Герої-льотчики проєкту “Хоробрі серця” про службу в Повітряних Силах, відповідальність під час вильотів та збиття ворожих повітряних цілей (ексклюзив)

На телеканалі “1+1 Україна” відбулася прем’єра 5 епізоду проєкту “Хоробрі серця”, ведучими якого стали Ахтем Сеітаблаєв та Валентина Хамайко. У проєкті глядачі можуть побачити цикл історій про українців – військових та цивільних, які здійснили подвиги, захищаючи Україну від російської агресії. Сьогоднішній епізод був присвячений героям військової авіації, які захищають повітряний простір України.

Редакція сайту 1+1 побувала за лаштунками “Хоробрих сердець” та поспілкувалася з героями програми командиром вертольота МІ-8 16 окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ Ігорем Дідухом та пілотом винищувача МІГ-29, капітаном 114 бригади тактичної авіації Повітряних сил ЗСУ Дмитром Шкаревським “Ектором”.

Перший бойовий виліт Ігоря Дідуха стався у його 57 років. До повномасштабного вторгнення він пілотував цивільні гелікоптери за кордоном: у Судані, Афганістані, на пожежах в Індонезії. Напередодні 24 лютого Ігор вирішив, що не продовжуватиме контракт і лишиться в Україні боронити рідне небо. Ексклюзивно для сайту 1+1 льотчик розповів, чи відчуває свій вік у небі та в чому розчарувався після початку повномасштабної війни.

Ігорю, розкажіть, чи відчуваєте ви себе на свій вік у небі, коли виконуєте у бойові завдання?

Якщо відверто сказати — ні. Я не відчуваю свій вік. Усе так, як і у 20, 30, 45 років. Єдине, що змінилося — я відчуваю себе в небі дуже впевнено. З кожним днем підійматися стає все легше і легше.

Бійці якого віку переважно служать у Повітряних Силах? Хто більш мотивований: молоді чи досвідчені?

Мотивація у бійців старшого віку єдина — вони воюють для молодого покоління, яке разом з ними підіймається в повітря.

"Я маю за честь літати з нашими молодими соколами. Це дуже потужні хлопці, найкращі у світі пілоти. Таких, як у нас в Україні, більше ніде немає".

Яка відповідальність зараз покладена на вас під час боїв?

Мені здається, що на кожній людині зараз лежить відповідальність. Звичайно, ми, пілоти, відчуваємо колосальну відповідальність, і коли отримуємо бойове завдання, хочемо виконати його на максимум, і дуже для цього стараємося.

Під час повномасштабного вторгнення в Україні набув популярності вираз “не на часі”, який почали використовувати у відношенні до розваг, мистецтва, культури тощо. Що, на вашу думку, дійсно не на часі, допоки ми не перемогли?

Усе має бути в певних межах. І музика, і культура повинні бути на певному рівні.

"Якщо ми захищаємо Україну, це не говорить про те, що всі українці мають бути в жалобі. Ми тому і стоїмо, захищаючи наші кордони, щоб люди могли жити своїм життям".

Чи є речі в нашому українському суспільстві, в яких ви розчарувалися після початку повномасштабного вторгнення?

Мені багато чого не подобається в нашому суспільстві, але я не хочу про це говорити. Перш за все, у нас дуже багато несправедливості.

Як ви гадаєте, що чекає на Україну в майбутньому?

Я сподіваюся, що у цьому році війна таки закінчиться, і після нашої перемоги Україна має прямувати тільки в Євросоюз. Це не обговорюється. Ми в жодному разі не повинні повертатися в рабство московії.

"Ми маємо бути цілком повноправними європейцями".

Коли після нічних обстрілів ми бачимо звіт Повітряних Сил про знищені ракети та “Шахеди”, ми навіть не уявляємо, яку роботу насправді довелося виконати тим, хто тримав наше небо, доки тривала тривога. Льотчик Дмитро Шкаревський — саме та людина, яка вилітала на перехоплення повітряних цілей. На його рахунку збиті ракети типу “Калібр”, а також знищене вороже ППО. Під час одного з бойових завдань винищувач Дмитра було пошкоджено, і пілоту довелося катапультуватися. Він отримав серйозні травми, але, на щастя, зміг врятуватися. Ексклюзивно для сайту 1+1 Дмитро розповів, як полегшувати адаптацію військових, та що зараз “не на часі”.

