"Ми забирали максимальну кількість людей, скільки могли. Всі хочуть жити", — історія машиніста евакуаційного поїзда, який вивозив людей із Києва
Машиніст електротягу розповів, як він працює зараз у період війни.
Війна в Україні — це те, з чим наші вокзали ще не стикалися: навали людей, заповнені вщент вагони, крики пасажирів та сльози. Кожен мріє про порятунок, і життя сотень людей у прямому сенсі за плечима однієї єдиної людини. Олександр Опалінський — це людина, яка керує евакуаційним потягом на захід та центр України. У полі його відповідальності електротяг, що прямує попереду рухомого складу та тягне його за собою. "Сніданку з 1+1" Олександр розповів про те, як вирішив бути водієм потягу та як під час війни проходить його робота.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Народжена під обстрілами: Ганна Тимченко розповіла про домашні пологи в окупованій Бучі («Щоденники війни»)
Олександр мріяв про залізницю із самого дитинства. Із завмиранням серця дивився на потяги: його захоплювали швидкість та рух коліс. Він виріс та втілив свою мрію: навчився керувати величезною машиною. Три роки він їздив спокійно, і так тривало б і далі, аж поки звичайний рейс у четвер 24 лютого не перетворився в евакуаційний. Люди тікали з Києва від війни хто куди:
Дуже багато було криків та сліз. Усі люди були схвильовані. Ридали, просилися у вагон — але ж вони теж не гумові, не усі змогли поміститися... Проте забирали ми максимальну кількість людей, скільки могли. Всі хочуть жити.
Олександр зізнається: з початком війни настали найскладніші дні у його кар'єрі. Замість 12 годин, він їхав до Львова 15-17. Ані хвилини на сон: небезпека чатувала на кожному метрі шляху, адже траплялися випадки обстрілу евакуаційних потягів. Та Олександр стверджує, що його від панічного страху рятувала саме робота, бо керування електротягом потребує максимальної зосередженості — йому треба доставити до пункту призначення тисячі живих та здорових пасажирів.
Водночас чоловік розумів, що його теж чекають вдома батьки та дружина. Так склалося, що родина Олександра теж залізничники. У найбуремніші дні, коли на Київ з усіх боків летіли рашистські снаряди, вони залишалися в місті, аби забезпечувати роботу залізниці. Рятуючи інших, теж наражалися на небезпеку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "У нас було дві спроби, одна була невдалою", — історія евакуації Ольги з Маріуполя на потрощеній машині (Щоденники війни)
Зараз чоловік має більше часу, щоб обійняти найрідніших, адже пасажиропотік та відповідно кількість рейсів зменшилась. Але це не надовго: Олександр впевнений, що найбільш гаряча пора настане після нашої перемоги.
Роботи ще дуже багато. Я думаю, що коли все налагодиться, треба буде людей, які вимушено евакуювалися під час війни на захід, перевозити назад додому.
Дивіться сюжет:
