Ведучі 1+1 Марічка Падалко, Олексій Суханов, Валентина Хамайко, Неля Шовкопляс, Святослав Гринчук, Наталя Островська, Соломія Вітвіцька розповіли, як відзначатимуть цьогоріч День Святого Валентина, коли вже майже рік йде повномасштабна війна росії проти України. Навіть у найтемніші часи психологи радять шукати світло, цінувати кожну мить, підтримувати одне одного і не відкладати життя на потім.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: З Днем святого Валентина: привітання у віршах та листівках
Скоріш за все, цього року у День Святого Валентина ми проведемо родинний домашній вечір. Мої сини Матвій і Тимофій більше готуються до цього свята — вже попросили мене купити якісь «валентинки» аби привітати дівчаток у школі. Бо торік мої хлопці пізно схаменулись і принесли декільком дівчаткам і вчительці подарунки вже 15 лютого.
Мені здається, що у більшості українців зараз всі дні в один суцільний довжелезний день злилися і ти живеш тут і зараз. І планувати нічого не можеш. Треба жити сьогоденням і не відкладати життя на потім, на «після війни». Тож навіть якщо немає настрою, але є поруч рідні — обійняти, поцілували, сказати, що любите. Якщо вони далеко — зателефонувати. Та навіть, якщо нікого взагалі з близьких немає — завжди можна знайти людину, якій можна просто щось приємне сказати. І не лише 14 лютого, а в принципі, завжди, кожного дня. Щоб люди були ближчі одне до одного, щоб спілкувалися. Тому просто побажаю жити з відкритим серцем.
Це перший День Святого Валентина, який цікавіший моїм дітям, причому всім трьом. Хоча Міша — найстарший син, але хлопці починають цим цікавитись пізніше. Тому в емоційному розвитку вони всі втрьох перебувають на одному рівні. Діти дуже обговорюють цей день – що робити, як робити, чи треба якісь «валентинки» комусь написати? Це той рік, коли свято буде хвилювати більше дітей, ніж батьків. Бо мій чоловік не буде поруч зі мною. Хоча може буде несподіванка і Єгор зробить мені сюрприз. Йому завжди раптово дозволяють приїхати додому.
Діти зі мною радяться про День Святого Валентина. Одна моя дитина хоче написати «валентинку» і вже кілька тижнів обговорюється текст — як так написати, щоб щось сказати й ніби не сказати. Тому, так, я залучена в цей процес.
Я раніше з цим днем носилася, а Єгор завжди пропогував ідею, що День Святого Валентина мусить бути щодня. І він це підкріплював не лише словом, а й ділом. Його концепція була — спілкуватися і ставитися одне до одного так, ніби ви перший тиждень живете разом. Бо коли ми почали зустрічатися з чоловіком, він був від мене приємно шокований і називає той перший наш спільний тиждень рекламним. Бо я постійно щось вигадувала: готувала цікаві страви, робила якісь сюрпризи. Але я часто намагаюся в цей «рекламний тиждень» повертатися. Хоча, думаю, що Єгор зараз навіть кращий чоловік, ніж в той рекламний тиждень.
Цьогоріч відзначати День закоханих з чоловіком якось святково ми не плануємо. Настрій не той і думки зовсім про інше. Можливо, просто підемо повечеряти десь лише вдвох. Навіть під час війни ми всі маємо продовжувати кохати, бути коханими, цінувати одне одного та спільні миті ще більше, якщо така можливість є. Адже ми живемо в такі часи, що ніхто не знає, що буде сьогодні, завтра і взагалі. І насправді кохання – це невід’ємна частина нашого життя, яка дає відчуття того, що ти живий. А хіба не за життя ми боремося зараз, не за можливість відчувати його? Що як не любов, підтримка рідної людини, добре слово та турбота допоможе нам у ці часи не зламатися, а підніматися знову і знову? Я щаслива, що зустріла чоловіка, який ще більший романтик, аніж я сама. Наша історія – це про любов, тепло, ніжність один до одного щодня, для цього не потрібні якісь приводи. Я відчуваю від свого чоловіка любов у всіх його діях: як він підтримує мене в моїх справах, як дивиться на мене кожного дня, як міцно тримає за руку.
