"Поки їдеш по українській території, відчуваєш себе у безпеці", — історія 23-річної Насті, яка вивезла батьків із заблокованого Маріуполя
23-річна дівчина повернулась до Маріуполя за батьками.
Дівчина три тижні намагалася евакуювати із заблокованого Маріуполя своїх батьків, і коли зрозуміла, що ніхто не буде цього робити, купила мікроавтобус, знайшла водія, поїхала в Маріуполь і вивезла з нього своїх батьків та сусідів. Як вона на це наважилась і що побачила у місті, Настя розповіла в ефірі ТСН.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У «Сніданку з 1+1» колишня кореспондентка ТСН Юлія Панкова розповіла свою історію втечі з окупованого Гостомеля
Настя все життя прожила з батьками у Маріуполі. Останні 5 років навчалася у Харкові і вирішила лишитись там, а батьки жили у Маріуполі. Коли почалась війна, перші кілька днів ще був зв’язок із ними. Настя пропонувала їхати, рятуватись:
"Було очевидно, що Маріуполь знаходиться біля моря, поруч з Донецьком і там буде щось страшне. Батьки не погоджувались. Вони були впевнені, що Маріуполь буде українським, що все буде добре, ми вистоїмо. У гіршому випадку, все буде, як у 2014 році. Я не змогла їх переконати. Було дуже страшно. Потім зв’язок зник і почали з’являтись усі ті жахливі фото та відео руйнувань міста. Почали з’являтись історії моїх однокласників, як у них загинули рідні. Це були найстрашніші 25 днів, коли з батьками не було зв’язку. Я днями читала усі чати міста, моніторила і боялась побачити фото їх зруйнованого будинку. Словами важко передати те, що я відчувала".
Настя паралельно писала усім можливим волонтерам, які займаються евакуацією та допомагають вивозити людей. Однак, волонтери адресно не їздять, вони їздять до бомбосховищ, тому що у них ціль якомога більше людей забрати. Батьки жили у приватному будинку на околиці міста і тому до них ніхто б не приїхав. Машини у них не було, ніхто з них не вміє керувати авто, вони вже не молодого віку та пішки дійти до місця евакуації вони б теж не змогли, як робили багато людей, аби врятуватись. Тому стало зрозуміло, що ніхто, окрім Насті допомогти їм не може. І залишити їх там дівчина теж не могла, не зважаючи на те, що у неї не було грошей, не було водійських прав і можливості їх забрати.
У дівчини з’явився план. Мамина сестра живе у Австралії та допомогла купити бус. Спочатку вона хотіла купити легкове авто, але зрозуміла, що там багато стареньких сусідів, яких теж потрібно вивезти. Настя каже, що не могла ризикуючи життям приїхати туди і просто лишити тих стареньких там, забравши лише своїх батьків. Їй здавалося це неправильним. Вона купила мікроавтобус, завантажила його ліками та їжею для тих сусідів, які не хотіли або не могли із якихось причин виїхати:
"Я знайшла водія у одному з чатів. Його звуть Андрій. Він теж з Маріуполя, виїхав під час війни та хотів поїхати, щоб відвезти своїй тещі ліки. Ми встигли день в день. Після того, як ми заїхали, забрали батьків та виїхали, в’їзд був закритий багато днів та не можна було вже заїхати. Я перебувала у Дніпрі, ми приїхали у Запоріжжя, там є певне місце, де збираються волонтери та ті, хто хоче поїхати до Маріуполя і так формується колона. Ми приїхали туди і з самого ранку вирішували, хто буде у колоні першим. Стояли досвідчені водії, але вони не хотіли бути першими, а мій водій погодився".
Настя розповіла про дорогу до Маріуполя і що їм довелося пережити:
"Спочатку, коли ми їхали, був якийсь приглушений страх. Ти розумієш, що небезпека буде далі, але поки їдеш по українській території, відчуваєш себе у безпеці. Потім ми бачили на узбіччі багато мін і стало страшніше. Ми пропустили момент, коли заїхали на перший російський блокпост. Тільки із часом ми зрозуміли, що ми на окупованій території і стало дійсно страшно. Ти відчуваєш себе у небезпеці, розумієш, що права не дотримуються. На в’їзді в Маріуполь був найстрашніший блокпост, де якісь орки з червоними обличчями максимально грубо спілкувались і було дуже страшно, що заберуть машину, розстріляють, зґвалтують… Нас ледь пропустили".
"Батьки дуже зраділи, почали плакати. І не тільки вони, а і сусіди, яких ми забирали. Я сказала, плакати будемо, коли приїдемо на українську територію. Ми швидко загрузились, виїхали. Ще страшно було ночувати у таборі біженців у Володарському, яких потім вивозять до Росії. Це було дійсно страшно. Велику кількість людей тримали в антисанітарних умова, у них забрали усе і ніякої надії, що за ними хтось приїде та врятує".
Дивіться розповідь Насті про реакцію батьків та дорогу на підконтрольну Україні територію у сюжеті:
