"Син почав прикривати мене, а я плакала: "Не смій, синок, ти дуже молодий"" (історія родини, яка евакуювалася під обстрілами з Ірпеня)

9 днів у підвалі без світла та опалення: ще тиждень тому Анастасія була за крок до смерті, але все ж змогла врятуватись від війни. Жінка розповіла, як встигла поїхати з Ірпеня та врятувати своїх дітей у "Сніданку. Онлайн".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У «Сніданку з 1+1» колишня кореспондентка ТСН Юлія Панкова розповіла свою історію втечі з окупованого Гостомеля

4 роки тому Анастасія разом із чоловіком та двома дітьми переїхала до передмістя столиці Ірпеня: купили квартиру у новому затишному районі міста, але війна зруйнувала їх щасливе, розмірене життя. 

Я не могла повірити, що таке може статися, бо я завжди казала, що ми не варвари та не живемо у Середньовіччі. Ми вирішили залишитись дома, повіривши та сподівавшись, що все це швидко завершиться, у найближчі 4-5 днів.

Коли у місті почалися обстріли, евакуюватись вже було пізно. Жінка, разом із дітьми, 5-річною Амелією та 16-річним Глібом наступні 9 днів провела у підвалі власного дому, ховаючись від бомб та ракетних ударів. Світло та опалення зникло, і вже на 10 день війни розпочалося справжнє пекло.

До мене зранку просто прибіг мій чоловік та сказав: "Будь ласка, я благаю тебе, рятуй дітей, ти повинна поїхати".

На збори в Анастасії було 7 хвилин. Далі — дорога на вокзал в 4 години великої черги. Здавалося, що небезпека вже минула, але раптом залізничний вокзал почала обстрілювати російська артилерія.

Ми таких обстрілів, знаходячись у підвалі, не чули. Люди просто почали падати на підлогу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «В окупованих містах іде боротьба за наші душі», – у «Сніданку. Онлайн» про життя в Мелітополі розповіла Тетяна Кумок

Все, що згадала у той момент Анастасія — закрити вуха та відкрити рот, аби не було контузії. Вона одразу впала та прикрила тілом своїх дітей: зробила усе, аби врятувати їх. Але вона абсолютно не очікувала, що її 16-річний син кинеться рятувати її:

Гліб почав прикривати мене. Я дуже плакала, казала: "Не смій, синок, ти дуже молодий", на що я почула: "Мамо, тато сказав тебе берегти, не треба сперечатись".

Як тільки обстріли завершилися, в Анастасії полилися сльози градом: на вокзалі запанувала абсолютна тиша. Її 5-річну доньку Амелію слухав весь натовп.

Вона встала, взяла мене за руки та сказала: "Мамочка, подивись мені в очі та роби, як я: вдих-видих, рахуй разом зі мною — один, два, три". 

Потяг Анастасії був останнім, який врятувався з Ірпеня, наступний окупанти підірвали. Зараз Анастасія разом з Амелією та Глібом в безпеці на Закарпатті. Головне, про що вони мріють — скоріше повернутися додому.

Дивіться сюжет: