Щоденники війни: історія жінки, що була свідком бомбардування пологового відділення № 3 у Маріуполі

Завідувачка харчоблоку в третій лікарні Наталія стала свідком бомбардування пологового в центрі Маріуполя і розповіла свою історію в рубриці "Щоденники війни" у "Сніданку. Онлайн". 

Зараз Наталія у безпеці, в іншому місті. Вона не поїхала з Маріуполя у перші дні війни, коли мала на це можливість, а лишилась у місті, адже працювала вона у лікарні: 

"У нашому житті найголовніше — це діти. Можливо, якби я працювала на якомусь іншому підприємстві, я би поїхала за порадою своєї доньки, яка на другий день війни просила мене виїхати з Маріуполя. Тоді я навіть жорстко відповіла, що тут діти, як вони будуть без харчування? Тому мені нічого не лишалось, як іти зранку на роботу. Спочатку у нас їздив ще громадський транспорт у певні години, потім перестав й діставались, як могли. Хто пішки, кого підвозили зовсім чужі люди". 

У день, коли бомби впали на території лікарні та пологового відділення, Наталія саме готувала їжу на багатті на подвір'ї. А от питну воду у відділення завдяки злагодженій роботі адміністрації постачали щоденно. 

"Поки у нас ще було світло, ми готували у харчоблоці, годували: у нас тут п'ять відділень. Коли з часом відключили усі комунікації, керівництво лікарні вирішило, що готуватимемо на багатті. З кожним днем все більше і більше було обстрілів Маріуполя. З дитячого відділення наше стало відділенням для ранених маріупольців. На окраїніх зачинились пологові, тому що туди приітали снаряди. У центральний роддом, яких знаходився в середині Маріуполя, почали з усіх районів привозити породіль. Дівчата лякались вибухів та пологи починались не за сроком. У пологовому знаходилось приблизно до 50 породіль. При тому, що у звичайному режимі їх було до 10. Лікарі взагалі не йшли додому. Вони лишались цілодобово в усіх відділеннях". 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щоденники війни: історія медсестри, яка до останнього рятувала людські життя в окупованій Бучі 

Наталія розповіла щемливу історію про те, як їм до лікарні привезли дев'ятимісячну дитину із написом "Врятуйте мого синочка": "Дитина чистенька, доглянула, ми не могли зрозуміти, що могло статися...Однак, це досі лишається загадкою". Наталія звернулась до мами цієї дитини і розказала, де вона має знаходитись. 

9 березня ворожа бомба з літака упала на центральне подвір'я лікарні в Маріуполі, де було, в тому числі, і пологове відділення. Наталія розказала, де вона була на час вибуху: 

"У нас є дві будівлі лікарні. Я знаходилась біля другої будівлі, ми готували суп на обід. Я була на вулиці, і першим, на що ми звернули увагу, був шум літака. Я підіймаю голову: летить вогняний шар. Ми усі за кілька секунд встигли забігти до будівлі, лягти на підлогу і одразу відбувся вибух. Усі вікна вилетіли. Ми не могли навіть дихнути від страху. Згодом ще один такий самий вибух. Я розуміла, що за траєкторією це було біля пологового. Усі побігли до пологового: бомба впала біля пологового і було дуже багато постраждалих. Увесь медперсонал побіг туди і почав спасати поранених: породіль, їх діток, медперсонал. Це був жах. Люди не могли напряму виходити, бо у дворі була 10-метрова "воронка". МНС перевозили породіль по колу у інше відділення. Деякі одразу починали народжувати. Почали приїдити швидкі з інших лікарень, забирати людей та перевозити у сусідні відділення, лікарні". 

Жінка розповіла, що врешті вирішила виїхати з Маріуполя, коли більш спокійний район, де вона мешкала, почали обстрілювати. Стало неможливо вийти навіть за водою та з кожним днем ставало страшніше і страшніше:

"Їхали по Маріуполю, як по лезу ножа. Місто усе розбомблене, перерите. Було дуже важко їхати. Нам дуже пощастило: у нас була машина та було топливо". 

Дивіться історію Наталії із Маріуполя у Щоденниках війни: