«Ми не відриваємось від контексту війни, але даємо глядачу “видихати”», — креативна продюсерка лінійного виробництва «Сніданку з 1+1» Ірина Гулей

Яким для вас був ранок 24 лютого, як він почався і як ви дізнались, що почалася повномасштабна війна в Україні? 

Напередодні повномасштабного вторгнення, 23 лютого, ми якраз вирішили піти в театр із моєю подругою, ведучою рубрики “Сад” — Тонею Лесик. Ані я, ані вона жодного разу не були у славнозвісному театрі на Подолі, тому наш вибір того вечора впав на нього. Пам’ятаю, Тоня купила дорогезні квитки, а коли я спробувала їй за це дорікнути, вона відповіла: “Іруся, не сьогодні — завтра війна почнеться. Можемо собі дозволити!”. Я погодилась. Але все це сприймалось як жарт. Жодна з нас у той вечір навіть не уявляла, яким буде наступний ранок.  Виставу я геть не пам'ятаю — я моніторила в  телефоні новини про пересування російських військ.

Після театру ми ще прогулялись вечірнім Подолом. Заснула я о 1 ночі, а вже о 5:30 прокинулася від вибухів. У автівок, що стояли у дворі, зреагувала сигналізація, я підбігла до вікна, побачила стовп диму й усвідомила, що почалася повномасштабна війна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Летять дрони-камікадзе: що категорично не можна робити

Найпершій зателефонувала мамі. Так співпало, що саме 24 лютого у неї День народження, тож напередодні надіслала їй подарунок і замовила доставку квітів. Десь близько 5:30 ранку вона підняла слухавку — думала, я їй телефоную так рано, щоб привітати: «Мамо, у нас вибухи! У вас спокійно?». Цікаво, що 24 лютого по обіді їй таки доставили квіти, які я замовила напередодні. 

Що найперше ви зробили того дня?

Одразу зателефонувала своїй команді сценаристів «Сніданку з 1+1», всі приїхали на канал, навіть ті, у кого того дня був вихідний день.

Виїхала на роботу, взяла із собою тільки тривожний рюкзак, який лежав у мене з 16 лютого. Повернулася з ним у свою квартиру тільки через 3 місяці.

Пригадую, що у той день ведучий  “Сніданку з 1+1” Єгор Гордєєв першим вийшов в ефір, оголосивши про початок повномасштабного вторгнення. Згодом до нього доєдналася ведуча ТСН Марічка Падалко, і вони разом розпочали ведення власного новинного марафону 1+1.

Нас - команду “Сніданку” - зібрали на велику летівку, аби вирішити, що робити далі — усі розуміли, що зупинятися не можна, тож почали готувати матеріали на завтрашній ранковий ефір. Не було паніки. Були дії.

Того вечора ми вирішили компанією друзів-колег заночувати за містом, тоді нам здавалось, що так безпечніше. Як ми помилялись…

Коли ми виїжджали з Києва, натрапили на ворожу ДРГ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що треба мати вдома на випадок відсутності електроенергії: перелік

Ви були однією з тих колег, які працювали на резервній студії. Розкажіть трохи більше про роботу в нових умовах. 

Наступного дня я приїхала на канал, але роботу весь час переривали повітряні тривоги, через які ми з колегами змушені були весь час спускатися в укриття. І ось я сиджу в бомбосховищі, куняю, бо вже 2 дні майже не спала, і тут до мене підбігає наш шеф-редактор Антон Степюк: «Гулей, якщо треба буде, то ти зможеш поїхати до резервної студії та готувати там альтернативний ефір?». Я відповіла: «Так, зможу, поїдемо». 

Він побіг десь далі, а я в цей момент подумала, швидше за все ця поїздка відбудеться на наступному тижні. Треба буде з’їздити додому, все позакривати, взяти якісь речі. І в цей момент до мене підбігає Руслан Сенічкін, ведучий “Сніданку з 1+1”, і кричить: «Гулей, поїхали!». Додому мені так  і не судилося потрапити. 

Дорогою ми мали підібрати ще одну журналістку ТСН. Вона живе у моєму районі на Виноградарі. Я пам’ятаю, що тоді вже було важко туди прорватися: біля стадіону «Спартак» дорога була перекрита трамваями, автомобілями. Коли ми об’їжджали цю барикаду через Татарку, там вже збиралися  ДРГшники з білими пов’язками, зі зброєю — ось тоді дійсно стало страшно. 

У «Сніданок з 1+1» мене тягнуло весь час: це як постійне бажання повернутись додому.

Що входило у ваші обов’язки під час роботи на резервній студії? 

Основне наше завдання було таким: якщо у Києві під час прямих ефірів звучить сирена і відповідно усі колеги спускаються до укриттів — ми підхоплюємо ці ефіри телевізійних каналів і продовжуємо мовити замість головних студій у Києві. Тобто ми забезпечували альтернативний ефір, готували начитки, сюжети. Бувало, що шеф-редактор Антон Степюк забігав зі словами: «У Києві тривога, вмикаємось за 5 хвилин». 

Але назад у «Сніданок» мене тягнуло весь час: це як постійне бажання повернутись додому. 

«Сніданок з 1+1 = твоя точка опори»

Як повномасштабна війна вплинула на телевізійне виробництво?

