Наталія Мосейчук стала однією з героїнь книги «Незламні», що розповідає про спротив жінок у війні з російськими загарбниками
Авторка книги — Вікторія Покатіс, головна редакторка жіночого порталу WoMо.
Ведуча загальнонаціонального марафону «Єдині новини» від телеканалу 1+1 Наталія Мосейчук стала однією з героїнь книги «Незламні», що розповідає про спротив жінок у війні з російськими загарбниками. Автори розкривають 30 історій жінок, які вразили своєю сміливістю від початку повномасштабної війни — вступили до лав ЗСУ та територіальної оборони, ціною власної безпеки допомагають іншим та інформують українців про найважливіші події. Частина коштів, виручених з продажу книги, передається благодійному проєкту «Наші діти», що допомагає дітям з окупованих, деокупованих, прифронтових території України, які втратили своїх батьків через війну.
Спеціально для сайту каналу 1+1 авторка книги, головна редакторка жіночого порталу WoMо та тренерка з публічних виступів Вікторія Покатіс поділилася тим, за яким принципом обирали героїнь, як вдалося вигадати красномовну назву, чим вразила історія Наталії Мосейчук і на які історії очікувати в другій частині книги.
У перші тижні війни хапалися за кожну історію, де жінка проявила лідерство і врятувала не тільки себе, а й допомогла іншим.
Ви співавторка медійного проєкту «Незламні» та авторка однойменної книжки, до якої увійшли 30 розповідей про жінок, що стали надійною опорою для України за війни. За яким принципом ви обирали героїнь, чому саме 30 історій та як швидко вигадали красномовну назву «Незламні»?
Тоді не думала про влучність назви, вона просто народилася. І героїнь ми не обирали спеціально. У перші тижні війни хапалися за кожну історію, де жінка проявила лідерство і врятувала не тільки себе, а й допомогла іншим. Наприклад, вчителі провели марафон по вивченню англійської мови та зібрали 150 тисяч гривень за вісім годин на потреби ЗСУ.
За кілька місяців, коли жіночий спротив почав набувати системності та масштабу. Жінки, які започаткували волонтерську діяльність, стали з’являтися у публічній площині. Обрали саме 30 історії, оскільки таку кількість можна укласти у формат повноцінної книжки, але вже тільки на момент зародження ідеї історій було набагато більше. Тож зрозуміла, що буде не один том.
Чи плануєте ви переклад книжки на інші мови?
Так, книжка вже вийшла англійською мовою, але ми плануємо також перекласти її ще на декілька мов. Моя мета — привернути увагу світової спільноти до всеохопної діяльності українських жінок. Минулого тижня привезла «Invincible» на Лондонський книжковий ярмарок, що відбувся в Olympia London. На виставці Україні безплатно надали колективний стенд, де було представлено майже 300 книжок від 21 видавництва, серед яких — і наша книжка від Yakaboo. Приємно, що українські книги викликають неабияку цікавість в іноземних видавців. Відкрию таємницю, незабаром книга буде представлена одним з англійських видавництв.
Дуже щаслива, що про мужність, волю та сміливість українських жінок зможуть дізнаватись ще більше людей по всьому світу.
У перший день виставки мені випала честь подарувати англомовну версію «Незламних» герцогині Йоркській, авторці серії дитячих книг Сарі Фергюсон. Герцогиня також підписала мені свою книжку «Little red visits Ukraine». Сара Фергюсон займається благодійною діяльністю спільно зі своїм фондом Sarah's Trust, допомагаючи українським біженцям.
Вразило те, що їй не було страшно і що вона була сфокусована на тому, що робила.
Робота над книгою розпочалася з історії Насті Тихої. Її фотографія, на якій дівчина евакуйовувала собак з Ірпеня, облетіла весь світ. Як швидко вдалося зв’язатися з Настею, після того як цю легендарну світлину опублікували в мережі? Яким тоді видалося спілкування з волонтеркою?
Історію з Настею ми опублікували 18 березня, зв’язалися з нею дуже швидко. Вразило те, що їй не було страшно і що вона була сфокусована на тому, що робила. Настя Тиха правильно та вчасно ухвалила рішення евакуюватись разом із собаками, не впала у відчай. Вона була зібраною, це передавалось і тваринам, бо впоратись з такою кількість собак — нереально.
Це не була жінка у ролі жертви, це була рішуча жінка, відверта до останнього слова.
Серед цих розповідей — історія ведучої ТСН Наталії Мосейчук. Чим потаємним вона поділилася та що вас вразило в її історії?
Дуже вразила її відвертість, щирі емоції, навіть сльози, гнів, які вона не стримувала, та сила спротиву, яку вона транслювала через екран. Це не була жінка у ролі жертви, це була рішуча жінка, відверта до останнього слова. А в самих інтерв’ю та етерах вражала влучність її висновків.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Пробачити росію неможливо", — Віталій Токарєв, керівник відділу системного адміністрування 1+1 media
Розкажіть, будь ласка, докладніше про обкладинку книги. Хто створив це зображення та що саме ви хотіли донести до читачів через цей образ?
На обкладинці — картина американської мисткині українського походження Олі Рондяк, яка написала картину «Настя». На ній зображена волонтерка Настя Тиха, яка врятувала зі зруйнованого Ірпеня 19 собак. Символічно, що ми започаткували проєкт з цієї історії, а Оля Рондяк — серію робіт з цією дівчиною.
Це і є найкращий образ незламності — і в постаті, і в погляді.
По-перше, цей образ дуже упізнаваний, бо всі бачили знамените фото Насті Тихої із собаками. Вираз обличчя дівчини на картині передає такий безжальний спокій, вона прямо дивиться на загрозу і це її не лякає. Мабуть, це і є найкращий образ незламності — і в постаті, і в погляді. На картині є й інші символи, які «прочитають» люди будь-якої національності.
Скільки людей залучили до створення книги? Що заважало під час проведення інтерв’ю з героїнями?
Спочатку нас було троє. Я, журналістка Ярослава Жуковська та менеджерка Юлія Коваленко. Ми всі шукали героїнь. Потім до нас доєдналась журналістка Тетяна Гордієнко, вона написала п’ять історій. Коли ми готували книгу до друку, над текстами працювало видавництво. Загалом у проєкті на різних стадіях працювало 54 людини.
Частина коштів з продажу кожної книги перераховується проєкту «Наші діти», заснований благодійним фондом «Я — майбутнє України». Скільки грошей вже вдалося зібрати, скільком діткам ви змогли допомогти та яким чином?
Частина грошей з продажу кожної книги надходить дітям, які стали сиротами через війну в Україні. Ми поставили собі за мету зібрати 500 тисяч гривень, щоб передати проєкту «Наші діти», який реалізує одна з героїнь книжки Марта Левченко та СЕО компанії «Датагруп-Volia» Михайло Шелемба. На жаль, дітей, які потребують допомоги дуже багато. У цьому проєкті їх уже 90, до повноліття вони щомісяця отримують по 8 тисяч гривень.
Якщо серед ваших читачів є представники компаній, які бажають взяти під опіку дітей, можна звертатися до благодійного фонду «Я — майбутнє України» або ж до мене.
Писати книгу ви почали ще у березні 2022 року, за понад рік повномасштабної війни у вас зібралося історій на кілька книг. Яких історій та героїнь очікувати у другій частині і чи будуть серед них представниці медіаспільноти?
Героїнями другої книжки стануть ті жінки, інтерв’ю з якими я не встигла зробити, та ті, які продовжують надихати мою команду дотепер. Звісно, історій героїнь багато. Але тепер ми шукаємо не лише неймовірні проєкти, які реалізували жінки, ми шукаємо характери та постаті. Наприклад, як дівчина-медик зібрала команду лікарів, що працюють на нулі, надаючи допомогу місцевим мешканцям. Що є в її характері? Що є рушійною силою для ухвалення такого рішення? Де вона бере енергію? Це характер, покликання, особистість чи наша спільна риса нації.
