«Українська мова – це перехід до любові»: український музикант та співавтор гурту KADNAY Пилип Коляденко розповів про своє захоплення українською мовою, а також поділився особистими порадами її швидкого вивчення
Пилип Коляденко розповів, як українська мова супроводжує його протягом всього життя та поділився деталями про створення пісень під час воєнного часу
1+1 media спільно з партнерами продовжують популяризувати українську мову та культуру в межах проєкту Плюсуй українську. Цього разу новим учасником проєкту став український музикант, засновник творчої спілки Phil It, співавтор гурту KADNAY Пилип Коляденко. В інтерв’ю він розповів, як література допомагає переходити на українську, в чому полягає ключова мета творчої спілки Phil It та чим відрізняється проведення концертів для військових від звичайних виступів.
— Ви родом з міста Суми, де раніше панувало двомовне середовище. Розкажіть, якою мовою спілкувались у вашому оточенні? Чи розмовляли з дитинства українською?
Ні для кого не секрет, що мої рідні Суми межують з територією росії, тому можна говорити про те, що дуже часто до нас приїжджав хтось звідти, або навпаки. До того ж це промислова область. Наприклад, мій дідусь, який сам родом з Харкова, працював провідним інженером на єдиному в Європі насособудівному заводі. У керівництві, звісно, що могли бути люди звідти або наймані російськомовні працівники – тим паче ті, які більшість життя працювали там ще за радянських часів.
Мова виживала в межах життя, буденності, культури та сімей. Наприклад, у моєму домі, у квартирі бабусі та дідуся висіли українські рушники на стіні, а зверху – шабля, яку дідусь привіз з Монголії, де працював. Ми могли збиратись за столом і слухати в його виконанні пісні Висоцького, а потім увечері вболівати за нашу збірну по футболу та співати гімн так голосно, як тільки могли. Це все було поєднання культур, в яких я народився й виріс, але з бажанням і повагою до вивчення саме нашої.
«Українська мова – це перехід до любові, повага до своєї культури та коріння».
— У який момент вирішили перейти повністю на українську мову? Що на це вплинуло?
Я завжди знав українську. Дякуючи батькам і гарному якісному навчанню, вільно розмовляю та думаю кількома мовами. У різних життєвих ситуаціях, подорожуючи, завжди підлаштовувався під співрозмовника, щоб порозумітися. Взагалі думаю, що кількість мов, словниковий запас, памʼять, ерудиція – це те, що потрібно розвивати кожному в сучасному світі.
Українська мова – це перехід до любові, повага до своєї культури та коріння. Це милозвучність, мʼякість, чуттєвість та мелодійність. Особливо в поєднанні з творчістю – у піснях, віршах… Навчаючись та практикуючись багато років, відчуваю неймовірну різницю та важливість нашого слова. Не забуду порівняння викладача в університеті журналістики зі словом «любов». Вона казала: «росіяни кажуть [любофь], а ми кажемо [любоу], тому що (в) нескладове». І скільки ж в цьому «в» глибини, як воно окреслює це почуття…
— Якими порадами для швидкого переходу на українську мову можете поділитись?
Мене завжди захоплювала українська література різних періодів. Мені подобались вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Потім, коли подорослішав, особливе значення для мене справив період шістдесятників – а саме їх біль, страждання, сила слова, заповнена тугою. Григорій Тютюнник, Василь Симоненко, Ліна Костенко та інші відкрили для мене цей жорстокий світ покоління української інтелігенції з яскравою громадською позицією. Якраз вони й боролися за нашу мову, культуру, спадщину. В ці роботи неможливо не закохатися. Вони зможуть на багато чого надихнути – і на перехід на українську, і на її поглиблене вивчення, і на пошук сенсів. Точно відкриють перед читачем і дослідником важливість знання та сьогоднішнє значення державної мови для кожного з нас.
— Ваша творчість, ще в гурті KADNAY, починалась переважно з англомовних пісень, але з 2017 року ви почали випускати хіти також українською мовою. Чому тоді вирішили писати пісні українською? Розкажіть, як відбувався цей процес переходу, адже творчість – дуже тонка сфера, де потрібен особливий підхід.
Все набагато простіше. Ми довгий час писали англомовний матеріал через власні вподобання – я та Діма Каднай виросли на західній музиці. Тому навіть мозку для творчості було дещо важко перебудовуватись.
У той період ми потрапили під закон українізації, де на телебаченні, на радіо англійська відходила на далекий план. Тому й було зроблено вибір розпочати написання та пропрацювання українськомовного матеріалу. Було легко чи складно – не можу сказати… Робота над собою – це невіддільний процес творчого буття. Тому це стало просто наступним ступенем нашого розвитку. При тому успішного, бо ми змогли багато чого відкрити в собі, поглибитись в розуміння та важливість мови.
«Кожен, хто зараз щось створює та підтримує людей мистецтвом, робить внесок у нашу культуру, у вагомість слова, а головне – у перемогу».
Ви розпочали сольну кар’єру з проєктом Phil It у березні 2023 року, коли повномасштабне вторгнення тривало вже понад рік. Чому вам було важливо запустити цей проєкт української музики, попри всі труднощі під час великої війни? Чи відчуваєте при цьому свій внесок в українську творчість та культуру?
