоцінка цінностей:
"Дуже хочеться, щоб це відчуття збереглось на все життя. Тільки зараз ти можеш просто дуже довго дивитись на зелену траву, й розуміти, скільки ти її не бачив. Бо все, що ми бачили у вікно - це "колючка" та бетонна стіна".
Валерія розповіла, що уся її родина якимось чином була пов’язана з військовою справою, і якби не війна, вона б військовою не стала:
«Я пішла в «Азов», пішла на війну тільки тому, що почалась війна. Коли починається війна, у тебе є вибір: боротися, або бути рабом. Я є борець. Людина може боротися по-різному. Вона може бути військовослужбовцем, а може допомагати військовослужбовцям. У кожного - різні характери, різні можливості».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Він — на Азовсталі до кінця, вона — в одній камері з "Тайрою": історія подружжя військовослужбовців, що вийшли з російського полону
"Нава" зізнається, що якби не війна, вона була б викладачем, це їй завжди подобалось. Та була б паралельно журналістом. «Наві» поки важко мріяти про подальше майбутнє:
«Мені складно уявити до тих пір, поки йде війна і поки наші хлопці і дівчата є там. До останнього хлопця й дівчини, поки всіх ми не повернемо…».
Валерія розповіла, як ставились до полонених «азовців»:
«Різним було ставлення у тих різних "осіб" – бо їх складно назвати людьми. На жаль, не ставляться, як мали б, до військовополонених. Ставлення, як до ув’язнених, як до тих, кого ненавидять і не розуміють. Вони мали б сприймати, що ми військовополонені і ми пішли туди (у полон – прим.) за наказом, а не за власним бажанням. Цього вони досі не можуть прийняти. Що ми просто чекали на обмін, і що ми ніколи не змінимо думку про свою країну. Як вони не розуміють нашої постійної жаги до свободи, так ми не розуміємо, як можна постійно бути пригніченими, а для них це нормально».
Валерія розповідає, що такі моменти, як, наприклад, пекти хліб для інших полонених, повертали до життя. Також дівчина поділилась символічною історією життя - про жучка, якого їй вдалось випустити на волю:
«Нам доводилось спати на підлозі, і одної ночі я прокинулась від того, що хтось смикав мою ковдру. Це виявився жук-олень, який заплутався. Я його розплутала та випустила на волю».
Як виник полк Азов та чому росія так їх боїться й уперто називає нацистами, дивіться:
