Як раніше вже не буде: як планувати своє майбутнє в умовах війни (поради психоаналітика Анни Кушнерук)
Якщо не буде як раніше, то як буде і що робити, щоб це не лякало?
Під час війни, яку розпочала росія проти України, ми ловимо себе на тому, що говоримо та думаємо "коли все закінчиться — все буде як раніше". Чи дійсно ця фраза рятівна? Або ж вона є пасткою, у яку ми самі себе заганяємо? Що з цим робити і якщо не буде як раніше, то як буде, щоб це не лякало? Розповідає психоаналітик Анна Кушнерук у "Сніданок. Онлайн":
"Давайте чесно говорити: як раніше не може бути з однієї причини, ми всі станемо за цю війну сильніші, мудріші. Якщо людина виходить із воєнних дій, якщо людина мала втрати, якщо після загибелі близьких, знайомих і незнайомих людей, людина виходить не зміненою, то це спотворена особистість. Ми усі маємо відмовитись від цієї думки (як дитина говорить, "чік-чірік, я в хатці"), бо так само не буде. Це психічний захист, яка є абсолютно невдалою. Якщо ви починаєте думати: ви собі якось закінчуйте ту війну, а я якось тут перечекаю, а потім повернусь туди, де усе так само, як і було, це не захист, а абсолютно інфантильна позиція. Така позиція дуже шкідлива як для того, хто в ній опиняється, так і для тих, хто оточує цю людину".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щоденники війни: жителька Глевахи розказала, як почати нове життя в іншій країні в умовах війни
"Зараз дуже потрібно зрозуміти для себе, що я буду жити далі, буду жити з усім тим досвідом, що отримав. Я буду жити з усіма уламками того, що я втратив, я буду жити, переоцінивши те, що я мав. Можливо, я припиню так тупо витрачати на те, на що я витрачав сили, нерви, кошти, свій життєвий час. Можливо, я зміню свою роботу, робитиму те, чого потребують інші люди. Можливо, я долучу до свого життя більше позитивних елементів. Можливо, не все буде уже тільки про матеріальне. Навчуся жити, забезпечувати себе, запезпечувати інших людей. Тобто, говорити, що я повернусь у те саме, це нереально.Це дитячий механізм захисту психіки", — наголошує Анна Кушнерук.
Як правильно налаштувати себе на зміни, щоб далі це "інакше" не стало стресом:
"Наша психіка таким чином збудована, що там є певний надлишок горя. Людина сприймає стільки, скільки вона може сприймати. У певний момент, коли переживання стає абсолютно нестерпним, вона припиняє відчувати настільки гостро. Іноді людина закривається. Це безумовно дуже важко, але ми усі адаптуємось до кількості дуже важливих і важких подій для нашох психіки і для нашого життя. Нормальна реакція — це відгсумувати тут і зараз. Плачте, кричіть, сваріться, робіть що завгодно, але зараз. Руйнуються не лише будинки, історичні місця, руйнютьсся долі, руйнується відчуття, що ми були у безпеці і щасливі. Не потрібно фантазувати, що потім не буде жодних проблем і ви спокійно ходитимете містами. Вони будуть, будуть посттравматичні розлади. Ми будемо дуже багато працювати і вкладати все, що маємо і не маємо, щоб відбудувати більш менш побутове нормальне життя".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як підтримувати стосунки на відстані під час війни (поради психологині Анни Кушнерук)
Що чекає на українське суспільство після війни:
"Ми як суспільство станемо набагато міцнішими. З кризами підлітковості, коли усі будуть винні. З кризами того, що комусь щось дається легше, а комусь гірше. Але все одно, ми маємо дати собі обіцянку: поки мені боляче, я плачу, але роблю. Нестерпно боляче, вию, але продовжую робити. Це потрібно бути такими виродками, як ті, з ким ми воюємо, задля того, щоб відбувались настільки важкі події в житті суспільства, і щоб лишатися тими самими. Думати про ту гречку, про той цукор і так далі. На сьогодні еволюція не може лишити нас без змін. Тут еволюція та революція людяності відбувається. Еволюція людської згуртованості. Я б навіть сказала, міжнародної національної. Людина — це дуже важливо, це дієво. Тому я би тут відокремила увесь світ від тих, хто виокремлює лише матеріальні цінності. Там буде спотворена можливість до зросту. Це не стосується жодної частини цивілізованого світу. Найбільший наш здобуток — це чесність. Вміння говорити "ні", коли ми не хочемо спілкуватися із тими, із ким цінності різняться. Вчасно говорити "люблю".
Дивіться поради Анни Кушнерук, як будувати своє життя після війни:
