"Усе можна відбудувати, окрім спогадів", — історія мешканки Маріуполя, яка змогла виїхати з немовлям під обстрілами з блокадного Маріуполя ("Щоденники війни")

Сніданок з 1+1
06:30
Будні
Історія мешканки Маріуполя, яка змогла виїхати з немовлям під обстрілами з блокадного Маріуполя ("Щоденники війни")

Як жінці вдалося виїхати з Маріуполя разом з маленькою донечкою.

Поділитися:

Своєю історією війни зі "Сніданком з 1+1" поділилася Вікторія Борусевич. Вона жила щасливим життям у Маріуполі: вийшла заміж за моряка та народила маленьку донечку Злату. Проте війна росії проти України зруйнувала сімейну ідилію: Вікторія з немовлям опинилася в епіцентрі воєнних дій у Маріуполі, без зв'язку, тепла, електрики та води. У спальню Вікторії, де вона мешкала з немовлям, попав ворожий снаряд. Жінка з донечкою майже 27 днів переховувались в підвалі.

На початку війни у місті усе було спокійно: працював транспорт та магазини. Потім в один момент розпочалися обстріли, ми постійно ховалися у підвалах, ніхто не організовував ніякі коридори, не було жодної інформації. Бути у підвалі з маленькою дитиною — це дуже важко, нестерпно. Це зовсім крихітна та беззахисна дитина, їй постійно треба теплота, турбота та увага. Це ще добре, що я годую її груддю — не уявляю, як було мамам, у яких закінчувалися суміші. Злата, наприклад, тільки засинає — розпочинаються обстріли, ми мали бігти у підвал, де не було ані електрики, ані газу, ані світла — словом, нічого не було. Дуже холодне приміщення. Дитину маленьку постійно треба було мити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щоденники війни: історія 80-річної Надії, яка з чоловіком пережила окупацію Гостомеля

Далі Вікторія прийняла найскладніше рішення в житті — виїхати з блокадного міста:

Якісь сусіди намагалися виїхати, як тільки розпочалася війна, проте їх розгортали назад, адже було небезпечно. Ми теж одного разу намагалися згуртуватися та виїхати, проте не вийшло — тоді були сильні обстріли з артилерії, з підвалу неможливо було вийти. На другу спробу ми вже змогли виїхати з Маріуполя.

На шляху автівка потрапила під обстріли: Віка низько вклонилася до дитини, обійняла її власним тілом та молилася, аби вижила хоча б маленька донечка Злата. На останньому подиху дівчатам вдалось уникнути куль і дістатися до Запоріжжя. У Маріуполі у жінки залишилися тато, бабуся, дідусь та дуже багато інших родичів та знайомих. Зв'язку з ними нема:

Я дуже сподіваюся, що ми скоро з ними зустрінемось і що все буде добре. Молюся про це щодня. Не полишаю сподівання. Проте у Маріуполі залишаються сотні тисяч людей, їм треба якось допомагати. Адже нічого не організовується: є колони з Бердянську, але до нього 90 кілометрів. Люди йдуть з міста пішки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Щоденники війни»: поліцейський з Маріуполя розповів, як допомагав рятувати вагітних жінок і дітей з розбомбленого росіянами пологового будинку

Саме тому Вікторія, хоч і знаходиться з немовлям у Варшаві, не забуває про рідне місто. Жінка знайшла в собі сили на допомогу рідному місту: під мирним небом Віка зібрала гроші на продукти для маріупольців.

У мене зараз все добре, але подумки я завжди у Маріуполі. Хвилююся, адже сотні тисяч людей ще залишаються жити під обстрілами. Це просто пекло на Землі. Дуже хочеться вірити, що Маріуполь відбудують і це знову буде світле місто. Він вже, звісно, не буде таким, яким я його запам'ятала. Усе можна відбудувати, окрім спогадів. Хочеться вірити, що скоро нам удасться продовжити життя у Маріуполі. Сподіваюсь, це знову буде гарне місто на Азовському узбережжі. 

Дивіться сюжет: 

Новини по темі

Продовжуючи відвідування сайту, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie і Політикою конфіденційності

Приймаю