"У нас було дві спроби, одна була невдалою", — історія евакуації Ольги з Маріуполя на потрощеній машині (Щоденники війни)
Історія Ольги, яка жила під обстрілами і в інформаційному вакуумі в Маріуполі.
Ольга переїхала до Маріуполя з Дніпра два роки тому, коли їй запропонували там роботу. Напередодні 2022 року Ольга вирішила остаточно лишитись у місті і придбала квартиру у східній частині міста. Ольга розповіла свою історію у постійній рубриці "Сніданку з 1+1" — Щоденники війни.
«Для мене Маріуполь став затишним, сучасним і водночас дуже домашнім містом. Мені здається, просто по квадратам почали випалювати місто. У кожен дім прилітало, 8 березня моя квартира згоріла. Вигоріло все, не залишилось нічого. Отакий подарунок я отримала від "руського міра". Мені було дуже неприємно. Я не військова, я цивільна особа. Чому так?»
Під постійними обстрілами жінка у Маріуполі протрималась майже місяць. Увесь час із сином і колегами вона переховувалась у своєму офісі, адже він був на 1 поверсі:
«Ми взяли ящик Мівіни, розчинні каші, які можна залити кип'ятком і вони готові до їжі. Я з таким гумором згадую: українці і гречка. Це універсальний продукт, який можна не варити».
Зв'язку не було, про евакуаційні коридори ніхто просто не знав:
«Знаходячись там під тими обстрілами було відчуття, що про нас забули, ми не знали, що відбувається в Україні».
Коли ж зв'язок з'явився і Оля дізналася про можливість виїзду, почала діяти. Колоною з 8 машин виїжджала з Маріуполя. Зараз Оля із сином перебуває у Туреччині, куди її на тимчасовий прихисток відправила компанія:
«Ми вже з сином відпочили, відволіклися від пострілів, від війни. Але ми дуже переживаємо за Україну, тому що там знаходяться наші рідні та їх сім’ї».
Оля розповіла, коли саме наважилась виїжджати з Маріуполя:
«Знаєте, ми завжди продумували цей варіант, але самостійно виїхати, якщо у тебе немає транспорту, немає можливості. Ми підбирали час, обставини, завдяки яким ми могли безпечно виїхати, вивезти дітей, батьків, колег і вже буквально коли почали бомбити наш район, у нас зворотного шляху не було. Нам потрібно було зібратись і їхати під кулями, під обстрілами, під гарматами».
Найважчою була інформаційна блокада, оскільки зв’язку не було:
«Зв’язок у нас пропав 5 березня в до 15 березня у нас взагалі не було ніякої інформації про те, що відбувається в Україні. Коли ти в інформаційній блокаді, приходять різні думки: чому так, це велике місто, це велика трагедія, а ти сидиш там без допомоги. Не було ні хліба, ні води, ні зв’язку, нічого. Зовсім випадково ми спіймали зв’язок на 5му поверсі сусіднього будинку і почали писати рідним, друзям. Питали, яким шляхом виїздили з Маріуполя, бо ми були на лівому березі, звідки важко було виїхати».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щоденники війни: розповідь Валерії з Маріуполя про 25 днів в заблокованому місті
Ольга розповіла про евакуацію, яка вдалась лише з другої спроби:
«У нас було дві спроби, одна була невдалою. Я відчула такий відчай, що не могла тримати себе в руках. Я навіть розплакалась, хоча дала собі слово не плакати, не показувати дитині відчай, а що все буде добре і у нас все вийде. Коли зірвалась наша перша спроба, мені було дуже боляче. Коли вже другий раз ми намагались виїхати, ми наважились, ми обговорили усе, що може статися в дорозі. Забрали батьків і колоною у 8 машин виїхали під обстрілами. З ночі 20 на 21 березня і зранку саме наш двір почали обстрілювати. Іншого вибору вже не було, потрібно було тікати».
Жінка евакуювалась на машині, яку вони берегли як зіницю ока і тричі на день ходили перевіряти стан авто. Ще на стоянці у машину прилетіли уламки від міни, які пробили двері, вікна, бокове скло. Оля вірить, що Маріуполь відродиться і планує туди повернутися. Після закінчення війни Ольга більш за все хоче свій дім та на роботу, щоб усі друзі і рідні були живі і можливість зустрітись із ними.
Дивіться історію Ольги, яка жила під обстрілами і в інформаційному вакуумі в Маріуполі:
