"За 15 років моєї роботи кореспондентом на телеканалі 1+1 — цей день, напевно, був найнасиченіший за кількістю включень", — Сергій Осадчук, спеціальний кореспондент ТСН

Уже скоро буде рік відтоді, як почалася повномасштабна війна в Україні. Яким ранок 24 лютого був для вас? 

Я, як і кожен українець, запам’ятаю ранок 24 лютого на все життя. Перед початком повномасштабного вторгнення ми робили чимало матеріалів про те, що можлива масштабна ескалація по всій території України. Коли о 5 ранку почув перші вибухи – одразу зрозумів, що розпочалася повномасштабна війна. 

Спершу розбудив рідних, повідомив їм, що було здійснене бомбардування, почалася війна. Мені відразу зателефонували з центрального офісу “плюсів”, підтвердили початок вторгнення і сказали готуватися до включення. Хочу відзначити, що за 15 років моєї роботи кореспондентом на 1+1 – цей день, напевно, був найнасиченіший за кількістю включень. Виходив у прямий ефір щогодини, аби повідомляти актуальну інформацію.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: FreeTheLeopards: ведучі 1+1 взяли участь у флешмобі на підтримку української армії

Бачив панічні очі одеситів, адже кожні 15-20 хвилин лунали потужні вибухи, постійно спрацьовувало ППО

Як вам вдалося налагодити комунікацію з колегами 24 лютого, зокрема зі своїми операторами? 

Так склалося, що в одного мого оператора почалися проблеми зі здоров’ям, тому він був непрацездатним того дня, а інший мій оператор дуже довго не виходив на зв’язок. До того ж наклалися проблеми з паливом та інші нюанси, тож фактично я залишився сам. Проте на допомогу мені прийшла моя родина – донька з дружиною. Під час перших включень вони вибігали зі мною на вулицю та допомагали налаштувати процес. Хтось тримав планшет, хтось налаштовував світло та тримав мікрофон. Отже, близько 6 ранку я працював у команді найрідніших людей.

Бачив панічні очі одеситів, адже кожні 15-20 хвилин лунали потужні вибухи, постійно спрацьовувало ППО. Було чутно літаки, мені постійно телефонували та повідомляли про атаку складів, військової частини тилового забезпечення. Опівдні сповістили дуже тривожну новину. Стало відомо, що розпочалася висадка ворожого десанту у місті Коблево. Це поруч з Одесою. Тоді усвідомив, що ось-ось може початися захоплення і нашого міста. Це був саме той момент,  коли я хвилювався за рідних найбільше. Рятувало те, що ми були усі разом, це трохи заспокоювало.

Коли славнозвісний крейсер «москва» відправився за відомим усім курсом – ми зрозуміли, що Одеса їм точно не по зубах

У перші дні я постійно був на зв’язку з нашими військовими, військово-морськими силами, які в міру можливостей надавали мені необхідну інформацію. Висадка десанту у Коблево не увінчалася успіхом. Наша славетна окрема механізована бригада імені Лицарів Зимового Походу настільки сильно розбили ворогів, що ті просилися дати змогу просто відійти. Коли славнозвісний крейсер «москва» відправився за відомим усім курсом – ми зрозуміли, що Одеса їм точно не по зубах. 

Чому рідні замість того, аби виїжджати кудись з міста, навпаки почали працювати з вами на інформаційному фронті?  

Мій батько з Івано-Франківщини й вже за годину після початку повномасштабної війни зателефонував і зазначав, що є можливість виїхати до родичів. Після першого включення ми зібралися на кухні, і я сказав: «До наступного включення залишається 30 хвилин. Дівчата, потрібно їхати звідси». На це вони мені відповіли: «Добре, якщо ти їдеш – ми їдемо з тобою». Проте не міг поїхати, оскільки мені потрібно працювати як журналісту саме в Одесі. Тож вони сказали: «Тоді ми теж залишаємось і працюємо з тобою». Після цього ми більше не поверталися до цієї розмови.

Одеса – це мій дім і я готовий його захищати

На всі прохання та заклики близьких залишити місто я відповідав, що Одеса – це мій дім і я готовий його захищати. Якщо потрібно – готовий взяти зброю, піти у ТрО.  

Наскільки складно вам було вимкнути у собі хвилювання та відчуття страху, адже ви перебували під загрозою постійних обстрілів?

З одного боку – це досвід. Свого часу мені вже доводилося працювати у схожих умовах. Пам’ятаю Революцію Гідності, коли нам погрожували, що у пересувну телевізійну станцію нам кинуть гранату. Тоді ми ходили у бронежилетах, я носив із собою зброю для захисту. Ці події дуже загартували мене. 

