UA RU

"Нам важливо, аби тема війни рф проти України продовжувала залишатися №1", – кореспондент ТСН Іван Петричак (інтерв'ю)

ТСН

Як війна внесла корективи в роботу журналіста? Розповідає кореспондент ТСН Іван Петричак ексклюзивно для сайту 1+1.

З перших днів війни, яку 24 лютого вже відкрито розпочала росія, кореспонденти ТСН не полишають інформаційний фронт, працюючи в найгарячіших точках. Репортажі з передової, деокупованих населених пунктів і не тільки допомагають глядачам тримати руку на пульсі подій і, найголовніше, мати перевірену інформацію. Як працюють кореспонденти під час війни — читайте у рубриці "Обличчя ТСН". Сьогодні публікуємо розмову з Іваном Петричаком.

"Війна в Україні триває 8 років, мені доводилося їздити на Донбас. Проте те, що було там, і те, що відбувається зараз, просто неможливо порівнювати".

Як змінилася ваша робота через війну?

Робота журналіста, як і будь-яка сфера життя в Україні, змінилась кардинально – перевернулась з ніг на голову. Рівень небезпеки журналіста під час війни досягає максимального. Через це довелося змінити багато підходів до роботи, зокрема, місце перебування та графік. З початку повномасштабного вторгнення рф багато людей були змушені змінити свої квартири на укриття. Це спіткало і мене. 

До того ж зараз перед кожним з нас постає величезна відповідальність. Ми, журналісти, повинні щоденно висвітлювати події, які відбуваються в Україні. Нам не можна забувати про свій обов’язок. Журналістика – це та професія, яка у скрутних становищах повинна привертати увагу всього світу до проблем, що існують. Нам важливо, аби тема війни рф проти України продовжувала залишатися №1.

Іван Петричак

Змінилась і сама інформація.  Ми отримуємо безліч історій, головні герої яких потребують допомоги. Проте ми фізично не встигаємо все опрацювати. Доводиться виставляти пріоритетність. Крім того, якщо раніше я гнався за оперативністю (наприклад, потрібно було зробити сюжет за 30 хв), то зараз, якщо не впевнений у матеріалі – не буду видавати його взагалі. Нині краще трохи зачекати, адже навіть наведені дані в офіційних джерелах можуть постійно оновлюватися.  

Найкраща перевірка інформації на достовірність – прямий телефонний дзвінок в орган, що видав цю новину

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Українська сміливість — це під смертельною небезпекою казати російському кораблю, куди йому треба йти”, — кореспондент ТСН Дмитро Фурдак

Як змінилося ваше особисте життя? Чи змінювали ви місце проживання?

Під час повітряних тривог спускався в укриття, на колінах тримав ноутбук і продовжував моніторити інформаційні джерела

Цілий місяць я прожив в офісі 1+1 media. На превеликий жаль, практично всі соціальні зв’язки обірвалися. Доводиться спілкуватися з рідним та близькими виключно в телефонному режимі. Під час цілодобового перебування на каналі робота виглядала так – під час повітряних тривог спускався в укриття, на колінах тримав ноутбук і продовжував моніторити інформаційні джерела в пошуках чогось нового (просувається ворог чи ні, де і що трапилось). Коли тривога закінчувалася, підіймався в ньюзрум і не розумів: я зараз на роботі чи вдома, я можу піти поїсти чи треба продовжувати писати новини.

Іван Петричак

Кілька разів намагався спробувати залишитися у столичній квартирі, яка територіально наближена до Бучі та Ірпеня, де проходили запеклі бої. Звісно, що всі вибухи було дуже чутно. В якийсь момент перестав ставити авто на сигналізацію, оскільки вона постійно спрацьовувала. Усі вікна заклеїв скотчем навхрест, аби у випадку прильоту ворожого снаряду хоч якось втримати скло. За кілька кварталів від мене – квартира оператора, який став моїм сусідом і в офісному укритті. Його автомобіль знищений вщент. Міна прилетіла на подвір’я, фактично зруйнувавши все. Тож після всього цього повертатися додому вже не хотілося.

Яким був найстрашніший момент у вашій роботі за цей час?

Ти їдеш красивим селищем і в момент, коли звертаєш на сусідню вулицю, бачиш, що там нічого не лишилося

Це були останні рази, коли я перебував у Києві та їздив у село Калинівку. Ми відправились туди знімати наслідки авіанальоту російського СУ-25. Ми знали, що туди залітали два російські винищувачі, проте масштабів руйнувань ще не розуміли. Ти їдеш красивим селищем і в момент, коли звертаєш на сусідню вулицю, бачиш, що там нічого не лишилося. Знищені будинки, шмаття заліза, що розкидані на вулиці, а в момент наближення до епіцентру події – взагалі бачиш вирву, в яку легко поміститься два легкові автомобілі. На тому місці стояв новий двоповерховий будинок, в який влучила авіабомба вагою 250 кг.

Бомба потрапила в кухню будинку, де господиня якраз готувала вечерю. Її тіло не знайшли. Родич цієї жінки виніс мені рештки її шкіри. А чоловіка, який сидів у сусідній кімнаті будинку, частинами закинуло у вікна сусідам.

Як журналіст я мав це все зафіксувати та показати, проте як пересічна людина не міг залишитися осторонь. Війна – це страшно. Війна – це кров та сльози. У такі моменти відчуваю біль, втрату та щоденне зростання відчуття ненависті до рашистів, яке вже ніколи не зникне.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: О 6-тій ранку 24 лютого вийшла в прямий ефір з новиною про наступ росії: інтерв'ю з Оленою Гущик, кореспонденткою ТСН

Що вас мотивує продовжувати тримати опір на інформаційному фронті?

Я мав наміри служити. Так, взимку пішов у військкомат, пройшов медкомісію і мене призвали. З 1-го квітня я повинен був прибути до дільниці на розподіл. Проте 24-го лютого розпочалася повномасштабна війна. Нині мене вже не беруть, хоча стукався в усі двері.  Проте один прессекретар якось сказав влучні слова, що всім нам найголовніше залишатися на своїх місцях. Робота, яку ти вже звик робити, важлива. Тож саме тому продовжую тримати оборону на інформаційному фронті та захоплююсь тими, хто також продовжує виконувати свої посадові обов’язки, попри все.

Усі, хто з мікрофоном працюють на місці подій, зі скальпелем рятують життя бійців, за ноутбуком блокують пропагандистські канали рашистів, які закликають суспільство до відкритої агресії, неперевершені. Кожен з них продовжує працювати задля нашої спільної перемоги. Ці люди особисто для мене є справжнім проявом української сміливості.

Іван Петричак

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Робота допомагає мені забувати про страх", — телеведуча 1+1 і марафону “Єдині новини” Наталія Островська

Чому журналістам проєкту «Єдині новини» потрібна підтримка світу?

Нам потрібна підтримка світу. Ця червона зараза, на жаль, повзе далі. Так, разом з усім світом нам вдасться пришвидшити нашу спільну перемогу, після якої, до речі, я обов’язково «догуляю» свою відпустку. Бо мій відпочинок, як і життя кожного з нас, 24-го лютого поставили на паузу. Проте все одно відпочину два дні і знову повернуся до роботи. Адже навіть після перемоги залишиться багато роботи по відбудові країни. росія зруйнувала міста та долі українців. Людям потрібна допомога, підтримка і в цьому журналістам відокремлена особлива роль. Будемо відновлювати країну і все обов’язково відбудуємо!  

ТСН 2020 ТСН за 2020.02.28

Новини по темі
Продовжуючи відвідування сайту, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie і Політикою конфіденційності
Приймаю