«​​​​​​​​​​​​​​Зустрічі, моменти, історії, які можна згадувати і згадувати»: до 15-річного ювілею роботи в Сніданку з 1+1 Руслан Сенічкін поділився найяскравішими спогадами з ранкових ефірів

За цей час він пройшов шлях від новачка, який боявся прямого ефіру, до улюбленця глядачів та справжнього серця ранкового ефіру, котрий створив тисячі кулінарних страв у студії, подарував незліченні щирі емоції та кожен раз приносив глядачам гарний настрій. Ексклюзивно для сайту 1plus1 Руслан Сенічкін прокоментував найбільш пам'ятні фото з різних етапів його кар’єри та згадав кумедні, зворушливі й навіть курйозні моменти.

Моя люба Лідія Таран! Ще 15 років тому ми працювали разом в легендарній студії, де починався Сніданок з 1+1. Там працювали Ганна Безулик, Данило Яневський, Анатолій Єрема та багато інших. Хоча я знаю, що Сніданок в 90-х роках міняв локацію, ведучі часто були на виїздах - але це дійсно легендарна студія в Олівці (телевізійний центр), де програма набирала обертів. Ба більше, я цю студію памʼятаю ще зі студентських років. Я навчався у коледжі й дивився 1+1, Сніданок з 1+1, тих всіх легендарних ведучих і цю студію. І я б ніколи не подумав, що в цій студії колись почну працювати. Це щось дійсно неймовірне.

Ми там провели, здається, 2 роки, коли я прийшов у 2010. Ми вдвох з Лідою Таран вели ранкові ефіри: вона — ТСН, а я - Сніданок. Тоді все це було одним простором ТСН, і одразу новини перетікали плавнесенько в студію Сніданку. І Ліда іноді вривалася до нас в ефір, допомагала мені вести зіркові студії, бо я на початку взагалі не розумів нічого (сміється - прим. авт.) Взагалі в мене пів року адаптації було, але Ліда Таран - то є любов! Окрім краси - ще й був інтелект, і розум в ефірах, чим я не міг похвастатись…)

А це другий поверх студії Сніданку. Вона тоді була дворівнева: нагорі можна було вести ефір удвох чи самому, зустрічати гостей, а внизу стояв великий диван. Пам’ятаю, як до нас приїздив акторський склад мюзиклу Нотр-Дам де Парі і ми їх всіх там розмістили.

Тоді я працював один, і це був непростий період. Неможливо було ані проспати, ані захворіти, ані запізнитися, бо не було ким мене замінити. Тобто не було напарниці чи напарника, які б мене могли підтримати в форс-мажорних ситуаціях. Півтора року я вів ефіри сам. Тоді у мене були інші амбіції, можливо якийсь внутрішній авантюризм. І я пам'ятаю, що сили абсолютно були інші. Я сказав собі: «Давай, спробуй», і так от спробував на півтора року один вести.

Гарний, крутезний досвід, який я дуже ціную. Але, мабуть, більше на таке не підпишуся. Глядачам теж потрібна різноманітність і відпочинок - 3 години прямого ефіру, один ведучий… Треба, щоб аудиторія мала вибір перемикатися на інших ведучих, інший настрій і вайб. Навіть пам’ятаю, як ходив до керівництва й казав: «Давайте будемо шукати ще ведучих».

О, це тролейбус! Моя мрія! З самого дитинства я мріяв бути водієм - тролейбуса, трамвая, чи автобуса. Коли я жив у Дніпрі, то їздив на навчання в коледж 51-м маршрутом - від мікрорайону Березинка до площі Островського. Водій замість того, щоб просто оголошувати зупинки, брав мікрофон і починав читати гороскопи, розповідати новини, які почув по радіо чи вичитав у газеті. Це була середина 90-х: економіка в страшенному занепаді, люди жили бідно, настрій в усіх кепський. Всі злюки їхали в тому автобусі - хто з роботи, хто на роботу. А водій дарував їм крутий настрій. І я так здивувався тому, як він це робить. Люди усміхалися, сміялися і зі злюк перетворювалися на таких гарних, прикольних, смішних людей.

Мене це настільки вразило, що я подумав: «Блін, я був би класним водієм тролейбуса». Мені хотілося розважати людей - вони заходять злюками, а виходять добрими. От це мене і захопило. І тоді з’явилася така ідея в голові: буду водієм тролейбуса, з мікрофоном, зі своєю «радіостанцією» прямо у транспорті. І робитиму там свій ефір. І отак от воно, бачите, вийшло по-іншому трошки. Канал 1+1 дав мені змогу здійснити цю маленьку мрію. Домовилися з одним київським депо, мене там радо прийняли, показали, що й куди натискати. І бачите - через 25 років моя мрія здійснилася. Дякую «плюсам»!

Кузьма Скрябін у студії Сніданку з 1+1. Я навіть не пам’ятаю, скільки разів ми зустрічалися з Андрієм не лише в ефірах, але і поза ними.

Це була стара студія в Олівці і він прийшов презентувати свою чергову пісню. З ним завжди було легко й спокійно, хоча я розумів, що переді мною легенда. Він завжди добре ставився і до знайомих, і до незнайомих людей.

Дякую Кузьмі. Коли його не стало, ми всі просто ридали. Це правда. Ми назвали фільм, присвячений пʼятдесятиріччю Кузьмі - З днем народження, чувак. Стрічку можна подивитися на YouTube каналі Сніданку.

О Боже. Це ж «обладунки Бога» (посміхається - прим. авт.). Я тоді знімався у кінострічці Слов'яни. Грав одного з воїнів-антагоністів, кочівника, нащадка турецьких аварів, на ім'я Скагол у невеликому епізоді. Це був серіал, над яким працювала українсько-словацька команда кінематографістів, в тому числі й наші колеги з 1+1.

У цьому серіалі постановником трюків був чоловік, який створював каскадерські епізоди для багатьох голлівудських стрічок, зокрема працював над фільмами з Брюсом Віллісом та Стівеном Спілбергом. Дядько навчив мене, як боротися. У мене була величезна шабля і треба було вправно нею махати. Дещо в мене вийшло.

І пам’ятаю ще момент, коли мене «​​​​​​​​​​​​​​вбили» за сюжетом. Спека була страшенна, зйомки під Житомиром у лісі, купа комарів. Мені сказали: «​​​​​​​Лежи, зараз камери будемо переставляти, не вставай». Я лежав, доки вони не переставили камери. І виявилося, що я ліг прямо на мурашник… Мурахи позалазили мені під обладунки і просто страшенно мене кусали, але я встати не міг.

О, це ми з Людою! Це ще до повномасштабного вторгнення. Ми вели одну з частин великого концерту у Палаці Україна. Вийшли з гримерки, їдемо вже на репетицію, здається, або вже на сам виступ. Які часи були гарні…

Деякі глядачі називали нас «​​​​​​​золотим складом» оновленого Сніданку з 2010 року - ми з Людою, Анатолій Анатоліч та Марина Леончук.

З Мариною я був знайомий набагато раніше - ми працювали на радіо ще в середині 2000-х. Вона тоді спочатку вела погоду на Ері, а потім новини на радіостанції, де ми і перетнулися. Ми підтримували зв’язок: я потрапив на телебачення, а потім і вона. Марина надзвичайно талановита - її обожнює камера, і велика аудиторія також полюбила її.

З Толічем ми перетиналися ще на Хіт ФМ, коли я пішов з Інтеру у 2009–2010 році. Я тоді вирішив, що не братиму участь у виборах Януковича, і взагалі думав попрощатися з телебаченням. Повернувся на радіо - а радіо це окрема любов, інший вайб. Я «​​​​​​​радійник» за професією й душею. Там ми з Анатолічем інколи пересікалися, але вже згодом він з’явився у Сніданку з 1+1 як ведучий. Ми працювали в режимі «тиждень - я, тиждень - він», більше здружилися. Потім до нас приєдналися Марина і Люся.

Ми всі стали справжньою командою: їздили разом в Одесу, ходили на спільні вечірки. Марина і Толіч для мене - це окрема любов. Стільки часу минуло, а аудиторія, яка дуже вірна Сніданку з 1+1, ті, хто з нами росли, набували життєвого досвіду, з теплотою досі згадують Марину і Толіча, нашу таку четвірку. Інші та дуже гарні часи були.

Танці з зірками - це мій біль, але одночасно і моє, певною мірою, щастя. Бо без таких відчуттів теж не можна було витримувати на цьому проєкті. І моя прекрасна Цибі - Янка Цибульська. Вона була неймовірною партнеркою.

Коли ми тільки познайомилися, я пам’ятаю ті емоції дуже добре - і Яни, і її тодішнього хлопця, Діми Жука (на наших ефірах у 2018 році Діма був партнером Злати Огнєвіч). Вони так подивилися на мене (я тоді важив під 120 кг), ніби думали: «​​​​​​​ого, нічого собі партнер!» З того моменту ми практично жили разом три місяці - від першої репетиції й аж до дев’ятого ефіру. Вихідні можна було на пальцях порахувати - чотири чи п’ять максимум. Решта часу - це була окрема історія, окреме життя. Під час сезону ми файно подружились, і Діма допомагав мені в парі з Яною виконувати чоловічі партії і трюки.

Дякую тобі, Янчику, за пасодобль, за танго, за квік-степ, і просто за те, що ти була поруч. Це для мене була велика наука - пройти з тобою таку життєву «​​​​​​​кіношку» на паркеті. Дуже ціную той період життя.

А це «​​​​​​​перший поцілунок» живої людини із роботом Софією. Я спитав її чи можу поцілувати її у щічку і був шокований згодою, тому що раніше вона відмовила у поцілунку Віллу Смітту - коли той поліз цілуватись, робот заявила актору, що їм краще залишитись друзями, а мені відповіла «ТАК». У TikTok це відео зібрало понад півтора мільйона переглядів, до речі.

Це знову стара студія Сніданку з 1+1, 2010-й рік наче і наша Галя Сальнікова - легендарна художниця по гриму. Вона свого часу гримувала всіх зірок проєкту Шанс на Інтері. Це людина-легенда, справжня зірка в царині роботи по гриму для українського телебачення.

О, це звісно класне відео. У одному з ефірів Сніданку вранці ми виїхали порибалити на ставочок недалеко під Києвом. І Люда мене випадково зіштовхнула у водичку. Вийшов я з того ефіру дуже мокрий, але було весело.

А це вже наша нова студія Сніданку. «Кулінарочка» - так ми називаємо ці епізоди. Думаю, за всі п’ятнадцять років я приготував у прямому ефірі десь 5–6 тисяч страв, а може й більше.

Це прямий ефір. Усяке буває на кухні. Ми не ідеали, і не намагаємось виглядати ідеально. Навпаки: як у житті - так і в кадрі. Люся завжди підтримує: «Нічого страшного, там щось випало, там підпало, там підправили і все гарно». Але глядачам такі моменти особливо подобаються, бо це по-справжньому.

Ну це ж легендарне відео! У нас з Нелею вийшло саме те, чого ми зовсім не планували, але, мабуть, саме цього й чекала велика аудиторія Сніданку. Це були часи ковіду, коли всі робили маски. І був один спосіб - зробити їх зі шкарпеток. Але в нас замість масок вийшла спідня білизна. Загалом тоді це відео зібрало близько 5 мільйонів переглядів на різних платформах і викликало справжній фурор. Люди писали: «​​​​​​​Дякуємо за цей настрій, за цей вайб, ви нас так розсмішили». А ми й самі не могли стримати сміху. Усе сталося невимушено, без жодних репетицій, і саме тому вийшло так легко, весело і по-справжньому щиро.

І це ще далеко не все. Відібрали лише кілька відео й фото, а їх же - десятки тисяч. Епізоди, зустрічі, моменти, історії, які можна згадувати і згадувати. Одного життя точно замало, щоб усе пригадати й розповісти. Але одне можу сказати точно: велика шана колегам і безмежна любов до всіх глядачів Сніданку з 1+1. Ми вас обожнюємо і дякуємо за натхнення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Мене винесло, вибило»: Неля Шовкопляс чесно розповіла про свій емоційний стан після нічного обстрілу Києва