UA RU

"Окупанти прикрилися нами, як живим щитом", - редакторка "Сніданку з 1+1" розповіла про події в Немішаєве (під Києвом)

Анастасія Гонтар після евакуації розповіла про життя в Немішаєве з танками за вікном.

Під час війни популярний проєкт "Сніданок з 1+1" продовжує жити у новому форматі – «Сніданок. Онлайн». Подивитись проєкт можна у прямому ефірі на YouTube та в ефірі телеканалу ТЕТ щодня з 10:00 до 13:00. Відтепер в проєкті буде нова рубрика під назвою "Щоденники війни". Це історії українців, які героїчно проживають складні воєнні часи. 

"Якими люди були, що вони прожили та як вони змінилися, і на що вони готові після війни – про це наша рубрика. Долучайтеся, якщо вам є що розповісти, а зараз кожному є що розповісти", — зазначив ведучий Єгор Гордєєв

Сьогоднішньою героїнею рубрики стала редакторка проєкту "Сніданок з 1+1" Анастасія Гонтар, якій вдалося евакуюватися з окупованого Немішаєве (Бучацький район Київської області). Туди російські війська зайшли 27 лютого. 

[Від початку війни] ми намагалися підтримувати селище, як могли —розвозили ліки, їжу... Потім почали з'являтися в Немішаєві мітки для артобстрілу і ми витрачали вже багато часу, щоб їх знаходити і знищувати. Інформація надходила про те, що сусідними селами і селищами почали курсувати танки, вже почали лбстрілювати цивільних, гатячи навмання. 26 лютого російські танки вже зайшли в Бородянку, яку обстріляли, вимкнули світло, воду, зв’язок. Ми опинилися в облозі, бо з одного боку бої за Гостомель, Бучу, Ірпінь, а позаду нас Бородянка, Бабинці, Клавдієво, Дружня… 

Анастасія розповідає, що окупанти відразу розграбували магазини та вигребли паливо на заправці.

І розмістили свою техніку в мікрорайонах, які забудовані квадратами з житлових будинків. Окупанти таким чином прикрилися нами, як живим щитом. Залякали усіх активістів, учасників тероборони. Знищували автівки, обстрілювали будинки. Поставили танки і направили дула просто у вікна приміщень. В підвалах в цей час знаходилися люди, діти. В одному з підвалів було 30 дітей і мами з малюками. Це було жахливо, тому що допомогти їм було складно. Це була підпільна діяльність, але ми намагалися підтримувати один одного. Найстрашніший момент, коли до мене постукала сусідка і сказала, що в неї не має що їсти. Почути таке в наш час – це було дикістю. Звісно, ми її нагодували. Ми намагалися забезпечити всіх харчами, насамперед дітей.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖВАЖЛИВО. Діти і війна: що робити, якщо ви бачите дитину, що загубилася (поради від ЮНІСЕФ)

Анастасія стверджує, що на сьогоднішній день з селища ще не виїхали всі люди, які досі є заручниками окупантів і війни.
Заявки на евакуацію подали вже 3 тис людей, але більшість людей без зв'язку, ховаються, вони можуть навіть не мати уявлення, що ведеться евакуація. Обійти селище не можливо, адже воно розташоване вздовж бойових дій якраз на лінії вогню.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖЕвакуація: що потрібно знати (пам'ятка для населення)

Анастасії вдалося евакуюватися не без перешкод: 

Ми виїжджали на свій страх та ризик. Хтось не доїхав, бо підірвався на міні. Це дуже страшно. Нашу автівку обстріляли, в нас не було заднього скла – в нашій автівці застрягла куля. Це наче наш трофей цієї війни. Але я обов’язково повернуся до свого селища. Я зроблю все, щоб мирне щасливе життя в ньому поновилося. 

Анастасія зазначила, що довгий час не було зв’язку з батьками і якиймь час вже вважала, що їх втратила. На щастя, вони врятувалися в бомбосховищі.

Дивіться випуск "Сніданку. Онлайн" з розповіддю Анастасії: 

Новини по темі
Продовжуючи відвідування сайту, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie і Політикою конфіденційності
Приймаю