Чим був особливий український партизанський рух та чи існує він досі - відповідають герої-військові проєкту “Хоробрі серця” (ексклюзив)
Герої проєкту “Хоробрі серця” партизан Віктор Кичук “Танчик” та організатор партизанського руху на Харківщині В’ячеслав Задоренко розповіли, як діяли на початку повномасштабного вторгнення.
Сьогодні, 22 березня на телеканалі “1+1 Україна” відбулася прем’єра 2 епізоду ток-шоу “Хоробрі серця”, ведучими якого стали Ахтем Сеітаблаєв та Валентина Хамайко. У проєкті глядачі можуть побачити цикл історій про українців – військових та цивільних, які здійснили подвиги, захищаючи Україну від російської агресії, та своїми вчинками змінили хід історії.
Редакція сайту 1+1 побувала за лаштунками “Хоробрих сердець” та поспілкувалася з очільником Дергачівської громади В’ячеславом Задоренком і місцевим партизаном Віктором Кичуком “Танчиком”, щоб дізнатися більше про партизанський рух на Харківщині.
В’ячеслав Задоренко був саме тією людиною, яка на початку 2022 року організовувала партизанський рух на території всієї Харківщини. Ексклюзивно для сайту 1+1 він розповів, чим був особливий цей рух та які найважливіші завдання виконували партизани.
Розкажіть, чим був особливий партизанський рух на Харківщині? Як вам вдавалося діяти поруч з ворогом?
Особливістю руху була мотивація мешканців.
Наші аграрії та підприємці стали обороняти свою Батьківщину, свій населений пункт. У деяких наших хлопців батьки залишилися в окупації, тому вони робили все можливе, щоб визволити їх.
Біля ворога нам вдавалося працювати завдяки тому, що переважно всі були місцеві, хлопці гарно знали всі дороги. У перші тижні, коли ворог окупував частину територій, нам потрібно було заїжджати на окуповані землі для збору інформації. До цих завдань долучалися мисливці, які гарно знали стежки, тому могли крадькома зайти на територію, повернутися і доповісти нашим військовим про розміщення російської військової техніки та особового складу.
Які найбільші партизанські досягнення того часу ви пам’ятаєте?
Важко щось відокремити, бо кожне виконане завдання було важливим для наших військових — 93 і 92 бригад. Вони не знали місцевості і не мали доступу до інформації з захоплених територій.
Основним досягненням наших партизанів було інформування військових про рух колон окупаційних військ та допомога в коригуванні артилерії по позиціях ворога.
Що, на вашу думку, можуть робити цивільні, щоб допомагати Збройним Силам сьогодні?
По-перше, цивільні люди повинні розуміти, що все тримається на наших захисника. Треба в них вірити і всіляко підтримувати: хтось донатом, хтось продуктами харчування. Якщо в когось є техніка, треба допомагати копати укріплення та привозити гуманітарну допомогу. І у разі, якщо ви маєте інформацію про переміщення ворога та інші дії агресора, потрібно обов’язково надавати її нашим військовим.
Чи відчуваєте ви втому українців від війни? Як з нею боротися?
Так, люди виснажені війною, але треба розуміти, що іншого виходу у нас немає, бо за своє майбутнє і за майбутнє дітей треба боротись. Як би тяжко не було, не можна опускати руки.
У людей повинна бути мотивація, бо ми воюємо за свою землю і майбутнє. Ми повинні писати історію своїми діями.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ведуча "Хоробрих сердець" Валентина Хамайко розповіла, як допомагала чоловікові адаптуватися після повернення з фронту
До партизанського руху на Харківщині долучалося чимало охочих, серед яких був і Віктор Кичук із маленького селища Слатине, що за 12 кілометрів від кордону з росією. На початку повномасштабного вторгнення він відправив родину на Західну Україну, а сам став допомагати військовим, зокрема, шукати підбиту ворожу техніку. Одного разу він разом з побратимами відкопав російський танк і поїхав на ньому селом — це відео швидко набуло популярності в інтернеті, а Віктор отримав позивний “Танчик”. Ексклюзивно для сайту 1+1 він розповів, чому вирішив стати партизаном та чи продовжує цей рух існувати й досі.
Ви мали змогу виїхати разом з родиною на Західну Україну, однак лишилися у фактично окупованому селищі та створили з односельчанами своєрідну партизанську тероборону. Розкажіть, як ви прийняли це рішення?
Найважливіше було врятувати сім'ю. Усі ми розуміли, що ходимо під кулями і під бомбами. Допомагати потрібно було, а ми — місцеві хлопці, всі дороги знали.
Чи існує цей рух зараз та чи продовжуєте партизанити ви?
Так, ми й зараз допомагаємо військовим, коли ротація проходить. Військові змінюються, місцевості не знають.
Звичайно, багато хто нам не довіряє, але ми все одно стараємося допомагати чим можемо.
Чим, на вашу думку, зараз цивільні мають допомагати військовим?
Зараз найбільше потрібні дрони. На FPV дрони нашим військовим повинні донатити всі, оскільки в них є дуже велика потреба зараз.
Коли ви здійснювали героїчні подвиги на початку повномасштабного вторгнення, чи думали, що війна затягнеться на довгі роки?
Ні. Я вважав, що все за місяць закінчиться. Чесно, не думав, що настільки все затягнеться. Але все одно розслаблятися не треба, війна продовжується.
Відпочинемо після перемоги, а зараз потрібно робити все, щоб її наблизити.
Дивіться “Хоробрі серця” щоп’ятниці на телеканалі “1+1 Україна”!
