"Щоденник війни": історія Аліни Ісаєвої, яка має рак молочної залози, 23 дні провела в окупованому селі Сукачі та змогла евакуюватися до Іспанії

Сніданок з 1+1
07:00
Будні
Історія Аліни Ісаєвої, яка має рак молочної залози й 23 дні провела в окупованому селі: вона змогла евакуюватися до Іспанії

Сьогодні у "Сніданку з 1+1" показали ще одна жахливу історію війни, яку розпочала росія проти України.

Поділитися:

Своєю історією війни зі "Сніданком з 1+1" поділилася 29-річна медсестра Аліна Ісаєва, до якої в рідне село Сукачі, що в 50 км від Чорнобиля, зайшли російські окупанти. Її район був окупований 37 днів, з яких 23 дні там була сама Аліна.

Вона ще добре пам'ятає, як у 2018-му лікарі поставили їй діагноз рак молочної залози. Жінці довелося двічі втрачати волосся, а після рецидиву у 2021-му лягти під ніж для видалення грудей. Тоді, завдяки чоловіку та сину, вона знайшла сили почати все спочатку: почала займатися миловарінням, таким чином збирала кошти на обстеження. Але війна все перекреслила: довелося виживати у підвалі та знаходити методи евакуації.

З нами у льоху було немовля, яке з пологового будинку попрямувало не у свій будинок та своє ліжко, а у підвал... Ми згуртувалися з сусідами та жили разом. Доводилося і годувати немовля прямо там. У мене не було змоги навіть нормально сходити в туалет: доводилося це робити у тому ж льоху. У ньому ж і варили їсти. Інколи перебіжками вибігали наверх. Вибухи, які я чула, не забуду ніколи. Слова дитини "мамо, тато, не плачте, будь ласка, тримайтеся, все буде добре" та його очі — цього не забути вже. Не забуду й страшні моменти, як ми вибігали з льоху: цей дим, цей вогонь...

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щоденники війни: кореспондентка ТСН Ірина Маркевич розповіла про свій будинок, який пограбували і спалили окупанти

Аліна розповіла, що вибухи були настільки страшні, що було відчуття, ніби льох хтось стиснув і розтис від того снаряду, який влучив. Зі страхом пригадує ніч, коли на вулицю, прямо перед будинком Аліни, прилетів ворожий снаряд: від вибухової хвилі повністю повилітали двері з вікнами, посипалася стеля та розхиталися стіни. Та шкодує Аліна зараз не за матеріальним: у неї у дворі було 7 цуценят, із яких залишилося двоє, адже п'ятьох контузило від вибуху. 

У них почалися припадки. Ми плакали, обіймалися та прощалися. Знаєте, моя дитина, якій 8 років, заспокоювала мене з чоловіком.

Через 23 дні в окупації жінка зрозуміла, що так далі продовжуватись не може, тому вирішила прямувати закордон. Аліні чудом вдалося знайти машину, яка змогла вивезти її з сином з окупованої території, і вони одразу відправилися до Іспанії:

Я наважилася, бо маю онкологію, а також заради дитини, у якої на нервовому ґрунті почали роз'їжджатися очі у різні сторони. Виїжджати було дуже страшно: ми їхали та молилися. Ми довірилися людині, яка вже попередньо вивезла сім'ї з окупованої території. Зупинялися на кожному повороті й слухали, чи їде хтось, тому що людина знала, де знаходяться окупанти. Ми бачили розбиті танки, дороги. Коли ми вже дібралися до наших солдатів та наших блок-постів, хотілося усіх них обійняти та розцілувати.

Аліну Ісаєву дуже розчулило те, що коли вона виїхала з окупованої території, побачила на українських блок-постах літніх чоловіків — вони теж обороняють нашу країну від ворога:

Наш народ настільки незламний та сильний! Ти бачиш цих дідусів, яким по 80 років, а вони стоять у бронежилетах зі своїми автоматами та мисливським озброєнням, і розумієш, що Україна має такий щит, який не має жодна країна. Це було щастя — бути на своїй території. Ми й були на своїй території, але, на жаль, її окупували, і ми були вимушені звідти тікати. Але я вважаю, що це не ми кудись "пішли", а до нас "прийшли". Ті люди прийшли й наробили нам такого горя, що люди до кінця нашого століття цього точно не забудуть.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щоденники війни: історія 15-річної дівчини, якій вдалось зберігати спокій у жахах блокадного Маріуполя та знімати відеощоденник

В Іспанії жінка 15 днів чекала дзвінка від чоловіка, який залишився під обстрілами. 19 березня він, на свій страх та ризик, через заміновану територію села, виїхав у інший населений пункт, де хоч трохи з'явився зв'язок:

Коли він подзвонив, у мене почало вилітати серце. Тоді я зрозуміла, що все добре, що мені дзвонить мій коханий... Він просто зі мною вже стільки всього пройшов, не залишив мене, коли я захворіла, коли я втратила частину своєї жіночності. Коли я побачила, що він телефонує, це був великий подарунок долі. Я чула його через слово, це не була повноцінна розмова, у якій хотілося б усе розпитати та дізнатися, як він та мої рідні себе почувають. Проте я почула голос і знаю, що він живий, а це найголовніше.

Зараз, у безпечній країні, син Аліни пішов до школи та досі реабілітується: його нервовий тік ще не пройшов, проте він вже йде на виправлення. Сама жінка намагається заробляти, працюючи соціальним працівником: допомагає старій бабусі, ходить з нею у парк, прибирає її хату. Зізналася: після пережитого стресу їй дуже страшно за своє здоров'я, адже в травні має відбутися плановий контроль, де вона дізнається, чи досі знаходиться в ремісії. Планове обстеження Аліна пройде теж в Іспанії. У цій країні до них, за словами жінки, ставляться дуже добре: усі допомагають та співчувають. 

Наскільки зараз відомо жінці, у її населеному досі нема світла та будь-якого зв'язку, тому вона все ще дуже хвилюється за рідних та хоче повернутися додому:

Я планую повернутися на свою землю, у свою Україну, ремонтувати старий, або будувати новий будинок (адже я не знаю, наскільки там сильні пошкодження). Хочу жити у своєму будинку, моя дитина хоче повернутися до своїх друзів та рідних. Ми хочемо їх обійняти. Я хочу займатися тим, чим я займалася — миловарінням. Хочу бачити свого чоловіка кожен день, а не ось так жити на відстані й хвилюватися, як він. Мені дуже хочеться, аби усі люди України стали щасливими й все це зупинилося.

Дивіться сюжет: 

Зіркові новини

Всі відео

Новини по темі

Продовжуючи відвідування сайту, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie і Політикою конфіденційності

Приймаю