"У мене був один стакан води зранку, щоб і митися, і почистити зуби, і помити руки", — фотограф Сергій Рістенко розповів про три тижні в окупації на Чернігівщині
"Щоденник війни": фотограф розповів свій досвід евакуації з села, окупованого російськими окупантами.
Зі студією "Сніданок. Онлайн" зв'язався фотограф Сергій Рістенко. Його очима Україна побачила світ з висоти пташиного польоту: за допомогою дрону чоловік відзняв фотоальбом "Kyiv on air". Сергій пережив 21 день в окупованому селі Новий Биків, що на Чернігівщині, разом з двома неповнолітніми дітьми та дружиною. Він з родиною три тижні провів в окупації російськими військами. Кожен кадр мирного Києва фотограф зберіг згадку про мирне небо:
Те, що зараз відбувається, це жах. За тиждень до війни відчував, що щось не те і навіть знімати нічого не хотілося, а після перемоги можна буде знімати післявоєнний Київ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На очах у сина російський нелюд вбив батька: трагічна історія сім’ї Нечипуренків з Бучі у «Щоденниках війни»
За два дні до війни 11-річна донька потягнула зв'язки на ногах, довелося вдягти гіпс. У перший день війни родина зрозуміла, що у столиці вони лишитись не зможуть. Але з маршрутом порятунку прогадали:
Ми їхали у тому напрямку, з якого, мабуть, всі їхали, тому що ми їхали на Чернігівщину, а всі — навпаки.
Спочатку усі бойові дії були навколо села, домівку Сергія обстріли обходили. Проте тиша змінилася на постріли вже 27 лютого. Зайшла колона, яка почала все обстрілювати. Постійна стрілянина: і танки, і БТРи, і автомати. Найгарячіші бої української армії з російськими окупантами Сергій з родиною перечікував у підвалі, але поступово закінчувалися продукти й вода.
Ми ставили якісь відра біля зливівок, аби вода стікала у відра. Потім ми фільтрували цю воду та користувалися нею. У мене був один стакан води зранку, яким я повинен був і митися, і почистити зуби, і помити руки.
Якщо свою фотокар'єру Сергій вимушено поставив на паузу, то з початку війни відкрив у собі письменницький талант і під час війни почав вести власний щоденник окупації. Перші тяжкі дні діти сприймали як певну гру. Коли у них не було ані їжі, ані світла, ані води, Сергій казав їм, щоб вони уявили, що родина у туристичному поході десь в лісі й знаходяться в тилу ворога. Тож їхня задача — вижити та не попастися на очі ворогу.
Проте останні дні було дуже важко це витримувати, тому що поруч з нами в селі "лупасить" "Бук" з городу, прилітали "Гради", била артилерія. Тоді вже діти "скисли": донька останні дві ночі лягала одягнена спати з рюкзаком за плечима. Зняти це ми не могли, бо починалася істерика. 5-річний малий, який взагалі це сприймав, як веселу гру, теж притих, почав притискатися до мами. Це був дзвіночок, що треба щось робити, тому що далі знаходитися там було неможливо.
Кожного вечора Сергій Рістенко казав своїй родині, що вони виконали "план максимум": вони живі, здорові та все відносно добре. Коли відбувалися обшуки сусідніх будинків, він акцентував на гарній погоді й казав: "У такий день гарні люди стовідсотково не вмирають, тому можна бути спокійними". Коли з села почали випускати цивільних, Сергій разом з родиною скористалися можливістю. Сідаючи в машину, фотограф зрозумів, що шляху назад вже не буде.
В такі моменти я просто виключаю всі емоції, розумію, що на цих блок-постах від мене чекають виконання наказу, і треба це робити спокійно, аби ми змогли виїхати. Це головна задача усіх цих днів — зберегти родину у стабільному стані та вивезти усіх живих та цілих.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щоденники війни: історія жінки, що була свідком бомбардування пологового відділення № 3 у Маріуполі
Спочатку людей з села не випускали взагалі: через те, що усі магазини були знищені, люди сиділи на запасах. Потім вони почали випускати людей на машинах, але в перший день окупанти в когось забрали машину та сказали йти пішки. Щось не подобається — ставлять на коліна. Проте Сергію пощастило:
Все, що їм подобається, наприклад техніка — все відбирають. Нас теж перевіряли, але тоді наші розпочали обстріл і вони були трохи перелякані, ретельно не придивлялися до нас.
При виїзді фотограф вирішив залишити усю його професійну техніку, адже хвилювався, що якщо її побачать, то будуть певні проблеми. Тому він просто закопав її на ділянці.
Всі машини були з білими пов'язками та з надписами "ДЕТИ". Коли Сергій проїхав блок-пост, наші військові сказали знімати усе це "ганчір'я" й виключати аварійки, аби не лякати мирних жителів. Фотограф зізнався: вони робили це з задоволенням.
Проте 21-денна окупація, страх за своє життя та життя рідних та ще 4 ворожих блок-пости на шляху до дому, лишили свій слід:
Ми доїхали до сусіднього села, я побачив свого знайомого. Він стояв та пив каву та дуже спокійно питає: "О, привіт, як справи?". А я сидів пів години біля магазину та дивився, що люди маски одягають, щось купляють... Тобто йде життя! І це на відстані 15-20 км.
Не було чим в селі побритися. Побачив, що борода сива. Я тепер звик нормальну порцію їжі ділити на 2 чи 3 частини, "аби на більше вистачило". Потім себе зупиняю та згадую, що вже все нормально, можна нормально їсти.
Зараз родина Сергія Рістенка у безпеці: фотограф їх вивіз, адже потрібно, аби діти стабілізувалися психічно. Проте село Новий Биків й досі в окупації, а крім цього, вірогідно, що у будинку Сергія зараз мешкають російські окупанти: вони захопили усю вулицю, зв'язок там відсутній.
Не пропустіть щодня проєкт «Сніданок. Онлайн» з 09:00 до 12:00 на телеканалах ТЕТ і 2+2, а також на YouTube.