До речі, перший тираж книги вже майже розпроданий, у травні очікуємо другий. Тому, якщо ви хочете придбати книжку – електронна та паперова версія книги ще доступні на сайті Yakaboo.
Ти відчуваєш, наскільки вона сильніша за тебе і що цю силу не зламати.
У своїх соціальних мережах ви анонсували, що героїнею наступної книги буде Юлія Паєвська, більш відома як Тайра. На спілкування з нею у вас було лише 20 хвилин. Якою є Тайра, попри все, що їй довелося пережити, зокрема російській полон?
Так, у мене була можливість поспілкуватись з Юлією особисто. Лише спостерігаючи за нею, багато чого переймаєш: стійкість, мужність, залізну витримку. У мене склалося враження, що це її катам не пощастило з нею зустрітися, бо витримати її погляд дуже важко. Ти відчуваєш, наскільки вона сильніша за тебе і що цю силу не зламати.
Якби ви розповідали власну історію для книги «Незламні», про що б ви написали? Яка подія за час повномасштабної війни розділила ваше життя на до та після?
Розповіла б про своє 24 лютого. Що не треба панікувати та робити дуже багато зайвих кроків. Треба прожити цей день, проаналізувати, ухвалити виважені рішення та відчути, що потрібно робити саме тобі. Я заправила автівку, встигла зняти гроші з банкомата, з усіма сконтактувала та пішла писати новини. Виїхала з Києва на Захід країни тільки через два тижні.
Найважче було повернутися додому наприкінці квітня. Побачити понівечену Житомирську трасу, зайти у свою квартиру і зрозуміти, що життя, яке було до, вже не буде ніколи. Пам’ятаю 9 травня у майже порожньому Києві, пам’ятаю, як ми починали жити і продовжували писати, коли відчувалося, що місто в облозі. А коли Київ наповнився людьми, ми розбудували цю нову реальність, то навіть відключення світла вже не були такими руйнівними. Все тому, що нам вдалося вистояти ще у березні 2022 року.
Що для вас є точкою опори у цій війні та дозволяє триматися попри все?
Мої героїні. Вони для мене приклад. Вони поділилися своїми історіями, і це надихає мене. Я не просто писала новини і бачила цю війну через екран, я бачила її у людях на нулі, у військових, у волонтерах, у жінках, які відправили своїх чоловіків на війну і мужньо, без сліз та паніки, допомагали їх озброювати, а потім — і їхні батальйони. Думаю, що саме така підтримка жінок дала ту силу непереможності бійцям у перші тижні війни.
У мене протягом всієї війни були тільки приклади незламності. Тому у мене не було можливості не триматися, це давало таку силу писати далі і потім, на початку літа, навіть поставити собі за мету видати ці історії у книжці.
У своїх численних інтерв’ю ви неодноразово говорили, що прагнете зафіксувати роль жінок у цій повномасштабній війні. Яким збірний образ сучасної української жінки в умовах великої війни?
Зараз я згадую всіх, з ким ми проводили інтерв’ю. Перше, що спадає на думку, — всі вони зібрані та рішучі. Вони дозволяють собі емоції, вміють їх переживати та йти далі. Вони винахідливі. Майже всі проєкти унікальні: від реабілітації психологічного здоров’я дітей, які втратили батьків чи пережили страшні події, до розроблення українських бойових дронів. Так, одна з наших героїнь за рік війни створила компанію з виробництва дронів.
Ці жінки дуже багато своїх ресурсів віддають на благодійність, надихаються цим, щоб працювати ще завзятіше. Вони знають, чого хочуть, відчувають свій вплив на війну, вміють будувати міцні соціальні зв’язки. Нам пощастило спілкуватися з ними та перейняти їхній досвід та спосіб мислення.
