«Україна має продовжувати боротьбу, доки вся її територія не буде звільнена від російських окупаційних військ», – історик Грегор Розумовський

11 листопада о 19:00 на YouTube-каналі стартує проєкт The Power of Reason - це серія 10-хвилинних аналітичних роликів. В кожному епізоді висвітлюватимуться 5 фактів на певну тематику, які розвінчуватимуть фейки, що розповсюджує кремль. Передусім йдеться про інформацію, яка суттєво впливає на громадян ЄС і змушує європейських політиків приймати рішення на користь росії.

З нагоди прем’єри читайте інтерв’ю із Грегором Розумовським істориком та експертом у сфері боротьби з дезінформацією. Останні 20 років його профіль - це міжнародні інформаційні кампанії. Розумовський вважається одним з провідних аналітиків по комунікаціям в німецькомовних країнах ЄС.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВІДБУДУЄМО: 10 визначних пам'яток, які знищила росія за час повномасштабної війни

Грегоре, розкажіть про проект Voice of Reason. Чому, на вашу думку, він потрібен зараз?

Росія веде агресивну пропагандистську війну в Західній Європі та США ще з 2014 року. Це означає, що починати насправді треба було ще десять років тому. У Кремля є чітка стратегія, спрямована на дестабілізацію західних суспільств. Кількість їхніх тактичних дезінформаційних дій вражає. Ми говоримо про тисячі і тисячі дописів у соціальних мережах, розповсюдження наративів, поширення чуток і навіть вбивства. Західні лідери громадської думки, які критикували вторгнення в Крим чи окупацію Донбасу, стали об’єктами інформаційних атак епічних масштабів. Кремль розгорнув і антивакцинну істерію в певних соціальних групах у західних країнах, тож необхідно протистояти всім цим викликам. 

Чи змінилося в Європі ставлення до війни в Україні з наближенням холодів? Чи потрібно переконувати європейців продовжувати підтримувати Україну чи в європейському суспільстві з цього приводу існує консенсус?

Дуже приємно спостерігати суспільний настрій зараз, він однозначно на користь України та українського народу. Звичайно, це може змінитися. Але поки що цього не сталося, і я оптимістично налаштований щодо майбутнього. Насправді це один із багатьох наслідків цієї війни, якого Путін точно не хотів досягти: українців нарешті стали визнавати тими, ким вони є насправді і завжди були. Європейцями.

Ви відомі глядачам «1+1» за історичним документальним фільмом «Скарби нації», в якому ви шукали серце свого предка, українського гетьмана Кирила Розумовського. Чи вдалося вам розгадати цю загадку?

Що ж, частину цієї історії ми знали з початку. Кирило хотів, щоб його серце було поховано з дружиною та братом у Петербурзі, а останки - на його українській батьківщині, у Батурині. Але серце зникло! І я думаю, ми ніколи не дізнаємося всієї правди. Очевидно, що ті особи, які розкрили могилу у 20-х роках минулого століття, зробили це з політичних мотивів. Вони хотіли знищити ще один символ української історії.

Які ще таємниці зберігає ваша родина? Що ви дізналися про своє українське коріння?

У кожній родині є секрети. Є кілька фактів про останні 18 місяців перед анексією українського гетьманату Катериною II у 1764 році, які історики змогли розібрати більш детально. До речі, це якраз той момент, коли історія моєї родини та політична історія України як держави переплітаються дивним чином. Тому мені було важливо дізнатися нове. 

Взагалі, моє українське коріння було для мене завжди важливим, скільки себе пам’ятаю. Тому пізнання його було поступовим процесом, який почався з раннього дитинства. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: З вірою у перемогу: Шон Пенн привіз свій "Оскар" до України

Ви часто бували в Україні, навіть після початку повномасштабного вторгнення. Де саме Ви були і що Вас вразило?

Нещодавно я приїхав в Україну на декілька тижнів. Мені хотілося б залишитися навіть на довше, незважаючи на те, що деякі люди називали мене божевільним. Київ нині такий же чарівний, як завжди. Я дуже пишаюся киянами і тим, з якою мужністю, самодисципліною і гордістю вони справляються з ударами ракет та безпілотників. І як вони продовжують жити своїм життям. 

