UA RU

«Ми стояли на колінах, щоб швидше впасти на підлогу і закрити вуха», — історія жительки Чернігова, якій вдалося евакуюватися під обстрілами

В рубриці "Щоденники війни" нова історія — вчительки англійської мови з Чернігова.

"Сніданок. Онлайн" під час війни щодня робить включення українців з різних куточків країни. Ці історії сформувалися в рубрику "Щоденники війни" і надихають на стійкість в боротьбі з російським агресором. Вчора свою історію розповіла редакторка "Сніданку з 1+1", яка евакуювалася з Немішаєве (Бучацький район Київської області). Сьогодні до ефіру підключилася Юлія Жданова, вчителька англійської мови з Чернігова, яка розповіла, як евакуювалася під обстрілами. 


Під час війни популярний проєкт "Сніданок з 1+1" продовжує жити у новому форматі – «Сніданок. Онлайн». Подивитись проєкт можна у прямому ефірі на YouTube та в ефірі телеканалу ТЕТ щодня з 10:00 до 13:00. Відтепер в проєкті буде нова рубрика під назвою "Щоденники війни". Це історії українців, які героїчно проживають складні воєнні часи. 
 

Юля розповіла, що з самого початку її родина перебувала в укритті, бо велося "бомбардування нон-стоп":

"Передишка в 2-3 хв і знову чуєш над головою, як гуде і не знаєш впаде на твій будинок чи поруч. Останні дні ми просто стояли на колінах, щоб швидше впасти на підлогу і закрити вуха. Це вже був стан загнанного звіра. Психологічно дуже важко, вже не кажучи про фізичний стан у тих сховищах, де холодно, де неприємно пахне і їжі у нас не було".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ«Нам зараз потрібні вуглеводи, щоб жити», – Євген Клопотенко поділився рецептом паляниці та інших поживних страв з мінімальної кількості продуктів

Юлія розповіла, як вирішила на свій страх та ризик виїхати з міста попри обстріли та відсутність "зеленого коридору":

"Після того, як розбомбило будинок, ми декілька днів ще прожили в сховищах, було дуже страшно, тому що в одну з ночей влучив ще один снаряд поруч, почалася пожежа і нам сказали, що це може бути сигналом для ворогів і можливе ще одне бомбардування. Саме тому ми прийняли для себе рішення виїхати з Чернігова. Це було дуже тяжко і страшно, тому що дороги заміновані, «зеленого коридору» не було, ми їхали на свій страх та ризик. Виїхали з самого ранку, їхали під "градами", під пострілами, просто закривали вуха, плакали та молилися".

Щоденники війни

Юлія підкреслила ту згуртованість та взаємопідтримку українців, про яку говорить весь світ від початку війни:

"Чотири дні ми їхали. Хочу сказати про людей: нас постійно прихищали в своїх домівках, годували, взамін не просили нічого. Ми навіть хотіли дати якісь гроші, які у нас були. Але ніхто не взяв навіть ані копійки: «Дитинко, воно тобі більш потрібно». Нам малювали карти на клаптиках паперу — де проїхати безпечно. Я взяла у цих людей телефони і буду їм дякувати все життя. Я коли їхала, то не вірила, що ми врятуємося".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖЕвакуація: що потрібно знати (пам'ятка для населення)

Ведучі запитали у Юлії, як діти реагували на тривожну атмосферу постійних обстрілів: 

"Діти дуже подорослішали, вони чули всі розмови про те, що відбувається і не було капризів на кшталт «не хочемо їсти щось холодне, не хочемо сидіти» чи ще щось. Ми були як одна команда. Коли був вибух поруч з сусіднім будинком, а до нас дійшла хвиля і вибило вікна, покрутило двері, будинок трусився, гучний звук, ми впали на землю… В той час вони, звичайно, плакали, кричали і питали "чи будемо ми жити, чи це вже кінець…". 

На завершення своєї розповіді Юлія підкреслила, що вірить у перемогу та дуже хоче повернутися в своє рідне місто:

"Ми до останнього не хотіли їхати, мені і зараз серце болить і хочеться повернутися в рідне місто. Бо такого гарного міста, як у нас, я ніколи не бачила… Я постійно слідкую за новинами, спілкуюся з друзями та учнями, які там залишилися…Поки що ми живемо одним днем, молюся за Україну, за наш Чернігів. Думаємо про перемогу – щоб скоріше вона настала!".

Дивіться випуск "Сніданку. Онлайн" з розповіддю Юлії:

Новини по темі
Продовжуючи відвідування сайту, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie і Політикою конфіденційності
Приймаю