«Суржик — це ок, він робить мову живішою»: Саша Ганапольська, солістка гурту Tember Blanche, про перехід на українську мову та концерти для військових
Солістка гурту Tember Blanche дала поради, які допоможуть перейти на українську мову
У спеціальному інтерв’ю нова героїня суспільно важливої ініціативи Плюсуй українську, солістка гурту Tember Blanche Саша Ганапольська, розповіла, в якому мовному середовищі зростала, який настрій панує на концертах для військових та що змінилось в українській музиці від початку повномасштабного вторгнення. Окрім цього, співачка поділилась порадами, з чого варто починати тим, хто прагне перейти з російської мови на українську.
Нагадаємо, 7 лютого 2023 року 1+1 media разом з партнерами запустили проєкт Плюсуй українську, що спрямований на популяризацію української мови та культури, викорінення російського контенту з медіаполя та формування звички спілкуватися як вдома, так і в інших сферах життя українською. Проєкт реалізовується 1+1 media у партнерстві зі Всеукраїнським Рухом Єдині
Розкажіть про українську мову у вашому житті. В якому мовному середовищі ви зростали? Чи спілкувались українською з самого дитинства?
Все дитинство та аж до 20 років спілкувалась російською мовою, адже моя сім’я, друзі й однокласники — усі говорили нею. Вдома мені не показували українських фільмів і книжок, а шкільної програми, на жаль, було недостатньо для дитини, щоб справді полюбити свою культуру.
Коли почала писати пісні й задумалась про те, щоб випускати їх у світ, сумнівів не було – я писала лише українською. Тож у соцмережах, ефірах почала спілкуватися українською у 18 років, а повністю перейшла на неї у лютому 2022-го, за 2 дні до початку повномасштабного вторгнення.
З чого, на вашу думку, варто починати тим, хто прагне перейти з російської мови на українську? Що можете порадити?
Треба оточити себе відповідним середовищем, а насамперед – людьми. Спілкуйтеся з тими, хто розділяє проукраїнські цінності, не соромтеся робити помилки й вставляти русизми — все прийде з часом. Замість російської озвучки вмикайте українську, придбайте собі українську літературу, яка до душі, і послухайте наших виконавців, яких за ці 2,5 роки зʼявилось стільки, що просто соромно казати, ніби вам «нема чого слухати».
Багато людей при переході з російської на українську стикаються зі суржиком. Як гадаєте, що з цим робити? Чи варто соромитись цього, чи суржик – це абсолютно нормальне явище?
Суржик — це ок, він робить мову живішою. Зізнаюсь чесно, коли переходила на українську, то спеціально зберігала її недосконалість, тож досі використовую дієслова із закінченнями на «ть» і кажу «нє» замість ні.
«Деякі люди казали, що саме після наших пісень почали любити українську мову й намагатися розмовляти нею».
Від самого початку існування гурту Tember Blanche ви пишете пісні виключно українською мовою. Чи відчуваєте при цьому свій внесок в українську творчість та культуру?
Просто «писати українською» не дорівнює «розвивати українську культуру», бо це поняття набагато комплексніше. Як на мене, основний показник, що хтось зробив внесок у культуру — це кількість людей, які через її/його діяльність змінили свої погляди в бік проукраїнських.
Вважаю, що маленький внесок ми таки зробили, бо деякі люди казали, що саме після наших пісень почали любити українську мову й намагатися розмовляти нею.
У вашій дискографії налічуються пісні, що стосуються теми війни, такі як Ти живий, Ненародженим, Я вдома та інші. Розкажіть детальніше про створення пісень воєнного часу. В яких станах при цьому перебуваєте? Що прагнете донести?
Хотілося б, аби пісні «Ненародженим» ніколи не існувало — її було писати найважче, але і найшвидше, через сильний гнів. «Ти живий» — це перероблена версія старої пісні Влада (саундпродюсер та гітарист гурту Tember Blanche), яка з історії про радість життя перетворилась на вдячність за можливість жити. Водночас «Я вдома» тримається окремо від попередніх двох, але, безсумнівно, також торкається воєнної тематики.
Кожна з них про своє. Не можу обʼєднати ці пісні єдиним посилом. Проте всі вони так чи інакше говорять про наступне: «бути живим і відчувати в наших умовах — то є велика розкіш».
«Лікуємося музикою та донатами»
Від початку повномасштабного вторгнення ви проводите благодійні концерти в Україні та Європі, зокрема й для наших військових. Розкажіть про це детальніше. Яка атмосфера панує на концертах? Який зворотний зв’язок отримуєте від слухачів?
Концерти Україною та Європою сильно відрізняються. Вдома набагато легше бути з публікою на одній хвилі, бо, хоч і по-різному, але ми переживаємо один і той самий досвід. Люди за кордоном не можуть до кінця уявити, що криється за нашими розповідями про дім – все справді так погано чи новини перебільшують? Словами це пояснити дуже складно, тож лікуємося музикою та донатами. Але люди завжди вдячні – як в Європі, так і вдома.
Концерти ж для військових мають зовсім інший настрій і неочікуваний зворотний зв’язок. Дехто дуже радий нашому приїзду, дехто не розуміє, нащо йому нас слухати — і це абсолютно нормально. Як би вони не реагували — тепло чи холодно — на них завжди дивишся з величезною повагою й усвідомленням своєї ницості на їхньому тлі. Цей досвід дуже протверезлює.
«Зараз поціновувач будь-якого жанру може знайти серед української музики те, що йому сподобається»
На вашу думку, як змінилась українська музика від початку повномасштабного вторгнення та якою нині є її роль в житті українців?
Здається, що зараз поціновувач будь-якого жанру може знайти серед української музики те, що йому сподобається, адже від початку повномасштабної війни зʼявилось багато нових виконавців – від андерграунду до кальянного репу.
Раніше грішила тим, що поділяла музику на хорошу та погану, а потім зрозуміла – якщо українськомовні пісні, шароварні вони чи ні, замінюють для когось російськомовний шлак, то вони виконують своє найважливіше завдання.
На жаль, пісні російських виконавців все ще продовжують потрапляти до топу українського Spotify та Apple Music. Як гадаєте, чому деякі українці не можуть відмовитися від російського контенту?
Моя бульбашка спілкування дуже свідома, тож іноді просто забуваю про сіру більшість, яка й затягує російський шлак у чарти. Чому так відбувається? Бо «рускій мір» занадто добре промив нам мізки.
Як ми можемо донести іншим людям, що споживання російськомовного контенту (музики, книг, фільмів тощо) впливає на хід війни в Україні? Що маємо зробити, аби перервати емоційний зв’язок з російською культурою та мовою?
Будьмо реалістами: якщо 2,5 роки повномасштабної війни та 10 років війни в цілому не вистачило для людини, щоб усвідомити важливість спілкування українською мовою — навряд на це можна вплинути. Найсумніше для мене — бачити 7-річних дітей, які нині йдуть до школи, не знаючи української мови. Я була такою ж у 2007-му і, здається, відтоді у свідомості більшості людей мало що змінилося.
Тому відповідь на це питання мала б звучати так: ростити нове, повністю українськомовне покоління з національними ідеями та свідомістю. От тільки батьки цього покоління ще самі до такого, на жаль, не доросли…