На вихідних я з товаришем поїхав до Черкас і по дорозі заїхав на панахиду за загиблим у бою молодим військовослужбовцем. Цей молодий чоловік народився в 1996 році. По факту це рік між народженням моєї старшої доньки Анни, яка народилася в 1995 році, і моїми близнюками Ксенією і Леоні, які народилися в 1997 році. І я подумав про всі інші надто молоді втрачені людські життя і про те, що батьки не повинні ховати своїх дітей. А багатьом з них доводиться поховати і мрії про онуків. Потім, з і ще одним моїм хорошим другом поїхав в Ірпінь і уважно оглянув уламки біля мосту на вʼїзді в місто. Досі можна побачити, куди влучили снаряди, під яким нахилом, і навіть можна здогадатися про швидкість транспортного засобу в той момент, коли вбивали людей усередині. Це і є парадокс війни: з одного боку жах, який чекає прямо за рогом, а з іншого – така характерна для українців теплота і щедрість, готовність допомогти незнайомим людям. У цей момент дуже важко не відчувати ненависті до ворога.

Чи очікували ви, що росіяни розпочнуть кровопролитну повномасштабну війну з Україною?

Ні, я цього не очікував. Хоча мав би побачити знаки та правильно їх зрозуміти. Але я просто не міг уявити, що хтось може зробити щось настільки жахливе, як ця війна. Навіть якщо залишити путіна у спокої, я не міг уявити, що будь-яка окрема людина чи колектив може колись придумати таку безглузду ідею, як ця. Припустимо гіпотетично, що російській армії вдалося вторгнутися в Україну аж до польського, словацького, угорського та румунського кордонів. Якими були б наступні кроки? Мабуть, настав би найдовший і найкривавіший партизанський конфлікт в історії. Де в цьому користь для Росії? У чому користь Росії від цієї війни? Я не бачу жодного розумного пояснення. Яку теоретичну перевагу можна було б уявити для Росії від тієї війни? Питання залишається без відповіді.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Унікальні історії арбітра-нейрохірурга у «Профутбол Digital»: про гелікоптерний рейд до Маріуполя, операції в бункерах та цинізм росіян

Дайте, будь ласка, свій прогноз щодо закінчення війни та майбутнього України.

Щодо війни, то я обережно ставлюся до будь-яких прогнозів, оскільки дуже сильно помилився на її початку. Але можу висловити деякі свої роздуми про те, що ймовірно станеться. Перше, що як на мене правда: путін порушить будь-який «мир», «угоду» чи «врегулювання», яке теоретично могло б бути укладеним між Україною та росією. Він досить часто показував, що його підпис під будь-яким договором позбавлений найменшої цінності. Я вважаю, що він навіть пишається тим, що може продемонструвати, наскільки стоїть вище всіх умовностей, які заважають іншим главам держав.

З цієї причини я вважаю, що Україна має продовжувати боротьбу, доки вся її територія не буде звільнена від російських окупаційних військ або доки путіна не замінить надійний наступник, зацікавлений у справжньому припиненні вогню та виведенні російських військ. Коли це станеться? Думаю, цього разу ми всі будемо здивовані тим, як скоро це може відбутися. Але питання в тому, чи перший же наступник путіна буде тією людиною, яка зможе забезпечити ці умови.

Щодо майбутнього, я переконаний, що після перемоги Україні доведеться багато працювати, щоб здобути мир. Але шлях до повноправного членства в Європейському Союзі відкрито, і більшість населення ЄС зустрічає Україну з розпростертими обіймами. Цьому сприяє багато факторів: мужність українців, які воюють проти могутнього агресивного сусіда, а також те, що Україна наразі виграє цю війну. Пам’ятаєте, скільки «фахівців» казали, що в України немає шансів вижити? Давид проти Голіафа - популярна ідея. Ще один аспект – українці, які вимушені рятуватись від війни у ЄС. Очевидно, що мільйони добре освічених українських жінок з дітьми справляють незрівнянно більш сприятливе враження, ніж сирійські біженці, переважно чоловічої статі, 2015 року. Перепрошую за цинічне звучання, але насправді я просто констатую факт. Всі ці пані з дітьми приїдуть додому після війни, привнесуть свій досвід життя в ЄС, набуті знання та особисті зв’язки, які виникли.

На жаль, деякі українські міста розтрощені вщент, інші - дуже сильно пошкоджені. І це пов’язано з величезними людськими жертвами. Багато молодих людей бачили те, що їм ніколи не слід було б бачити. Це жахливо. За скромними підрахунками збитки, завдані російською армією, становлять близько 750 мільярдів євро. Але є і хороші новини. Україні не доведеться долати це самотужки. Україна отримає на відбудову російські активи, багато надходитиме від західних інвестицій і міжнародних установ, таких як Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк, USAID, Фонд Маршалла тощо. Україна багата на ресурси - це не лише сільське господарство з одного боку та високі технології з іншого. Головний скарб України – це люди з їхньою хоробрістю та винахідливістю. Це одна з багатьох причин, чому я так сильно закохався в цю країну.

Дивіться нові серії проєкту The Power of Reason щоп’ятниці о 19:00 на YouTube-каналі.