Психотерапевт та постійний експерт 1+1 Олег Чабан розповів у «Сніданку з 1+1», як справлятися з емоціями та жити далі під час війни, а особливо, якщо рідні в окупації та не виходять на зв’язок. Американські дослідження часів в’єтнамської війни довели, що найважча форма втрати – це горювати за зниклим безвісти. Як справлятися з такими станами, Олег Чабан розказав:
«Я противник того, щоб іти до психологів, психотерапевтів, психіатрів. Все таки людський мозок налаштований на те, щоб справлятись. У нас закладено, це «біологія життя». Усі ми живемо, одягаємось, фарбуємось для чогось. Тому що є генетичний код: продовжувати життя, що б не трапилось. Дуже часто «психологізується» проблема. Я працюю не тільки з людьми, а й з психологами і бачу це. До людини підходять з таким глибоким співчуттям горя, починають допитувати, як вона це переживає. У той час як людина хоче просто помовчати, відійти в сторону. І це той варіант, коли не потрібно розпитувати. Не потрібно страхітливо деталізувати, як людина зазнала втрати, як вибиралась, що відчувала. Особливо у той час, коли ти сидиш із чашечкою кави. Тому не навалюйтесь на людину своїм співчуттям. Протягніть їй руку у вигляді чашки кави, спитайте, що вона думає про сьогоднішню погоду. Втягуйте в елементарне життя, а не пірнайте у його втрату.
Це не значить, що якщо людина має оцей біль, що ми повинні від цього відгородитись. Ні, ми настільки соціальні та пов’язані, що одна з базових потреб людини, яка опинилась у безпеці, це встановити контакт з рідними. Це базальний запит. Тому, якщо до вас із цим питанням звернуться, то звичайно ви можете нагадати, що містечка мають свої соціальні групи, що села теж об’єднані, в інтернеті нині шукати просто. Тільки тоді ми повинні говорити про це».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як раніше вже не буде: як планувати своє майбутнє в умовах війни (поради психоаналітика Анни Кушнерук)
Олег Чабан зазначив, що якщо людина зневірилась, впала у відчай, у депресію чи хоче накласти на себе руки, ці стани називаються психічними розладами. Це патологічна реакція на горе, депресивний розлад і його потрібно лікувати. Щоб справлятися з тривогою всередині, потрібно елементарно бути зайнятим. Метою життя не може бути лише пошук зниклих, світ навколо не вмер:
«Є елементарна відповідальність за тих, хто є поряд з тобою, у тому числі рідні, діти. За сусіда, який не може сходити за хлібом. Чисто людська: бігають обідрані коти та собаки, які не навчені виживати. Потрібно зайнятись чимось, надавати допомогу і тим самим це заспокоює. Елементарні дії. Слово «дія» стає контрольним, важливим словом, а не емоції, і це влаштовує порядок у голові».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ступор, сум та туга: що робити, якщо під час війни емоції паралізують (поради психолога)
Психотерапевт Олег Чабан розповів, як боротися з синдромом того, хто вижив та з відчуттям провини за це:
«У чому вина людини, що перемістилась у Львів, у Польщу, Іспанію, навіть Аргентину? Ні в чому! Вони втекли від жаху і зробили правильно! Коли все заспокоїться, вони повернуться. Синдром того, хто вижив, це вже частина розладу. Якщо людина, знаходячись у безпеці, п’є каву, та увесь час думає про це, зависає, значить, її психіка працює не нормально. Тоді вчимось зупиняти думки: «стоп, думки». Людина карає свою душу та своє тіло, а їй потрібно буде повернутись психічно здоровою. Перше, що треба: привести свою нервову систему у порядок, і цим самим допомогти своїм рідним, державі і тд. Тому потрібно обмежувати час, коли ми думаємо про це. Обмежити новини, телевізор. Однак у вакуумі людина не має сидіти, потрібно придумати ритуал. Ритуал – це захист, можна допомогти комусь, нагодувати, щось принести. З війни потрібно вийти людиною. З людською душею, психічно не ураженою, яка хоче народжувати дітей, будувати країну».
Як жити далі, якщо рідні зникли безвісти, розказує Олег Чабан:
Loading...