Герой селян чи бунтівник без кордонів: Акім Галімов у Реальній історії розповів, ким насправді був Нестор Махно

Нестор Махно - людина, яка й досі викликає суперечки як серед істориків, так і серед звичайних українців. У різні часи він воював і проти Української Народної Республіки, і проти Білої армії. Махно виступав проти всіх і не був другом для жодної політичної сили. Натомість його обожнювали українські селяни. То чого насправді хотів Нестор Махно і в чому феномен любові людей до нього  - розповів Акім Галімов у новому випуску Реальної історії

Нестор Махно народився 1888 року в селі Гуляйполе на Запоріжжі. Жорстокі умови життя та праця з ранніх років викликали в ньому ненависть до існуючого ладу. Підлітком він приєднався до революційного руху і у 16 років був заарештований за підпал маєтків поміщиків. Отримав довічне ув'язнення, але в тюрмі вперше ознайомився з ідеями анархізму, які змінили його світогляд. Як правдолюб і противник несправедливості, він часто був звільнений з роботи. Махно вважав, що анархісти пропонують ідею справедливого суспільства без держави і соціального розподілу. Ставши членом гуляйпільської анархійської організації, він брав участь у "експропріаціях" — грабунках банків і заможних людей, щоб забезпечити фінансування своєї структури. Тодішні революціонери вважали, що всі багатства нажиті нечестно і повинні бути відібрані для трудового народу. Поліція полювала за анархістами, і один з агентів під прикриттям був вбитий організацією. За це було заарештовано 13 членів, включаючи Махна. Хоча він не був причетний до вбивства, пізніше винний зізнався. Слідство тривало два роки, і під час нього Махно разом з товаришами зробив невдалу спробу втечі. В Катеринославі їх засудили до шибениці, але мати Нестора зуміла довести, що він народився 1889 року, а не 1888-го. Це дозволило замінити смертну кару на довічне ув'язнення, і Нестор був направлений у Бутирську тюрму в Москві.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Справжній мегаполіс: унікальна історія могутнього Чернігова у Реальній історії з Акімом Галімовим

В Бутирці у загальній камері тюрми він зустрів свого земляка Петра Аршинова. Той став наставником Нестора. За його порадою Махно проштудіював книги з історії, географії, математики, російську класику, а також роботи теоретика анархізму Петра Кропоткіна. З дитинства Нестор розмовляв українською і російською мовами. Але в Бутирці остаточно перейшов на російську. Ось що писав Махно:

"Мої переконання не дозволили мені піддатися спокусі ідеї незалежної української держави, незважаючи на особливе почуття спорідненості, яке я відчував до моїх українських товаришів по тюремному ув'язненню".

Він хворів на туберкульоз, причому настільки важко, що втратив легеню. Життя хлопця змінилося в лютому 1917-го, коли в Російській імперії розпочалася революція, що спричинила її падіння. Політичних в'язнів звільнили з тюрем, і 29-річний Нестор повертається у рідне Гуляйполе.

Весна 1917 року. Цар Микола II зрікся престолу, Російська імперія розпадається. Махно приєднується до старих товаришів по анархізму і організовує місцеву раду. За спогадами Нестора, тоді у Гуляйполі було три таких ради: одна підтримувала Тимчасовий уряд, друга – Центральну Раду, а третя була радою селянських депутатів, яку очолював Махно.

Восени більшовики захопили владу в Петрограді. Вони запропонували дружбу українцям, але Центральна Рада відмовилася. Нестор Махно організував загін селянської міліції для підтримання порядку в Гуляйпільському повіті і став головою виконкому місцевої ради. Літом він побачив німецьких офіцерів у Гуляйполі, коли розпочалася німецька окупація України після Брест-Литовського мирного договору. Німці та австрійці пообіцяли звільнити Україну від більшовиків, але насправді окупували територію і контролювали ресурси. Махно вирішив самостійно боротися проти німців і створив партизанський загін з місцевих селян. Розпочавши з дрібних сутичок, його загін з часом зростав і отримував підтримку населення. Він перейшов на рейдову тактику і досяг значних успіхів, маневруючи по Південній Україні. Коли восени 1918 року німецькі війська почали відступати після поразки у Першій світовій війні, Махно не зупинився. Його армія продовжила боротьбу, тепер уже проти Гетьманату Скоропадського, а згодом — і проти Директорії Української Народної Республіки (УНР). Махно вважав, що жодна з нових влад не представляє справжніх інтересів народу, а тому продовжив будувати власну анархістську "махновську республіку" на півдні України.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що таке Ханська Україна: Акім Галімов пояснив, чому росія так активно боролася за цей край

Ця республіка не була державою у традиційному розумінні. На "Вільній території", що охоплювала Гуляйполе та навколишні села, панували анархістські принципи. Громади самостійно вирішували всі важливі питання на зборах, роль центральної влади зводилася до мінімуму, а податки були скасовані. Земля і майно націоналізувалися і розподілялися серед селян. Поряд із Чорною Гвардією, Махно створює загони самооборони, до яких охоче вступають колишні фронтовики. Вони згодом формують штаб та підрозділи, подібні до регулярної армії. Багато з них, хоч і були селянами, не розділяли анархістські погляди. У листопаді 1917 року, коли більшовики захоплюють владу в Росії, Центральна Рада проголошує УНР. На початку 1918 року більшовики вторгаються в Україну і захоплюють Київ. УНР підписує Брестську угоду з Четвертним союзом, що викликає обурення Махна, який вважає іноземні війська загарбниками, а Центральну Раду — зрадниками селянства.

У лютому 1918 року Махно підтримує червоних проти Центральної Ради і приєднується до більшовицької армії Володимира Антонова-Овсієнка. Хоча Антонов-Овсієнко вважає сили Махна серйозною військовою силою, махновські командири не хочуть воювати з більшовиками. У березні 1918 року Махно відмовляється виконувати накази більшовиків і переходить на бік Центральної Ради, тікаючи в Таганрог. Там його соратники вирішують розділитися, а сам Махно їде до Москви. У Москві Махно дізнається про прихід до влади гетьмана Скоропадського і вирішує боротися проти нього. Нелегально повертається в Україну, де зустрічається з Леніним, який пропонує допомогу у перетині кордону. Махно і більшовики використовують один одного для своїх цілей. У липні 1918 року Махно повертається в рідні місця, але переховується від загонів Скоропадського. Раніше австрійці розстріляли його брата, вигнали дружину з дітьми і спалили хату.

Наприкінці літа та на початку осені 1918 року Махно ховається біля Херсона і Катеринослава, збираючи людей. У жовтні у нього з'являються нові загони Чорної Гвардії, які нападають на села підтримки Скоропадського і розправляються з їхніми землевласниками, сигналізуючи селянам про готовність продовжувати боротьбу. Махно купує зброю за гроші від грабунків, а не реквізує у селян. Під час одного з нападів махновці створюють кулеметний полк на основі кулемета на бричці, що стало прообразом тачанки. Наприкінці жовтня 1918 року Махно проривається з оточення австрійської піхоти, за що його починають називати «Батько».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російська пропаганда на окупованих територіях: Акім Галімов розповів, як ворог виправдовує війну у шкільних підручниках

Юрій Горліс-Горський зазначає, що махновці, хоча й не знали анархізму, вірили в ідеї селянської революції і свого ватажка. Слава про Махна рознеслась по Україні, а його армія була надзвичайно ефективною. Як Махно створив таку армію, дослідники пояснюють його природним талантом. У листопаді 1918 року Перша світова війна закінчується, Німеччина програє, і німецько-австрійські війська виходять з України. 14 грудня Павло Скоропадський зрікається влади, і вона переходить до Директорії УНР.

Весною 1919 року Махно випадково закохався у вчительку української мови Галину Кузьменко, і хоча їх знайомство супроводжувалося легендою про пістолет, Галина вийшла за Махна заміж. Він був низького зросту і худий, тоді як Галина була високою і стрункою. Махно сповідував анархію і говорив російською, тоді як Галина підтримувала українську державність і розмовляла українською. Після весілля Махно почав виступати українською і друкувати листівки українською мовою, що було впливом молодої дружини. Галина активно підтримувала українізацію махновського руху і навіть брала участь у боях. У 1919 році, побачивши, що більшовики відбирають землю у селян, Махно оголошує радянську владу ворогом і скасовує радянські закони у підконтрольних районах. Більшовики оголошують його поза законом, але їхня увага зосереджена на боротьбі з білою армією Денікіна, яка вторгається в Україну і починає насильницьку русифікацію.

Махно укладає союз з армією УНР під орудою Петлюри, домовляючись про спільні дії проти денікінців. Після успішного захоплення Криму, Врангель залишає територію, але більшовики відмовляються надати автономію махновцям. Махно знову починає партизанську війну проти радянської влади. До весни 1921 року, зазнавши великих втрат, армія Махна залишає більшість території і переходить до Румунії. Там він стає під загрозою інтернування. Махно переїжджає до Польщі, потім до Німеччини, і нарешті оселяється у Франції. В еміграції він працює на заводах, хворіє і пише мемуари. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Справжня історія Донбасу: Акім Галімов руйнує російські фейки про схід України (відео)

У 2021 році Служба зовнішньої розвідки України розсекретила документи про Нестора Махна в еміграції. Виявилося, що навіть за кордоном Махно залишався одним з найбільших ворогів радянської влади. Спецслужби намагалися вербувати його оточення і навіть планували його ліквідацію, але не реалізували ці плани, можливо, через те, що Махно хворів на важкий туберкульоз. Перебуваючи у злиднях, Махно заробляв випадковими заробітками і пожертвами від європейських анархістів. Його стосунки з дружиною були складними і часто напруженими. Махно писав спогади російською мовою, хоча французькою не навчився, а українською писати йому було важко. У передмові до спогадів він висловив жаль, що книги виходять не на Україні і не українською мовою.

Махно помер у Парижі у віці 45 років після важкої хвороби. Тіло кремували, а урну з попелом поховали в стіні Комунарів на кладовищі Пер-Лашез. Махно залишився в історії як відважний воєначальник і захисник інтересів селян, але ніколи не воював за Українську Державу, що багато хто вважає історичною помилкою.