UA RU

«росіяни підтримують війну, а значить беруть в ній безпосередню участь», — український гімнаст, олімпійський чемпіон Олег Верняєв

Відверте інтерв'ю спортсмена.

Після 24 лютого життя спортсменів, як і всіх українців, розділилося на ДО та ПІСЛЯ. Вони продовжують виборювати першість на змаганнях світового рівня, піднімати прапор нашої країни, проте тренуються у перервах між повітряними тривогами та проханнями перейти в бомбосховище. росія обстрілює енергетичні об’єкти України, «визволяє» від світла, а вони продовжують тренування при ліхтарях. Все для того, аби гідно чинити спротив окупанту на «Спортивному фронті» та щоразу доводити: українці непереможні.

Український гімнаст, олімпійський чемпіон і срібний призер Олімпійських ігор 2016 Олег Верняєв, який нещодавно став амбасадором проєкту «Спортивний фронт», розповів про те, за яких умов проходив Чемпіонат України зі спортивної гімнастики, яким пам’ятає свій рідний Донецьк та як, на його думку, війна вплине на розвиток спорту.

Олег Верняєв

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ«Вважаю, що саме зараз, у ці страшні часи, “кується” наша нація», — Катерина Осадча відверто про війну та власний благодійний проєкт

Яким ви пам’ятаєте свій рідний український Донецьк до приходу так званого руського міра? Війна для кожного з нас триває вже понад 8 років…

Для мене Донецьк завжди був яскравим і розквітаючим містом, з потужною історією розвитку спорту. Уся Донеччина славилася спортом. Чого тільки вартий футбольний клуб «Шахтар». Галасливе, живе, спортивне, круте, молоде місто.

Донецьк був, є і буде українським.

Що ви відчували, коли росія окупувала ваше рідне місто?

Донецьк розділився на ДО та ПІСЛЯ. Так само можна сказати і про людей. Пам’ятаю їх ДО та ПІСЛЯ. Нині набагато складніше спілкуватися з людьми. На жаль, багато хто з них вірить у якусь уявну самостворену історію росії, у її потужність.

Завжди зазначаю, що ті, хто так прагнуть «руського міра», мають їхати в росію.

Усі мої друзі, з якими я тісно спілкувався, виїхали. Якщо взяти одного друга дитинства, з яким ми разом ходили в дитячий садок, загальноосвітню та спортивну школи, він виїхав з перших днів окупації Донецька, ще у 2014 році.

Олег Верняєв

Нещодавно мені писали два брати-близнюки, з якими я жив по сусідству. Наразі вони проживають в іншій країні й запитували, чим можуть допомогти. Вони категорично засуджують всі події, які росія чинить на нашій території. Словом, в усіх-усіх моїх знайомих, з яким я провів дитинство, відсутні проросійські наративи.

Пригадайте ранок 24-го лютого. За яких обставин ви дізнались про початок повномасштабної війни? Якими  були ваші перші дії?

Прокинувся від телефонного дзвінка. Спершу не зрозумів, що відбувається. Потім сам зателефонував батьку. Після розмови з ним усвідомив, що все розпочалося. Чесно кажучи, була певна метушня. Мені потрібно було терміново виїхати в центр міста. Дорогою зателефонував моїм друзям на Олімпійську базу — Володимиру Грибуку та  Владиславу Грико, з якими ми до сьогодні займаємось волонтерством. Вони переїхали до мене, ми жили разом, не розуміючи, що буде далі. Проте усвідомлювали одне: раптом щось відбудеться — слід триматися командою. У команді завжди легше, ніж одному.

Одна група збірної України виїхала 21-22 лютого на етап Кубка світу. Це мій тренер Геннадій Сартинський, Ірина Надюк та кілька хлопців. Якраз, завершивши свої виступи, вони повинні були повернутися в Україну. Інша частина збірної за можливістю виїхала за кордон. Майже 99% збірної перебували за межами України, та продовжували тренування там.

Олег Верняєв

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ"Через високу загрозу нових ракетних ударів, виходити з підвалу було страшно", — Владислава Грубич, кореспондентка «Сніданку з 1+1»

Якою була реакція від російських та білоруських спортсменів на події в Україні? Чи писали вони вам? Якщо так — про що ви з ними говорили?

Так, писали. Запитували щось на кшталт: «Чому я перестав любити росіян, а точніше став їх ненавидіти?». Також з’являлись ті, які говорили, що їм прикро, що такі речі відбуваються, що вони проти всього цього, і що це ніяка не спеціальна операція, а повноцінний наступ на Україну. Однак найбільше було негативних повідомлень та запитань про те, чому я протестую проти російських спортсменів, які, на думку тих людей, непричетні до війни в України. На ці повідомлення мені навіть не хотілося відповідати. Практично відразу я зрозумів, що доводити їм щось немає сенсу. Усе, що б я їм не сказав, вони не сприймали.

Усіх російських та білоруських спортсменів, які підтримують повномасштабне вторгнення та риторику кремля, слід довічно дискваліфікувати.

російські спортсмени не лише мовчать про війну в Україні, але й подекуди активно підтримують режим путіна. Як гадаєте, чому вони продовжують виступати на пропагандистських концертах, передають нацистські вітання під час змагань? Вони сліпо вірять у так звану «спецоперацію» або бояться злочинного режиму путіна?

Думаю, що справді сліпо вірять у так звану «спецоперацію». російський спортивний гімнаст Іван Куляк заклеїв герб на формі літерою Z, через що його дискваліфікували. Вважаю, що за подібні речі потрібно взагалі вилучати людей зі спорту.

Усіх російських та білоруських спортсменів, які підтримують повномасштабне вторгнення та риторику кремля, слід довічно дискваліфікувати.  «Швидше, вище, сильніше – разом» — нове гасло Міжнародного олімпійського комітету. Але росіяни та білоруси не дотримуються його. Вочевидь, що ми не разом. До того ж навіть деякі українські спортсмени відмовчуються про війну. Маючи потужні аудиторії та друзів-іноземців, вони публічно не агітують про відсторонення росіян і білорусів. Вони хочуть всидіти на двох стільцях — і друзями для країни-терориста залишитися, і в Україні зберегти своє ім'я.

Вони, як зрадники, пішли проти своєї Батьківщини, своєї країни.

Ви неодноразово розповідали про Максима Василенка, який у своїх соцмережах написав: «Врятуй, Господи, Херсон від українських ракет». Що змушує спортсменів, які виступали за Україну, виходили на п'єдестал під звуки державного гімну, так швидко «перевзуватися»?

Виховання спортсменів — вклад батьків та тренера. Тренер часто навіть відіграє важливішу роль для карʼєри і є ближчим за батьків, адже з ним спортсмени проводять левову частку часу. З цим питанням слід звернутися до тренера Максима, чому його вихованці так себе поводять. Говорять, що Максим Василенко писав усі ці слова, бувши не в Херсоні, а вже в москві.

Мені не цікаво їх обговорювати. Цим людям точно не по дорозі з нами. Вони, як зрадники, пішли проти своєї Батьківщини, своєї країни. Я не з тих людей, які до цього часу вірять, що їх можна переконати. Аби вони захотіли, вони б висловили свою правдиву позицію давно.

Кому із зірок гімнастики та в цілому спорту (світового та українського) ви вдячні за особливу підтримку та незламну позицію, зокрема, можливо, очікуєте рішучих висловів щодо російської сторони та її агресії на території України?

Найбільше нас підтримують іноземні клуби. У нас є німецька, французька та італійська ліги. Німецька ліга відразу відмовилась від росіян в клубі. До того ж вони відмовилися від одного з найкращих гімнастів світу. Вони зібрали консиліум і єдиноголосно вирішили, що люди, які підтримують війну, не мають місця у великому спорті. Крім цього, вони у себе приймають наших спортсменів з родинами. Також наша збірна перші три-чотири місяці перебувала в Італії на зборах. Мій німецький клуб допомагав нам фінансово — передавали кошти на волонтерство та бензин для перевезення гуманітарної допомоги. У Франції теж допомагають фінансово.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Туреччині відбулись концерти гурту The HARDKISS у рамках благодійного проєкту Save Childhood

Олег Верняєв

Якщо говорити про самих спортсменів, то дійсно багато людей писали мені зі словами підтримки, проте відкрито заявляти про бойкот російських та білоруських спортсменів вони не будуть. Жоден спортсмен не захоче ризикувати своєю кар’єрою, зазначаючи, що у разі допуску росіян та білорусів до змагань — він/вона відмовиться від участі або своїх титулів.

Ми одна країна, тож нам разом потрібно працювати на Перемогу.

Від початку повномасштабного вторгнення ви почали активну діяльність на волонтерському фронті, допомагаючи Харкову. Якими є ключові тактичні перемоги за ці місяці війни?

Ми купуємо їжу та за можливості передаємо до Харкова. Ми зобов’язані це робити. Тато сказав, що поки у нього є можливість щось знаходити та перевозити, він буде це робити. Навіть не можу сказати, що це тактичні перемоги. Харківщина потребує допомоги, тож ми цим і займаємося. Тато нещодавно їздив до Харкова, там знову неспокійно, знову гучно. Мої друзі сформували у Харкові волонтерський штаб. От періодично вони надсилають нам запити на гуманітарну допомогу — їжа, ліки, засоби гігієни тощо.

Паралельно допомагаємо ЗСУ. Подружилися із захисниками окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. Організовували для них концерти, аби вони хоч на мить могли відволіктися. Робили ці заходи в колаборації з нашими артистами. Також допомагали з амуніцією, привозили бронежилети зі США.

олег Верняев

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як жити у майбутньому Україні з деокупованими Сходом та Півднем: порада від психотерапевта Олега Чабана

По захисниках та захисницях помітно, що війна вплинула на їхнє світосприйняття. Попри це, під час виступів у їхніх очах на частку секунди простежувалося щастя та радість. Хтось підспівував, хтось танцював. Цю атмосферу не передати словами.

Замість того, щоб проводити фінальний день змагань, дівчата та хлопці ховалися у бомбосховищі.

У понеділок, 10 жовтня, у Києві мав пройти останній день Чемпіонату України зі спортивної гімнастики. Через ракетні обстріли, які росія того дня завдала по столиці, проведення заключного дня довелося перенести. За яких умов у цілому проходив чемпіонат в нових реаліях?

В останній день фіналів Чемпіонату України росія завдала ракетного удару по території України. На території Олімпійської бази ми чули вибухи, навіть стіни приміщень трохи здригалися. Нас усіх попросили перейти в укриття до закінчення повітряної тривоги. Замість того, щоб проводити фінальний день змагань, дівчата та хлопці ховалися у бомбосховищі.
У своїх соціальних мережах я розповів про це, і відразу отримав хвилю негативних повідомлень від росіян, що спортсмени не винні і вони не воюють. А ось ці люди, які були в парку Шевченка в момент російського ракетного удару, діти та цивільні, вони воюють?!

росіяни підтримують війну, а значить беруть в ній безпосередню участь.

Ті спортсмени, які зараз перебувають за кордоном, не можуть повернутися в Україну. Дорога займає величезну кількість часу, а тренування постійно перериваються через небезпеку. Як гадаєте, як вторгнення вплине на розвиток українського спорту? Та що буде зі спортом після Перемоги?

Все буде добре. Ми все відновимо та відбудуємо. Діти-спортсмени повернуться, вони дуже сильні. Головне, щоб був мир у нашій країні. Всі події лише загартовують характер. Буде ще більше мотивації відправлятися на змагання та перемагати, доводити першість та піднімати наш прапор.

Спорт — величезна сім’я. Чий би зал це не був, хто б там не тренувався — боляче та неприємно від цих руйнувань

росія зруйнувала велику кількість спортивних об’єктів. Руйнування якого залу/комплексу тощо завдало вас найбільшого болю? Які спогади вас пов’язують з цим об’єктом?

Зали, в яких я тренувався, знаходяться під тимчасовою окупацією в Донецьку. На вході висять ДНРівські ганчірки. Боляче дивитися на зал у Харкові, де тренувалися наші олімпійські чемпіони — Руслан Шаріпов та Валерій Гончаров. До того ж у Києві постраждав від ракетного обстрілу навчально-спортивний комплекс «Авангард».

Що зробите відразу після повернення у рідний український Донецьк? Та якою, на вашу думку, буде наша спільна Перемога?

У нас буде багато роботи. У будь-якому випадку ми всі чекаємо на цей Переможний день, а далі вже будемо розвивати нашу улюблену країну.

олег верняев
 

Новини по темі
Продовжуючи відвідування сайту, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie і Політикою конфіденційності
Приймаю