Що таке «синдром рятівника»: чому деякі люди нав'язливо намагаються допомогти і роздають свої поради (коментує психолог)

Останнім часом, а особливо під час пандемії, став популярним так званий «синдром рятівника». Люди хочуть бути корисними, давати поради, допомагати. Чи це добре, чи навпаки заважає — прокоментувала психологиня Ганна Кушнерук у студії "Сніданок з 1+1".
 
Допомагати людям корисна справа, але якщо «рятування» переростає у стиль життя, це стає вже небезпечним. Чому? Річ у тому, що такі люди кожну ситуацію в житті перетворюють на трагедію для того, щоб бути корисними. За їх сценарієм всі обставини стають негативними і тоді приходить людина-рятівник, щоб допомогти. Такі люди вселяють в їншу людину відчуття власної безпомічності та залежності від свого помічника. Вони стверджують, що інші ніколи не зможуть справлятися без їх допомоги. 

Допомагаючи іншим треба весь час запитувати у себе — чи я не перезавантажую своєю увагою другу людину 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трудоголіки і синдром вигорання: психотерапевт на прикладі кави та молока пояснює баланс життя та роботи

Як визначити, коли дійсно треба рятувати людину, а коли ні

Не варто втручатися, поки людина сама не попросить у вас про допомогу. Людині важливо усвідомлювати, що те, що їй дають має цінність. Вона має самостійно спробувати свої сили у розв'язанні проблеми, а вже коли в неї не вийде — звернутися по допомогу. Тільки в цьому випадку людина зможе відчувати вдячність від того, що їй дають. Люди-рятівники своєю допомогою не дають іншим відчувати свою значущість, вільно жити та бути собою. Блокують розвиток людини у всіх сферах життя. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Токсичні люди: як вони себе ведуть та розмовляють, і що робити, якщо токсичний шлюб/дитина/керівник (+ тест на власну токсичність від психолога Ганни Кушнерук)

Коли людина-рятівник сама стає жертвою

Коли людина весь час когось рятує, то безумовно виникає велика порція агресії. Тому що, рятівник очікує від другої людини після своєї допомоги поліпшення настрою, гумору, вдячності, а коли цього не відбувається, то в неї виникає відчуття розлюченості, образи, розчарування. І людина з рятівника перетворюється на жертву, дії якої не оцінили, а потім вже на агресора. Часто подібну поведінку можна спостерігати у батьків тосовно своїх дітей. Тобто вони щось роблять для дитини та очікують від неї певної вдячності. 

Цю ситуацію характеризує Трикутник Карптмана або Драматичний трикутник («Жертва-Рятівник-Переслідувач»)

Для того, щоб визначити чи дійсно людині потрібна допомога, треба дуже уважно за нею спостерігати та ставити питання. Підтримка близьких дуже важлива, але тільки тоді, коли про неї просять. Пам'ятайте — ви не маєте жити за людину її життя!

Дивіться відео сюжет програми «Сніданок 1+1» з порадами писихологині Ганни Кушнерук: