17 днів без знеболювальних зі зламаними тазом, щелепою, носом та зубами — історія морпіха Гліба Стрижка, який вижив у російському полоні без медичної допомоги
Гліб вижив під завалами у Маріуполі та повернувся з полону.
Морпіх Гліб Стрижко повернувся з російського полону. Його поранили у Маріуполі під час танкового обстрілу металургійного комбінату Імені Ілліча. Гліба дістали з-під завалів з переломом таза, щелепи, носа, з забоєм мозку, розтрощеними зубами і без зору. В такому стані його 17 днів протримали в полоні без жодної медичної допомоги. Історія Гліба у сюжетІ ТСН. За цей час морпіх не лише не зламався, він мріє стати на ноги і хоче бачити на них кросівки вже з осінньої колекції. Зараз же тазові кістки Гліба тримаються на металевих конструкціях.
Морпіх Гліб Стрижко на війні вже понад рік. Повномасштабне вторгнення його підрозділ зустрічав в окопах під Маріуполем. Згодом перемістився на металургійний комбінат імені Ільїча, де і був в оточенні.
«Я виходив на сходовий майданчик і в цей момент якраз побачив танк, потім був яскравий спалах, все почало під ногами рушитися. Я полетів з третього поверху на перший, мене завалило брилами», — згадує Гліб.
Його дістали з-під завалів, як каже сам Гліб, в розібраному стані. З поламаним тазом, щелепою, понівеченими очима, зубами і забоєм мозку він потрапив в полон. У полоні не було жодного знеболення і допомоги:
«Приходять лікарі, постукають по плечу, говорять: у тебе таз, лежи, відпочивай. Стоматолога немає, окуліста – теж, ми тобі нічим не можемо допомогти. Тримайся».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мужність української жінки: 82-річна Галина Пільська під час окупації Гостомеля нишком забрала з рідної хати сімейну цінність – родовід
17 днів пекельного болю, 17 днів ні на секунду не ставало легше, а тоді дві доби в дорозі: Донецьк, Таганрог, Крим, а звідти на російських «Уралах» до точки обміну.
"Водій коли підійшов і каже: «Все хлопці, видихайте, ви в Україні». Тоді я розплакався, сльози потекли, увесь емоційний накал, який був... чути українську без страху, говорити українською без страху, одна з тих можливостей, яку у мене забрали», — розповідає Гліб.
За Глібом нині доглядає мама, у неї 4 сина: Гліб, його старший брат, і чоловік захищають Україну. Каже, за весь цей час війни для неї було два найемоційніших моменти: коли побачила кадри з полону, а потім перша зустріч після звільнення Гліба:
«Жовта шкіра, суха від зневоднення, від поганого харчування натягнута на кістки. Плакала за ці дні дуже багато».
Але Гліб категорично забороняє розкисати в його присутності. У морпіха нині дві цілі: стати на ноги і відновити зір. Ліве око не бачить, праве — частково:
«Якщо я заплющую ліве око, то я бачу частково, якщо взяти коло, то я бачу верхню частину цього кола поки що».
Лікарі обіцяють, що за 10 днів Гліб зможе сидіти, це дуже важливо для того, щоб почати інтенсивно відновлювати зір, тому що зараз, поки він лежить, не можливо якісно обстежити очі. Глібу Стрижко 25, після трьох операцій він шуткує, що в ньому ще більше заліза і титану, а значить і незламності. Гліб ні на секунду не сумнівається, що буде ходити:
«Мені лікар каже, що можеш з осінньої колекції обирати собі взуття. Клас! То я собі розумію, що там на ногах буде взуття і я потрошки буду повертатися до звичайного життя».
Єдине каже Гліб, тепер він нічого не буде відкладати на потім:
«Коли одужаю, дуже хочу пса, от страшенно. Ще в Маріуполі мріяв про собаку. Коли ми там сиділи, якраз по дорозі пробігали дві хаскі. Я зрозумів, це знак, що після перемоги буде в мене хаскі».
У нових кросівках і зі своєю хаскі Гліб мріє щодня проходити 30 тисяч кроків. Саме таким був мінімум до його поранення. І хоча травматологи тільки через місяць дозволять бійцю спробувати стати на ноги, але кажуть, настрій морпіха — це половина шляху до одужання.