— Візуалізація творчої спілки Phil It, її форми та ідеї почали зʼявлятись задовго до початку проєкту. Бажання ділитись музикою, переживаннями, важкими та емоційними текстами зростало в мені з кожним роком все більше. Але саме війна, скажу відверто і без помʼякшення, поставила мені запитання – чи готовий я разом із собою поховати цю ідею?
Я не хотів втрачати час, хотів щось залишити після себе. Не знав і не знаю зараз, скільки нам лишилось, але розумію, що саме можу зробити сьогодні, тут і зараз, щоб не просто бути, а по-справжньому жити – дихати вільно, надихатись, творити, розвивати, оберігати, допомагати людям і вивільненню їх емоцій. Тримати навколо себе однодумців – сильних творців, яких теж, як і мене, підкосила ця війна. Ми стоїмо та тримаємось завдяки творчості й завдяки одне одному. Думаю, кожен, хто зараз щось створює та підтримує людей мистецтвом, робить внесок у нашу культуру, у вагомість слова, а головне – у перемогу.
«У творчості, зокрема музиці, є невимовно цілюща сила, про яку ми почали дізнаватись лише під час війни».
— У 2023 році проєкт Phil it взяв участь у великому благодійному турі від MONATIK «ART Оборона». Розкажіть детальніше, яка мета цього проєкту, які меседжі він доносить? Чому важливо під час великої війни проводити такі тури?
Основною метою є та буде підтримка армії, сімей загиблих або воюючих. Тих, хто в лікарнях чи на відновленні. «ART Оборона» в кожному місті туру збирала кошти на допомогу. Мені випала змога долучитись до них у рідному місті Суми.
Про важливість проведення таких турів мені завжди відповідають військові та їхні сімʼї – там все видно по очах. Окрім збору коштів, для них це змога зарядитись життям. Це спогад, памʼять, розуміння важливості кожного. Це відпочинок, натхнення, поновлення ресурсу задля того, щоб, можливо, вже завтра ринути у бій. Це ніби ліки, які вгамують душевний біль, змога полегшити страждання. У творчості, зокрема музиці, є невимовно цілюща сила, про яку ми почали дізнаватись лише під час війни.
— Ви також проводите благодійні концерти для військових. Поділіться, яка атмосфера панує на них? Які ваші враження та емоції під час виступів?
Найбільше мені запамʼятався перший концерт, який ми проводили в одній з частин для військових, які от-от мали їхати на фронт. Мені ніколи не було так боляче співати, дивлячись людям в очі, переживаючи за їхню долю, за їхню важливість та міць.
Спочатку хотілося закінчити виступ, не знаючи взагалі, навіщо їм це потрібно, яка може бути музика та користь від неї… А потім, коли після виступу вони підійшли до нас, почали розмовляти, дякувати, обіймати – вийшло так, що не ми приїхали їх підтримати, а вони підтримували нас. Це для мене був початок розуміння абсолютно всього. Ментально я провалився глибоко вниз, але лише для того, щоб потім відновитись та стати сильнішим, знайти для себе відповіді – чим саме я зможу допомагати армії та людям, як мені діяти, щоб підтримати їх, у що вірити.
— В альбомах ваших гуртів налічуються пісні, що стосуються теми війни та боротьби України – такі як «Земля», «Вірою. Правдою», «Свобода», «Лиши по собі» та інші. Розкажіть детальніше про створення пісень воєнного часу. В яких станах ви при цьому перебуваєте? Що прагнете донести цими творами?
Кожна пісня – це окрема історія. Їх неможливо зібрати в одну чи розповісти про всі одночасно. Стан написання – сьогодення. Біль від втрат, переживання за рідних, які воюють. Ідеї для донатів, розповсюдження та пошук грошей на них. Бажання вкласти свої емоції, вивільнити їх через творчість. Потім знову тривога, приліт і все по колу. Так і живеш, допомагаючи комусь, потім – собі, потім – знову комусь…
— На жаль, пісні російських виконавців продовжують потрапляти до ТОПу українського Spotify та Apple Music. Як гадаєте, чому деякі українці не можуть відмовитися від російського контенту?
Серед мого оточення таких людей точно немає – принаймні мені хотілося б в це вірити. Але здебільшого думаю, що це неосвіченість людей в системі оплати, отримання коштів з прослуховування, спонсорства війни й таке інше.
Думаю, що люди просто не розуміють цього та вірять в те, що та копійка, яка прийде до дистрибʼютора, жодним чином не вплине на бюджети країни-терориста. Всі інші варіанти мені незрозумілі.
«Індустрія розвивається, міцнішає, але й час від часу перезавантажується від тиску»
— Зараз спостерігаються позитивні зрушення у кількості українськомовного контенту, зокрема в музичній сфері. Які поради можете дати, щоб українці й надалі продовжували цю тенденцію та повністю закріпили перевагу українськомовної творчості в нашій країні?
Думаю, що ми вже цього досягли. І достатньо давно. Єдине, що мене по-справжньому турбує зараз – це якість матеріалів. Бо не завжди кількість відповідає за кращий вибір. Не завжди потреба видати хоча б щось працює добре на всесторонній розвиток.
Індустрія розвивається, міцнішає, але й час від часу перезавантажується від тиску. Здебільшого, може існувати проблема просування проєктів через брак місць на радіо чи на платформах. Ми можемо просто не помічати яскравих та талановитих людей. Але я вірю, що все буде добре. Головне зараз – перемога та закінчення війни, повернення наших рідних та близьких живими й здоровими. Все інше відбудуємо, налагодимо та навчимося всього.
