Чому одні люди легко приймають компліменти, відстоюють власні кордони й не бояться помилятися, а інші роками намагаються довести, що вони «достатньо хороші»? Психологи наголошують, що на самооцінку впливає багато чинників, однак важливу роль може відігравати і дитячий досвід. Зокрема, про це пише американська клінічна психологиня Ліндсі К. Гібсон у книжці Дорослі діти емоційно незрілих батьків, і її висновки перегукуються з дослідженнями теорії прив'язаності та сучасної психології самоспівчуття.
Психологи не говорять про «погане дитинство» як єдину причину низької самооцінки. Однак певний досвід ранніх років може впливати на те, як людина ставиться до себе, реагує на критику та будує стосунки з іншими.
Деякі моделі взаємодії, засвоєні ще в дитинстві, можуть впливати на те, як людина сприймає себе вже в дорослому віці. Нижче – п'ять поширених ситуацій, які, за словами психологів, іноді стають підґрунтям для невпевненості в собі та постійної потреби доводити власну цінність.
Якщо дитину хвалять переважно за хороші оцінки, слухняність або досягнення, вона може поступово засвоїти думку, що любов і прийняття потрібно заслужити. У дорослому віці це іноді проявляється постійною потребою бути ідеальним працівником, партнером чи другом, а будь-яку помилку людина сприймає як підтвердження власної невдачі.
Гібсон зазначає, що діти емоційно незрілих батьків нерідко починають оцінювати власну цінність через схвалення інших, а не через внутрішнє відчуття себе.
Фрази на кшталт «Не перебільшуй», «Не плач», «Це дрібниці» можуть навчити дитину приховувати свої емоції. У результаті вже в дорослому віці людині буває складно зрозуміти власні потреби, просити про допомогу або відкрито говорити про переживання.
Подібні висновки узгоджуються з теорією прив'язаності британського психіатра Джона Боулбі, згідно з якою емоційна доступність дорослих допомагає дитині сформувати відчуття безпеки та впевненості у собі.
Якщо за помилки постійно критикували або соромили, у дорослому житті може сформуватися сильний страх невдачі. Через це люди відкладають важливі рішення, довго не наважуються змінити роботу чи почати нову справу або прагнуть виконати все ідеально.
Психологи називають це одним із факторів, що може підтримувати перфекціонізм, який, своєю чергою, пов'язаний із підвищеною тривожністю та зниженням психологічного благополуччя.
У деяких сім'ях дитина звикає не сперечатися, не просити зайвого, не засмучувати дорослих і брати на себе надмірну відповідальність. З роками така модель може перетворитися на звичку завжди ставити чужі потреби вище за власні.
Через це багатьом людям важко відмовляти, встановлювати особисті кордони або відкрито говорити про свої бажання, адже вони бояться когось розчарувати.
Якщо в дитинстві підтримка була непослідовною або залежала від поведінки, у дорослому віці людина може шукати підтвердження власної цінності через успіхи, кар'єру, оцінки інших або навіть кількість схвалень у соціальних мережах.
Дослідження психологині Крістін Нефф, яка вивчає самоспівчуття, показують, що люди, які ставляться до себе доброзичливо навіть після невдач, зазвичай мають вищу психологічну стійкість, нижчий рівень тривоги й менше залежать від зовнішнього схвалення.
Психологи наголошують, що дитячий досвід не визначає все життя людини. Усвідомлення власних реакцій – це не пошук винних, а можливість краще зрозуміти себе. Якщо відчуття постійної провини, страх помилок або потреба безперервно доводити власну цінність суттєво впливають на якість життя, варто звернутися до психолога чи психотерапевта. Сучасні методи психотерапії допомагають поступово змінювати такі моделі поведінки та формувати більш стійку самооцінку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Це не кохання: психологи розповіли, що таке лімеренція і як вона роками може псувати життя людини