«Щоденники війни» — традиційна рубрика в ефірі «Сніданку з 1+1», в якій українці, що евакуювалися з гарячих точок розповідають про пережите. Сьогодні своєю історією ділиться Валерія із Маріуполя, яка з родиною подолала 20 км пішки та 17 блок-постів, щоб врятуватися із блокадного Маріуполя, в якому точаться запеклі бої.
Валерія розповідає, як застала її війна, яку 24 лютого відкрито та повномасштабно розпочала росія:
«Проснулася від страшних звуків – вибухи, все вібрувало… Готували на багатті, не милися, було дуже холодно – мінус 12 градусів. Опалення не було. Пили і талий сніг, і дощову воду».
Дівчина показала фото зруйнованої квартири і розповіла, що доки вони там знаходилися, від удару поранило маму. Вирішили евакуюватися. Знали, що людей вивозять в рф, але не хотіли їхати туди.
«Найстрашніше було на останньому блок-посту, коли запідозрили, що моя мама снайпер, а тато військовий. Маму покликали 5-6 рос військових, кадиривців, і змусили знімати брюки. Це було дуже страшно, коли ми з братом дивилися на це. І ми не розуміли, що далі…».
За словами Валерії, на блок-постах роздягали найчастіше чоловіків, шукаючи патріотичні татуювання, синяки від використання зброї тощо. Маму Валерії роздягнули теж, підозрюючи, що вона снайпер. Але, на щастя, родину пропустили.
«Коли ми приїхали до українського блок-посту, ми були такі щасливі, що просто плакали. Почули українську мову і аж не вірилося…. Розплакалися всі…»
Попри пережите, Валерія не полишає вірити в своє місто та майбутнє:
«Дуже хочемо, щоб всі хлопці, які зараз захищають Маріуполь, трималися до останнього. Ми всі в них віримо і у нас надія тільки на них».
Валерія наразі перебуває в Житомирі і зізнається, що зараз просто насолоджується буденним життям, коли можна сходити в магазин та випити каву, не готуючи на багатті.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щоденники війни: історія 15-річної дівчини, якій вдалось зберігати спокій у жахах блокадного Маріуполя та знімати відеощоденник
Loading...
Ведучий Олександр Попов запитав, що допомагало триматися всі дні в заблокованому місті. Валерія відповідає:
«В Маріуполі люди тримаються на вірі, що все буде добре. І ми досі в це віримо. Це все трагедія, звісно, адже ми залишилися без житла, без звичного життя, але ми все одно на позитиві, адже тепер у нас задача жити тільки в тисячу разів щасливіше».