Довго думав: з чого почати? Бо в душі, як у багатьох, порожнеча від війни і смертей, що вона несе щохвилини. Почати про кохання? Уявляю людину, у якої його забрала війна… То це як копирсатися у рані, адже біль вимикає все і фраза «час лікує» лунає навіть не вульгарно, а зневажливо! Напишу краще про мить, яка зараз! Озирніться, згадайте, замислитесь: що особисто вас зігріває? Життя — кульбаба! Ця війна щодня це доводить! Тому сьогодні я бажаю кожному цінувати мить, бо в кожній миті і ховається сила, і сила кохання, зокрема!
Особисто для мене 14 лютого ніколи не було глобальним святом, а більше приводом приділити час і увагу одне одному. Мій чоловік знає, що я люблю подорожі, намагався в минулі роки дарувати квитки за кордон. Були часи, коли могли ми подорожувати на вихідні країнами Європи, чудовий був період. І для мене подорож була найкращим подарунком. Минуле 14 лютого ми провели в затишному ресторанчику. Цьогоріч в умовах великої війни, коли багато сімей розлучила війна, коли чоловіки на фронті, а жінки виїхали за кордон з дітьми, родини вимушено розлучилися, святкувати особливо настрою немає. Тому ми нічого не плануємо на це 14 лютого. Я знаю, що деякі жінки навмисно просять не дарувати їм квіти, а задонатити на ЗСУ, я підтримую їхню ініціативу. Але сама особисто підготувала чоловікові сюрприз. Просто я вважаю, що зараз не так багато приводів зробити один одному приємно. Подарую худі, і все. Неромантичний настрій у 2023 році. Всі чекаємо перемоги.
Ми з чоловіком дуже спокійно ставимося до цього свята. День Святого Валентина повинен бути в сім’ях, які люблять один одного, не лише один день на рік. Ми любимо спонтанні побачення, любимо бути з чоловіком удвох. Але в нас немає такого, що 14 лютого він мені приносить квіти. Андрій дарує квіти протягом року просто так, і я йому за це вдячна. У мене немає очікування подарунка у цей день. До цього свята я ставлюсь досить символічно — воно миле, красиве. Цього року я буду більше залучена у підготовку всіляких моментів для дітей, бо якраз вони пишуть «валентинки» і готують якісь подаруночки. Тому я більше в турботах про них.
Ми не відзначали День Святого Валентина з дружиною, якщо чесно, і коли були поряд. А зараз, коли родина за кордоном - то і поготів, мабуть, усе мине тихо. Хіба можемо один одному якісь жартівливі сердечка кидати абощо, випитувати «коли буде мій подарунок», «де названа на мою честь зірка» абощо. Це не тому, що ми якось принципово проти цього свята, просто у нас є багато «своїх» свят з історією, річниць якихось знакових подій у наших стосунках, тому ще одного, ось такого універсального «дня кохання» ніколи й не треба було. До того ж у часи нашого студентства до цього свята якось не надто серйозно ставились, більше з нього жартували, тому ми вже, мабуть, втрачене для Валентина покоління (посміхається). Але онлайн побачення у нас звичайно ж буде, у нас вони тепер щовечора, бо так намагаємось один одного підтримувати й розраджувати.
Я цілком розумію тих, хто звик святкувати Валентина. У нас донька, наприклад, любить Хелловін, костюми, усі ці перевдягання, лякання і таке інше. Але щороку — читаю купу дискусій про те, що це не наше свято, не притаманне, не історичне і таке інше. І не хочу бути таким самим нудником. Якщо комусь подобається ця традиція, приносить позитив і добрі емоції, а іншим не завдає шкоди — то чому б і ні. Те ж саме і з Валентином — зараз складні часи й людям потрібно, як ковтки повітря хоч час від часу отримувати якісь радісні переживання, розраджувати одне одного, допомагати триматись. Якщо приводом для цього буде день Валентина — то вперед, якщо світла і добра у вашому житті стане хоч на один вечір більше — не варто себе стримувати.
Любов врятує світ! Цьогоріч я проведу день закоханих в дитячій лікарні Охматдит, будемо святкувати любов і 129 років медзакладу, який рятує дітей! Традиційно виступатимуть українські артисти, і, звісно ж, будуть валентинки. А плани після концерту — нехай залишаться в секреті.
Вважаю, що попри все, що відбувається довкола — якщо зустрічається кохання, то його треба берегти. А всім, хто сьогодні на самоті, то бажаю знайти свою половинку. Війна вносить корективи. Це однозначно для багатьох пар є випробуванням, тому що родини розділені. Всім бажаю витримки і щоб кохання перемагало завжди!