Служити в Силах Повітряної Оборони надзвичайно важко емоційно, тому що відповідальність перед всією Україною величезна. Розкажіть, як вдавалося зберігати холодний розум, коли летіли ворожі ракети, і від вас залежало, чи будуть вони збиті? 

Перш за все, кожен льотчик, який вилітає на збиття повітряної цілі, розуміє, які будуть наслідки, якщо ця ракета долетить і влучить у свою ціль. Тому ми ніколи не сумніваємося і не нервуємо. Холоднокровно виконуємо ту роботу, якої нас навчили. Це є запорукою успішного виконання завдання.

Якби у вас була можливість звернутися до всіх українців, які нехтують повітряними тривогами і не йдуть в укриття, що б ви сказали?

Я б їм сказав, що раз у рік і палка стріляє. Сто разів все може бути добре, а на сто перший — не зіб’ють повітряну ціль і вона все-таки долетить до вашого будинку. Це може призвести до того, що чиєсь життя обірветься.

"Не потрібно нехтувати цим правилом: почули сигнал тривоги — спустилися в укриття. Краще пересидіти, ніж загинути від ракети".

Що, на вашу думку, повинні робити українці, щоб полегшити адаптацію в суспільстві військових, які повертаються до цивільного життя після тривалого періоду на війні?

Цивільні мають розуміти, що на передовій військові перебувають під нереальним тиском, і, повертаючись додому, хочуть відпочити більше морально, ніж фізично. У багатьох військових були поранення, контузії, у них можуть бути проблеми із психічним здоров’ям. Треба з повагою до них ставитися, заспокоювати.

Як ви гадаєте, як впливає війна на стосунки військових з їхніми рідними та друзями, які живуть цивільним життям? Чи стикалися ви з такою проблемою?

Звичайно, я стикався з цим. На роботі постійні вильоти, а коли потрапляєш додому — тут все спокійно. Нас тут не розуміють. Коли я потрапляю в цивільне життя, я змушений тамувати в собі гнів.

"Потрібно нагадувати людям, що війна триває, наші бійці втрачають життя".

Як ви гадаєте, чи вистачає зараз в українському суспільстві тої згуртованості, яка не давала нам опускати руки на початку повномасштабного вторгнення?

На мою думку, згуртованості в суспільстві стало менше. Люди звикають до війни, але звикати не потрібно. Треба пам’ятати, що в будь-який момент може статися те, що призведе до повної руйнації, і того, що москалі прийдуть до нас додому. Треба завжди пам’ятати, що наші бійці на фронті, їх треба підтримувати. Найменше, що може зробити цивільна людина — це підтримати армію донатом.

Що для вас означатиме перемога України?

"Перемогою буде те, що вночі я не переживатиму, що зараз повітряна тривога, що до нас летять ракети. Що зможу спокійно подорожувати з сім’єю, відпочити, навідати своїх батьків. Що ми будемо жити наше спокійне вільне життя".

Дивіться “Хоробрі серця” щоп’ятниці на телеканалі “1+1 Україна”!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Вивезти матеріали для Гаазького трибуналу через 15 ворожих блокпостів: історія поліцеського з "20 днів у Маріуполі" у проєкті "Хоробрі серця"
• Ведуча проєкту "Хоробрі серця" Валентина Хамайко розповіла, як отримала досвід стройової підготовки: "Я зрозуміла, що маю вміти тримати в руках зброю"
• "Такого не робив ніхто у світі": у проєкті "Хоробрі серця" розкрили подробиці виробництва український морських дронів
• Герой 2 випуску “Хоробрих сердець” Євгеній Громадський “Гром” про те, як разом із батьком прийняв перший бій за Харків