Ми усвідомлюємо, що зараз працюємо із дуже тонкими психологічними матеріями, вразливими психологічними станами -  тому робимо все обережно. Спостерігаючи за колегами, бачу абсолютну натхненність та повну віддачу роботі: все набуло нових смислів  - від твоєї роботи залежить життя і майбутнє країни без перебільшень.  Сьогодні мої колеги занурюються із головою у те, що роблять: по-перше, це допомагає їм відволіктись від подій навколо, по-друге, кожен відчуває свою потрібність на інформаційному фронті. 

Головний фільтр, яким сьогодні  керується команда департаменту ранкового мовлення і через який ми пропускаємо усі наші матеріали — «Сніданок з 1+1 = твоя точка опори». Юлія Жмакіна, директорка департаменту, всі наші летівки починає зі слів: “Пропускайте весь контент, який ми створюємо, через фільтри “точка опори” для глядачів і “максимальна користь”. Це робить нашу справу зрозумілою і чіткою. Глядачі мають відчувати, що вони не самі, ми спільно крокуємо до Перемоги (кожен на своєму місці), наш контент має вберегти  українців від емоційної прірви, в яку сьогодні так легко впасти. 

Вмикаюся до них в ефір двічі на день, щоб розповідати про події, які насправді відбуваються у нашій країні.

Ви тривалий час тісно співпрацювали з італійськими медіа та розповідали про події в Україні. Як змінилося ставлення до України з боку іноземної спільноти? 

Ми дуже потужно почали співпрацювати з іноземними медіа. На початку війни мені довірили комунікацію з закордонними ЗМІ, яких у перші 3 місяці війни налічувалося близько 15. Вони систематично робили запити на інтерв’ю з нашими ведучими, журналістами та експертами. 

Я включалась в італійські новини і політичні шоу. З перших місяців війни ми працювали із каналом La7, римським каналом Cusano та виданням Vanity Fair Italy. У спільному проєкті із ними наша команда “Сніданку з 1+1” створила промо-відео “Лист Україні”.

Сьогодні я продовжую вмикатись  до них в ефір двічі на день, щоб розповідати про події, які насправді відбуваються у нашій країні. Вони роблять наші включення окремою рубрикою, продовжують спілкуватися з нашими журналістами та експертами.

Вкрай важливо мати тісний контакт з італійцями, адже ми розуміємо, як активно там працювала російська пропаганда. Навіть, якщо взяти останнє тамтешнє опитування на тему «Чи варто допомагати Україні зброєю?» — переважна більшість відповідає «Ні. Треба зупинити війну». 

З Німеччиною так само: ми щотижня передаємо їм наші сюжети та матеріали. Тема війни в Україні не полишає їхні медіа, сайти та телеканали. Це важливий фронт: голос наших журналістів має заглушити проросійські настрої та заяви. 

Ми не відриваємось від контексту війни, ми в ньому працюємо, але даємо глядачу “видихати”.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новонароджених дітей з небезпечних зон України можна зареєструвати онлайн: інструкція

Над якими проєктами ви з командою працюєте сьогодні? 

Моя зона відповідальності - лінійні рубрики “Сніданку з 1+1”. Нещодавно ми запустили серію сюжетів  «Чар українських трав». Це продукт, який надихає на те, щоб заспокоїтись, розслабитись, і відкрити для себе корисний світ цілющих українських рослин — як їх правильно збирати, заварювати, зміцнювати ними здоров'я та подовжувати молодість. Крім цього, “Сніданок з 1+1” підхопив гостру потребу українців у самоідентифікації, тож ми запустили рубрику “Уроки історії” із Олександром Алфьоровим.

У розробці ще одна красива і корисна рубрика із кулінарною блогеркою Дар’єю Дорошкевич – “Українські закрутки”. Скоро також з'явиться в ефірі - швидкі й прості рецепти.

Як гадаєте, чому варто повертати у ефір розважальні та легкі формати?

Ми періодично проводимо опитування серед наших глядачів, аби орієнтуватися в запитах нашої ЦА. За результатами, ми бачимо величезний попит на самоідентифікацію, історичні, культурні, освітницькі проєкти. Також ми помітили запит на легші формати: у постійній боротьбі  українців хочуть мати миті, коли можна видихнути.

Люди виснажуються від постійної напруги - їм потрібні маленькі паузи. Ворог безупинно працює над тим, щоб ми занепали духом і провалилися у депресивну прірву. Ми допомагаємо людям відволіктися на мить, щоб потім з новими силами йти в бій - кожен на своєму фронті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Готуємо без світла: 8 смачних рецептів від Євгена Клопотенка

Як ви змінилися за цей період повномасштабної війни? 

У сьогоднішніх обставинах мені у все, що я роблю, хочеться вставити війну. Ми в цьому живемо: я стежу за новинами цілодобово, перечитую усі ці телеграм-канали до другої ночі, аж поки новини не закінчуються і редактори новинних стрічок не полягають спати. 

Мені хочеться буквально скрізь говорити про події, навіть у рубриці про закрутки. Але я себе стримую, бо це саме той контент, який має заспокоїти і бути максимально корисним.  

Не можу говорити про це без сліз.

Яким для вас буде день нашої спільної Перемоги? 

Вранці в нас точно буде спеціальний ефір до дня Перемоги. До речі, варто потроху готувати до нього матеріали. Потім я зустрінусь із Тонею Лесик, щоб пройтися з нею вечірнім Подолом, як тоді — в той останній день.

А на другий день поїду на Одещину до батьків…