В татуюваннях і на Harley Davidson: Дмитро Комаров розповів, що робитиме на пенсії

Доброго дня, Дмитре, вітаємо Вас з рекордом України. З вдалими 33-ма приземленнями. Які емоції після польоту?

Емоції переповнюють. Ви знаєте, за вигляд вершини Говерли з літака можна багато віддати. Це ні з чим не порівняти. Пілот пройшов просто поруч з вершиною. Мало не зачіпаючи крилом. Це було дуже круто. З такого ракурсу можна її роздивитися тільки так – з літака, до того ж літак повинен бути не дуже габаритним.

Погода Вам спряла під час польоту?

Погода була гарна, але була дуже сильна турбулентність. Це через контраст температур. Повітря ще холодне, а земля вже починає прогріватися. І виникають повітряні ями. Одного разу ми провалилися у повітряну яму метрів так на 40, навіть синець на нозі залишився від удару.

фото: @komarovmir

Зараз Ви популярний мандрівник. А в дитинстві ким мріяли стати?

Мій дідусь очолював пошуково-рятувальну команду у північному Кавказі. Він їздив в експедиції туди, де лавини, де град, жахливі погодні умови. Рятував людей. Мене ж ніколи не відпускали в гори. Я приїжджав до нього влітку на канікули і завжди просився у гори. Він не дозволяв мені, адже бачив, скільки людей там гине. Там в мене і з’явилась мрія ходити в експедиції. Бо заборонено було. А якщо згадувати вже більш свідоме дитинство, то років з 11 я мріяв стати журналістом.

Розкажіть, з чого розпочався Ваш шлях у журналістиці?

Якось я записався на фотогурток. Я побачив, як відбувається процес народження фотографії і просто «захворів» на це. З цього моменту із фотоапаратом ніколи не розставався. З плином часу я придумав, що, маючи фотоапарат, можна робити щось цікаве. Я брав його і йшов до палацу Україна під час концертів до чорного входу. Просто робив фото зірок. Ще міг йти біля готелю на них чекати. До мене ставилися досить поблажливо, оскільки я ще був дитиною по суті. І деякі охоронці, вкотре впізнаючи мене, допускали до зірок. Тоді приїжджало дуже багато світових зірок. Після того, як наклацав купу фото, я брав довідник «Жовті сторінки» і телефонував до усіх можливих редакції, пропонував їм свої знімки.

фото: @komarovmir

Скільки часу Ви витрачали на цей процес?

Дуже довго такі спроби були безрезультатними, але в один момент редакція опублікувала мої фото. Для мене це був захват, коли я читав своє прізвище під фото у популярній газеті. Після цього я почав ще активніше бігати різними концертами і пропонувати свої фото в усі можливі редакції. Ці всі спроби закінчилися тим, що мені запропонувати посаду фотокореспондента у відомій газеті.

Мені тоді було 17 років. Так я потрапив у світ журналістики та шоу-бізнесу. Чесно кажучи, у ті роки я просто отримував шалене задоволення від своєї роботи. Адже зірки, яких я бачив тільки по телевізору, раптом опинилися переді мною на відстані витягнутої руки.

фото: @komarovmir

Щоправда, я ніколи не фотографувався сам із цими зірками. Соромився. Інакше у мене було б уже сотні таких фото.

Як ви із шоу-бізнесу перейшли у тревел-журналістику?

Мені вже через три роки стало нудно і почав шукати собі більш цікаві речі. Я почав їздити Україною і знімав жанрові репортажі. В якийсь час я стомився і вирішив звільнитися. Тоді я наважився реалізувати свою мрію – подивитися на Еверест. Я купив квиток в один кінець – до Непалу. Там я зрозумів, що тревел – це моє.

У новій газеті, в яку я влаштувався після приїзду, я працював з абсолютно вільним графіком та писав про подорожі і подорожував, подорожував і писав про подорожі. Далі – ви знаєте, Світ Навиворіт та безкінечні подорожі.

Ви ніколи не думали, чим будете займатися в старості, коли стомитеся подорожувати?

Я бачу у своїй старості таку картину: я – дідусь з довгим сивим волоссям, весь в татуюваннях і на Harley Davidson їду узбережжям Індійського океану, зупиняюся біля бару, замовляю собі ананасовий фреш і вирушаю на вечірку. Хотілось би заслужити відпочинок у старості, щоб насолоджуватися і писати свою книгу.

Про подорожі писатимете?

В мене стільки історій накопичилося за увесь час. І про всі дуже хотілось би розповісти. Хронометраж жодного фільму не витримає такої кількості фактажу. Тільки цей політ потягне на два розділи. Тому дуже хотів би засісти десь і писати свою книгу.