Історія чоловіка, який тричі був заарештований, тричі потрапляв у полон. Над ним і знущалися, і роздягали, і стріляли біля голови. Все у традиціях таборів рашистів. Вадим розповів для FreeДОМ свою жахливу історію.
"Він кинув мене в яму і почав мене закопувати живцем", — розповідає Вадим.
Минуло вже більше місяця, але у Вадима і зараз трясуться руки і тремтить голос. Йому складно згадати все те, що з ним робили російські окупанти. Дізнавшись, що до села привезли гуманітарку, Вадим уперше за довгий час вийшов на вулицю:
"Біля церкви я йшов. Взяли документи і запитують: куди ти йдеш. Відповів, за водою. І вони мене схопили, закинули на БТР і вивезли за село".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дивом вижив після розстрілу і вибрався з братської могили: історія Миколи Куліченко з Чернігівщини
Куди саме і головне, навіщо його везли російські військові, Вадим не розумів:
"Вони мене зв'язали скотчем, зав'язали мені очі, кинули в землю і взяли ножа. Тільки не гострою, а іншою стороною і почали мені по горлу водити".
Познущавшись вдосталь, росіяни приступили до побиття і тортур.
"Потім мені зняли скотч, шапку, і він (російянин — прим.) почав зі мною говорити. Запитував, хто у нас займається, хто снайпер. Я відповідав, що не знаю. Потім у мене запитали, хто мінометник. Я сказав, що теж не знаю. І мені кажуть: мінометник — ти, бо брешеш. Я не брехав. Мені потім знову зав'язали очі, вивели і вистрілили праворуч біля вуха".
На той момент Вадим уже нічого не чув і ні про що не думав. Він мріяв тільки про одне: щоб муки якнайшвидше припинилися:
"Вони поставили мене на коліна. Я чув, що нас уже четверо було. Вони мене побили. Я весь у крові був".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Донька втратила обидві ноги, мама – одну, а бабуся – загинула: історія родини, яка намагалася евакуюватися на Краматорському вокзалі
Так нічого й не домігшись і не вибивши з чоловіків жодних зізнань, полонених відпустили. Але й на цьому випробування для Вадима не скінчилися. Вже на наступному блокпосту його зупинили, розділи та кинули в яму:
"Ми пішли і потрапили на інший блокпост. Теж нас поклали, обшукали, сказали роздягнутися, щоб оглянути".
У цих росіян часу на тортури не було і через кілька годин його відпустили. Здавалося, тепер до волі залишилося небагато, як вони опинилися в руках справжніх нелюдів:
"Ми впали на підлогу. У мене якраз курточку було розірвано і було видно червону футболку. І один каже: ось цей мені потрібен, цього вбиватиму я. Перший лежав Віталік, я його знав. Я лежав і стрільнули біля нього. У мене одразу була думка, що його вже вбили. Я за ці п'ять секунд думав, чи я побачу свого сина на тому світі".
Побиття, псевдорозстріли, моральні приниження та тортури тривали ще кілька годин, допоки на допомогу не прийшли наші. Віддалених пострілів вистачило, щоб росіяни в паніці кинулися врозтіч, після чого чоловіки зрозуміли, що це їхній шанс і треба бігти. Вони переночували на цвинтарі та лісом пішли додому. Вадим ще довго не міг прийти до тями і досі не розуміє, за що росіяни з ним так вчинили. Зате тепер він точно знає, як виглядає "російський світ" та "братський народ" і не хоче мати нічого спільного з нелюдами, що прийшли на нашу землю.
Про нелюдське ставлення росіян та пережитий біль — дивіться в сюжеті FreeДОМ: