Вогняні коні, конфлікти під час зйомок та унікальна музика: 5 цікавих фактів про те, як створювалася легендарна стрічка Сергія Параджанова Тіні забутих предків

Сергій Параджанов — це ім’я, яке назавжди увійшло в пантеон світового кінематографа та є невіддільною частиною історії українського кіно. Його нестандартний підхід до режисури, поєднання традиційного українського мистецтва з авангардними формами, створили неповторний візуальний стиль, який досі захоплює глядачів. Параджанов – це не просто кінорежисер, а справжній митець, який своїми творіннями переосмислив сприйняття національної культури та історії.

ЮНЕСКО оголосила 2024 — роком Сергія Параджанова на честь його 100-річного ювілею. 9 січня виповнилося 100 років з дня народження всесвітньо відомого генія кінематографа.

Одним з найвідоміших фільмів Параджанова є Тіні забутих предків, екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського. Ця стрічка стала справжнім шедевром не лише українського, а й світового кіно. У ній режисер зумів передати всю красу і народні елементи гуцульського життя, поєднавши поетичну образність з глибоким психологізмом.

«Ти гадаєш, я не тямлю, чого мені доручили цю постановку? А, мовляв, цей вірменчик — все одно завалить Коцюбинського! Ось я їм завалю! Я їм таке зроблю кіно, яке на жодну мову не перекладуть — не зуміють. Бо й перекладати не треба буде: всім все буде ясно. Отаку я їм Україну зроблю!», — емоційно говорив Сергій Параджанов про свій фільм Тіні забутих предків. 

Ми пропонуємо дізнатися 5 цікавих фактів про створення фільму Тіні забутих предків, які допоможуть вам зазирнути за лаштунки цього кіношедевру та глибше зрозуміти творчість Сергія Параджанова.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Не лише Тіні забутих предків: 5 відомих фільмів Сергія Параджанова

Якщо у музей, то тільки на колінах

Щоб глибше зануритися в атмосферу Карпат та гуцульського побуту режисер відмовився від комфорту готелю й оселився у традиційній гуцульській хаті. Попри мовний бар'єр він намагався спілкуватися з мешканцями та долучатися до їхніх розмов. На місцевих ярмарках Параджанов старанно збирав різноманітні предмети побуту, які згодом стали невід'ємною частиною візуального ряду фільму, надаючи йому автентичності.

Окрім спостережень за повсякденним життям гуцулів, режисер проводив ретельні дослідження в музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття. Завідувачка відділу кераміки Романна Баран і досі згадує легендарну історію про те, як Сергій Параджанов, відвідуючи музей, нібито вклонявся експонатам, кажучи, що саме тут він черпає натхнення для своїх кінострічок.

Троянда від Сергія Параджанова

Знімальна група фільму Тіні забутих предків була досить численною. Серед її учасників був і молодий та талановитий поет, драматург та сценарист Іван Драч. Саме на зйомках цієї стрічки розпочалася їхня тривала дружба з режисером Сергієм Параджановим. Їхнє перше знайомство відбулося у 1962 році в спілці кінематографів. Тоді Параджанов, як завжди оригінальний, приніс з собою цілий букет троянд і, звертаючись до кожного письменника, ніби урочисто об'єднував їх з кінематографом та вручав по квітці.

Протягом зйомок Драч став не лише свідком творчого процесу, а й вірним другом для хворого режисера, супроводжуючи його на численні лікарняні процедури. Саме завдяки Івану Драчу з'явилася перша рецензія на фільм українською мовою, що сприяло його популяризації. Навіть у сімейні справи Драча Параджанов вніс свою неповторну нотку, коли у родині поета очікувалася поява дитини, то режисер подарував їм унікальний гуцульський трисвічник з гумористичним написом:

«Якщо син буде – безплатно, якщо дочка – п’ять рублів».

Цей жест став символом їхньої міцної дружби та взаємної поваги.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пристрасть до барахолок, бажання радувати близьких та любов до України: яким був культовий режисер Сергій Параджанов

Особлива музика фільму — трембіти

Музика фільму Тіні забутих предків стала невід'ємною частиною його загальної атмосфери. Її автором став видатний український композитор Мирослав Скорик. Саме завдяки його музиці строкатий фольклорний світ картини набуває цілісності та глибини. Згодом, на основі створеної для фільму музики, Скорик написав Гуцульський триптих – яскравий приклад того, як кіномузика може перетворитися на самостійний музичний твір.

Особливе місце в саундтреку до фільму займає звучання трембіт, щоб записати цей унікальний інструмент з Карпат до Києва довелося перевозити кілька десятків цих довжелезних труб. Параджанов, відомий своєю винахідливістю, переконав авіакомпанію дозволити занести трембіти в салон літака. Саме звучання цих самих трембіт ми чуємо на початку фільму.

Операторсько-режисерська дуель

Художник Тіберій Сільваши, який працював на зйомках фільму Тіні забутих предків також згадує напружену атмосферу на знімальному майданчику.

«Іллєнко тримав Параджанова за груди й кричав: Я тебе вб'ю! Це було під час чергової гарячої дискусії про фільм», – розповідає художник.

Стосунки між режисером і оператором були настільки напруженими, що їх часто порівнювали з дуеллю. Один з таких епізодів стався, коли після чергової суперечки Параджанов та Іллєнко вирішили вирішити конфлікт традиційним способом – поєдинком. Однак, через повені міст, який мав служити місцем дуелі, був зруйнований. Саме тоді Іллєнку начебто примарились легендарні червоні коні, але додавати момент з вогняними тваринами Параджанов довго не хотів — затвердив лише на етапі монтажу.

Вогняні коні

Сцена з червоними конями, що стала світовою візитівкою фільму Тіні забутих предків, справила таке сильне враження на західних кінокритиків, що у французькому прокаті стрічку вирішили назвати Les Chevaux de Feu – Вогняні коні. Такий переклад був обумовлений тим, що при прямому перекладі української назви на французьку мову її глибокий символізм втрачався.

Цей яскравий образ вогняних коней привернув увагу французької публіки й фільм мав неймовірний успіх. Як згадував оператор Юрій Іллєнко, у французьких газетах писали про те, що парижани стояли в чергах усю ніч аби подивитися цей фільм. Цей успіх у Франції сприяв тому, що Тіні забутих предків нарешті отримали належне визнання і на Батьківщині, попри численні перешкоди з боку радянської влади.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Життя між мистецтвом та репресіями: які невідомі факти приховує біографія культового режисера Сергія Параджанова