Через жахливі події війни діти, на жаль, можуть періодично відчувати напади панічної атаки. Як ефективно боротися з цими нападами і чим допомогти дитині? Про це розповіли у МОЗ, посилаючись на поради дитячої психологині Світлани Ройз.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Посттравматичний стресовий розлад у дитини: як проявляється у різному віці, як допомогти, чого не можна робити (поради МОЗ)
У МОЗ пояснюють: панічна атака – це раптовий напад сильного страху без видимої причини. Це не обовʼязково жах перед реальною небезпекою – панічна атака може статися з будь-ким, будь-де і будь-коли. І діти, на жаль, не виключення.
Розпізнати панічну атаку можна за наступними симптомами:
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як допомогти дитині пережити розлуку з татом через війну (поради психолога Світлани Ройз)
Світлана Ройз наголошує: якщо у дитини почався приступ паніки, спершу зарадьте фізичним симптомам, а далі намагайтеся повернути її до реальності. Психологиня радить діяти таким чином:
►Прискорене серцебиття та дихання – попросіть дитину зробити кілька глибоких вдихів, а потім дихати разом з вами повільно та глибоко, так, щоб видих був довшим за вдих.
►Тремтіння – потрясти руками, а потім усім тілом, наче собака, яка струшує з себе воду.
►Зоровий контакт – намагайтеся зловити погляд дитини і утримувати його.
►Комунікація – говоріть спокійно, повільно, звичними дитині фразами, звертайтеся на ім'я.
►Дія – дайте що-небудь попити.
►Переключити увагу – попросіть у деталях описати якийсь предмет поруч або порахувати людей в одязі певного кольору.
►Фіксування безпеки – промовте, що все добре, що було складно, але ви впоралися, а потім разом відновіть хронологію подій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як допомогти дітям різного віку адаптуватися до нових умов життя під час війни (поради психолога Світлани Ройз)
Допомогти вгамувати страх дитині допоможе встановлення зорового контакту, обійми (лише за згодою дитини), визнання факту, що дитина злякалася, має на це право, і ви їй допоможете, ви поруч. А от чого НЕ варто робити, то це просити дитину заспокоїтися і не боятися, знецінювати її емоції фразами типу "нічого страшного", трусити дитину за плечі, плескати перед її обличчям в долоні і, звісно ж, давати ляпаса. Це не допоможе, а може ще більше загострити стан дитини. Крім того, вона буде відчувати провину за свій страх і не буде бачити в дорослому людину, яка реально може їй допомогти.
Дивіться, як Світлана Ройз розповіла у "Сніданку з 1+1" про особливості спілкування з дітьми під час війни:
Loading...