«Непохитний дух і стійкість»: режисер фільму Озброєні піснею Раян Сміт розповів про знайомство з Хливнюком і Вакарчуком та зізнався, чим його вразили українці

Головним героєм Сміт обрав соліста гурту Бумбокс – Андрія Хливнюка. Микола Сєрга та Саша Чемеров розповіли про ідею та мету створення Культурного десанту, що справило велике враження на закордонних глядачів. Також у фільмі діляться власними історіями та візіями Святослав Вакарчук, гурт DakhaBrakha, Світлана Тарабарова і не тільки. Сюжетна лінія цього документального фільму побудована з архівних кадрів героїв з 2022 року, їхніх коментарів та багатьох українських музичних композицій. 

Ексклюзивно для 1plus1 Раян Сміт розповів про роботу над стрічкою, фільмування на передовій та образ українців.

Раяне, чим вас зацікавила тема творчості музикантів під час війни?

Коли я працював над фільмом NFL 360: Хто, як не ми, ми взяли багато саундтреків від українських музикантів. Тоді я вперше по-справжньому познайомився з цими митцями: я підписався на них у соціальних мережах, спостерігав, як кожен з них реагує на війну, і бачив, як вона впливає на їхнє життя. У кожного з них своя історія, але у всіх них можна було відчути цю неймовірну стійкість. Мене дуже зворушили такі гурти, як Бумбокс, Океан Ельзи та ДахаБраха, особливо коли в мене з'явилася можливість побачити, як вони виступають наживо і навіть зустрітися з ними особисто.

Де ви шукали фінансування для цього фільму?

Фільм фінансували Центр лідерства George E. Pataki Leadership Center та компанія Concorde Education. Центр лідерства Патакі протягом останніх двох років організовує гуманітарні поїздки в Україну, і саме під час однієї з таких поїздок ми почали знімати цей фільм. Разом з губернатором Патакі ми натрапили на групу студентів-співаків на площі Ринок у Львові — це був такий емоційний досвід.

Раяне, за час роботи над цим фільмом ви познайомились з багатьма українцями. Яке у вас склалося загальне враження про нас?
         
Завдяки моїй роботі над цим фільмом я мав честь познайомитися з багатьма українцями, і моє враження полягає в тому, що українці неймовірно стійкі, співчутливі та пишаються своєю культурою та спадщиною. Навіть перед лицем таких величезних викликів їх глибока сила і відданість сім'ї, спільноті та тому, що вони люблять, залишається непохитною. Я бачив цю відданість не тільки серед військовослужбовців і спортсменів, яких ми знімали, але і у звичайних людях. У вас сильне почуття єдності та надії, що дійсно надихає.

Що вас найбільше вразило під час роботи над цим фільмом?

Найбільше мене вразили непохитний дух і стійкість людей, з якими ми познайомилися. Незважаючи на все, що вони переживають, їм вдається не втрачати свої захоплення, свою культуру та відчуття єдності. Бачити, як глибоко вони турбуються один про одного, як знаходять способи продовжувати жити — навіть знаходити моменти для радості та гумору — це неймовірно сильно. Завдяки цьому я справді зрозумів, наскільки сильним може бути людський дух.

Кого з українських кінематографістів ви залучили для фільмування безпосередньо на передовій? Яким був процес фільмування?

Нам неймовірно пощастило працювати над цим фільмом з чудовою командою кінематографістів. Кадім Тарасов та Юлія Большинська відзняли вражаючі моменти з Тарабаровою, Артем Познанський працював з Колею, Сашею та Мойсеєм з Культурного десанту, а Стас Гуренко втілив у життя сцени з Андрієм та Бумбоксом. Нам також пощастило співпрацювати з іншими неймовірно талановитими кінематографістами, такими як Єгор Терлецький, Микола Гріненко, Бастіан Фішер та Вікі Марколефа. Дмитро Кожуховський, наш головний польовий продюсер, зробив безцінний внесок для забезпечення локацій та координації інтерв'ю. Мені щиро пощастило і для мене велика честь познайомитися і попрацювати з такою надзвичайною групою кінематографістів, і я б радо знову попрацював з будь-ким з них. Артем та Стас надсилали неймовірні кадри моїй монтажній команді, а Кадім та Юлія невтомно працювали з нами в Ірпені, щоб втілити ці історії у життя.

Багато хто каже, що іноземці втомилися від розповідей про війну в Україні. Як ви вважаєте, чи хочуть вони чути про життя в Україні, ракетні удари, втрати, нашу боротьбу? Якщо так, то в якому форматі нам краще розповідати ці історії?

Мій підхід до Хто, як не ми та Озброєні піснею полягав у тому, щоб представити боротьбу України ширшій іноземній аудиторії, вплітаючи музику та спорт. Такі універсальні теми приваблюють людей — багато хто швидше захопиться історією, що зосереджена навколо музики або спорту, ніж історією виключно про війну.

Використовуючи ці зв'язки, ми можемо залучати глядачів на більш глибокому рівні, допомагаючи їм співпереживати людям, які стоять за заголовками новин. Як кінематографісти ми також несемо відповідальність за боротьбу з «втомою», яка часто з'являється від тривалих конфліктів, і маємо знаходити способи подолати цю «втому» завдяки новим, переконливим історіям. Зосереджуючись на стійкості, єдності та культурній гордості, ми створюємо наративи, які важче ігнорувати, нагадуємо людям, чому ці історії важливі, і заохочуємо їх не втрачати увагу.

Як ви вважаєте, чому українському глядачеві варто подивитися цей фільм?

Кожен українець, з яким я спілкувався, хто подивився цей фільм, висловив свою вдячність за те, що такий проєкт існує. Він висвітлює українську музику та культуру у спосіб, який є одночасно змістовним та гідним. Що відрізняє цей документальний фільм, так це те, як він відображає не тільки боротьбу, а й моменти надії та рішучості. Фільм поступово переходить до більш піднесеного тону, спонукає до продовження боротьби. Це фільм, який виходить за рамки типових наративів, і я думаю, що саме тому він знаходить відгук у глядачів.

Переглянути стрічку Озброєні піснею на Київстар ТБ можна за покупкою. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Через загрозу масованого обстрілу: у Києві припинили роботу посольства США та ще трьох країн - що відомо