Щоденники війни: жителька Глевахи розказала, як почати нове життя в іншій країні в умовах війни

Сніданок з 1+1
07:00
Будні
Як почати нове життя в іншій країні в умовах війни: історія мешканки Глевахи у Щоденниках війни

Історія жінки, що тимчасово переїхала до Польщі.

Поділитися:

Про те, як почати нове життя в умовах війни знає героїня рубрики "Щоденник війни" програми "Сніданок. Онлайн" Вікторія Середа. Жителька села Глеваха тимчасово переїхала до Польщі. Там вона з лікаря-координатора перекваліфікувалася у шкільного психолога. 

«Ми планували подорож до Польщі. Чоловік мій має науковий ступінь і час від часу приїздить сюди для наукових досліджень. Планували поєднати приємне з корисним», — розповіла Вікторія.

Ще 23 лютого 2022 року лікар-координатор Вікторія Середа збиралась до Польщі з іншого приводу, та все змінив ранок 24-го:

«Десь о 5 з чимось я почула вибухи. Це було на межі паніки. Вдалося зібрати речі, медикаменти. Аптечку я зібрала в першу чергу. Одягнули дітей. Усе це було «під вибухами».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як спілкуватися з людьми, які вибралися з окупації чи пережили особисту втрату на війні: поради від психотерапевта Олега Чабана

Жінка разом з родиною мешкає за 12 км від Києва, у селі Глеваха. Там із першого дня чутно було кожну ракету, яка летіла на сусіднє місто Васильків. 8 днів Вікторія з чоловіком та двома неповнолітніми дітьми: 9-річнимм Кирилом та 5-річною Анею ховались у підвалі свого будинку:

«Ми дуже мало взяли їжі, було не зрозуміло, що робити далі. Прислухалися, чи можна вийти, чи не можна».

Зрештою, Вікторія вирішила їхати з дітьми до сусідньої Польщі. На кордоні волонтери знайшли для них прихисток у родині лікарів та з першого дня українка зрозуміла: гостинністю зловживати не буде, тому з лікаря-координатора перекваліфікувалася у помічницю вчителя в школі, куди пішов її син. Зараз Вікторія допомагає українським дітям безболісно пристосуватися до нового життя в Польщі:

«Вони почуваються досить замкненими, ізольованими. Їм важко комунікувати з іншими дітками. Вони соромляться часом щось попросити у своїх класних керівників. Ми спостерігаємо за ними і таким чином допомагаємо».

Про адаптацію родини у Польщі та свою перекваліфікацію, Вікторія розповідає:

«Думаю, адаптація ще не до кінця пройшла, вона триває і ми намагаємося тримати виклики долі. Найбільш поміж тим допомогло мінімальне знання польської мови у мене та дітей, а також медична та психотерапевнична освіта. Польща прийняла нас надзвичайно, ми були розчулені та вражені таким бажанням допомогти. Мені несли речі, несли моїх дітей, коли вони були змучені дорогою і заснули. Годували, напували, давали іграшки та все необхідне. Хочу виказати неземний поклін та подяку польському уряду та народу, а також нашій приймаючій сім’ї. Поляки допомагають знайти роботу, допомагають адаптуватися максимально. Також, дуже велика подяка нашим волонтерам. Вони теж в усьому дуже допомагають».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ми були впевнені, що цивільне населення не постраждає, ми навіть у підвал спочатку не спускалися": історія жінки, яка пережила бомбардування в Маріуполі та змогла виїхати

Про особливості роботи з українськими дітьми у Польщі:

«Перше, це спостереження та ненав’язлива присутність. Усі діти, і українські, і польські знають, що такі помічники, як ми, у школі є. До нас можна звернутися із будь яким питанням у буд який момент. Ми завжди доступні. Адміністрація школи реагує миттєво на усі потреби, які виникають в українських дітей. Ми знайомимося з дітками, проводимо час на уроці, допомагаємо комунікувати з учителем і польськими дітьми. Два рази на тиждень проходять додаткові уроки польської мови для українців. Деякі польські діти встановили собі додатки для вивчення української мови, щоби краще порозумітися. Намагаємося пояснити відмінності в режимі школи, показати усі необхідні базові приміщення, класи. Ми працюємо в команді з педагогом школи і психологом».

Вікторія розповіла, які найчастіше проблеми зустрічаються в українських дітей та із чим це пов’язано:

«У багатьох українських дітей є проблеми з травленням: це психосоматична відповідь на такі жахливі переживання. Багато хто не має апетиту. Не можуть призвичаїтись. Ми ходимо у їдальню всі разом: дорослі і діти. Розмовляємо на різні теми, їмо і це допомагає зняти напруження і просто поїсти. Ми не поспішаємо і діємо за рекомендаціями «кризового втручання»: не нав’язуємо свою допомогу, розуміючи, що діти так чи інакше травмовані. На майбутнє ми плануємо зустрічі з батьками».

Про що найчастіше говорять українські діти:

«Зазвичай, це розмови про актуальне, про школу: чогось не вистачає,  немає деяких підручників, важко порозумітися. Це найбільш актуальні питання. Деякі дітки згадують про травматичні події, але ми намагаємось про це додатково не нагадувати, аби повторно не травмувати. Також, розмови про те, що важко поїсти, важко порозумітися, бо не всі знають мову».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щоденники війни: історія жінки, що була свідком бомбардування пологового відділення № 3 у Маріуполі

Про комунікацію дітей між собою та ставлення польських дітей до українських:

«Комунікація надзвичайно доброзичлива. Наприклад, у першому класі дітки намагалися допомогти нашому хлопчику розкласти усі підручники, дати той, якого немає, допомогти поїсти. Досить гарна комунікація. У старших класах так само: сідають за парти, намагаються розповісти основні правила уроку. Досить доброзичлива атмосфера».

Також, Вікторія поділилась своїми мріями на майбутнє:

«Я мрію про мир в Україні, щоб закінчились ці жахіття і всі, хто був змушений покинути свої домівки, мав змогу повернутися і жити спокійним життям».

Дивіться історію Вікторії у "Сніданок. Онлайн":

Зіркові новини

Всі відео

Новини по темі

Продовжуючи відвідування сайту, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie і Політикою конфіденційності

Приймаю