Не показував емоції під час включень, адже розумів, якщо панікуватиму – це буде помітно на екрані і мільйони глядачів, які дивляться новини у цей момент, почнуть панікувати теж, а цього не можна допустити

Пригадую, як ми включалися біля залізничного вокзалу. Там кожні 10 хвилин пролітав гвинтокрил. Він летів дуже низько, фактично у мене над головою, постійно виникали думки: «Це наш гвинтокрил? Чи може вже ворожий?». На фоні весь час лунали вибухи, але я усвідомлював, що потрібно робити свою роботу, вимкнувши будь-які емоції. 

Колись викладач в університеті мені сказав: «Журналіст і психолог – це дві споріднені професії, адже якщо журналіст не буде мислити з точки зору психології – він не зможе відчувати певні моменти і правильно себе поводити у тій чи іншій ситуації

Який момент був найемоційніший за весь період повномасштабного вторгнення? 

Один із найбільш емоційно-складних моментів – коли по Одесі завдали ракетний удар, влучивши у військову частину. Там була велика кількість загиблих. Тоді розумів, що інформацію потрібно надавати дуже обережно, аби не працювати на користь ворогу. Наші новинні випуски вони дуже щільно моніторили. 

Також одне із включень, яке запам’яталось найбільше, було 2-го березня. У цей день ми з дружиною відзначаємо річницю – 23 роки від нашої зустрічі. За традицією, цього дня ми завжди ходили у якийсь ресторан, аби провести час разом, проте цьогоріч події в країні не дозволили цього зробити. Пам’ятаю, що перед включенням мені захотілося повідомити про це людям, тож через камеру звернувся до дружини й сказав: «Ріднесенька, потерпи трошки, як тільки це закінчиться, обіцяю, що поведу тебе у найдорожчий одеський ресторан, ми з тобою посидимо і піднімемо келих за те, що ми з тобою зустрілися і за Перемогу України!». 

Це було настільки емоційно, що мені потім телефонували редактори, рідні й говорили: «Ми вас вітаємо, нехай перемога настане якнайшвидше!», а хтось навіть написав: «Ми особисто проконтролюємо, чи ти зводив свою дружину у найдорожчий ресторан».

Моя місія сьогодні – пропри все, налаштувати людей на позитивні думки та переконувати: наша Перемога обов’язково настане

Які особистісні та професійні зміни ви помітили у собі за майже рік від початку повномасштабної війни?

Став більш закритим, напевно, на це вплинули умови роботи, в яких ми всі працюємо. Став менш емоційним, попри те, що буває доволі складно, адже на цій війні гинуть друзі, знайомі, кращі сини та доньки України. На голові додалося сиве волосся, адже журналіст – не робот. 

Хочеться знову тих буденних новин, хочу розповідати про те, як у нашому одеському зоопарку народилася пандочка, але, на жаль, сьогодні доводиться розповідати про загибель військових. Моя місія сьогодні – попри все, налаштувати людей на позитивні думки та переконувати: наша Перемога обов’язково настане. 

Один історик зазначав, що ми з росією воюємо не з 2014-го, а вже понад 300 років, тому не варто втрачати пильність, адже ми маємо справу з дуже підлою країною

Мені здається, що ми вже пройшли той етап, коли Україна “висіла на волосині”.  На щастя, останнім часом в Одесі відносно спокійно, тому ми говоримо переважно на волонтерські теми. Нині я спокійніший. Ми посидимо без світла, витримаємо всі ці випробування. Для нас вже закінчуються важкі часи, а от для сусідньої країни ці часи тільки починаються. 

Мій оператор, як і батьки, часто запитують: «Скільки ти ще будеш працювати у полях, можливо, вже на якусь редакторську роботу підеш?». Та я не можу сидіти в офісі постійно, дивитися в один монітор і все. Мені потрібно, аби кожного дня у мене змінювалася картинка. Навіть не знаю, скільки ще буду у цьому варитися, але настане день, коли ми зробимо величезні матеріали про Перемогу, коли зможемо знімати сюжети про те, що відбувалося на полі бої. Наприклад, як відбувалася деокупація острова Зміїний, як потопили крейсер «москва» і багато-багато іншого.

Чекаю на ту мить, коли ми зможемо готувати неймовірні сюжети про нашу новітню історію і я матиму змогу потішити наших глядачів чимось цікавим та новим.

Яким буде ваш день Перемоги України?

Дуже хочу поїхати по тих місцях, де відбувалися найгарячіші події у цій історії, яку ми зараз усі разом пишемо. Ще у 2014 році ми спілкувалися з астрологом і запитали у нього: «Яким буде майбутнє України?». Тоді він відповів, що у 2024 на нас чекає стрімкий економічний ріст, тож я думаю, що у нас буде чудове майбутнє у чудовій, вільний та прекрасній Україні.