"Треба робити так, щоб довкола все покращувалося, тоді всі мрії обов’язково здійснюватимуться", — Тетяна Поляковська, кореспондентка УНІАН
Тетяна Поляковська, кореспондентка УНІАН, про свою роботу в умовах війни.
Розкажіть про свій ранок 24-го лютого. Кому спершу ви зателефонували?
Прокинулася від того, що почула, як скавчить моя собака. На той момент мої рідні вже прокинулися та одразу повідомили мені, що розпочалася війна. Після я зателефонувала найближчим друзям, аби дізнатися, як вони. В цей час постійно лунали гучні вибухи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "В стані страху та непорозуміння саме робота нас врятувала", — Анастасія Спириденко, стар-продюсерка Big Brave Events
Паралельно збиралася й телефонувала депутатам Верховної Ради України, аби взяти у них коментарі, оскільки я парламентський кореспондент. Тоді в їхніх голосах чула певний страх та спантеличеність, ідентичні відчуття були й в мене.
До цього часу вірила, що нічого не відбудеться, залишалася оптимістом в цій ситуації. Моя подруга натомість постійно запитувала: «Таня, а що ж робити?». У відповідь казала: «Заспокойся, я взагалі планую купити абонемент в спортзал».
Перші тижні ми працювали 19 годин на добу, а перші вихідні почали з’являтися тільки через 40 днів від початку повномасштабного вторгнення. Згодом наш відділ перейшов на цілодобову роботу, яка тривала понад рік.
Наскільки швидко ви повернулися до своєї роботи? Як російське вторгнення вплинуло на вашу роботу?
Робота не зупинялася ні на мить. В той же ранок, 24-го лютого, ми з колегами списалися в робочому чаті та окреслили наші майбутні задачі, я почала відписувати новини. Перші тижні ми працювали 19 годин на добу, а перші вихідні почали з’являтися тільки через 40 днів від початку повномасштабного вторгнення. Згодом наш відділ перейшов на цілодобову роботу, яка тривала понад рік. Часу на сон зовсім не було, але робота дійсно відволікала.
Наша редакція завжди була дуже сильною та водночас дружньою. Всі підтримують одне одного. Оскільки потік інформації став насиченішим, ми почали працювати ще більше, оперативніше та інтенсивніше, ніж коли-небудь.
Побачила вибиті вікна в сусідніх будинках та будинок, що горів... В той момент усвідомила, що вночі в нашому дворі впали уламки російської ракети.
Розкажіть про момент, який був найемоційніший за весь період повномасштабної війни?
Одного дня я прокинулася приблизно о 5 ранку від невідомого звуку, що нагадував мікс грому й землетрусу. Проте через накопичену за ці дні втому лягла спати. Зранку побачила вибиті вікна в сусідніх будинках та будинок, що горів. В той момент усвідомила, що вночі в нашому дворі впали уламки російської ракети. Це дуже вплинуло на мій емоційний стан.
Хочеться згадати ще кілька, але приємних моментів. Пам’ятаю, що на початку війни в супермаркетах зовсім не залишилося їжі, тож моя подруга якимось чином знайшла свіжі овочі та привезла їх нам. Її підтримка дуже зарядила мене у такі складні часи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Вірю, що колись, йдучи вулицею своєї країни, я не буду чути російську мову», — KOLA, співачка
Також довгий період я займалася збором бляшанок, які згодом йшли на виготовлення окопних свічок. Завжди тішило, наскільки люди консолідовано збиралися навколо однієї справи. Кожен намагався допомогти, гарно упакувати або ж навіть купити нові.
За пів року плідної співпраці ми віддали від двох до трьох тисяч бляшанок.
Розкажіть детальніше про цю ініціативу? Чому ви вирішили займатися цим?
Для того, щоб зробити ці свічки потрібні не тільки гроші, віск, час людей, які це роблять, але й самі бляшанки. Про цей збір ми з родиною дізналися від дівчини, яка займалася маскувальними сітками, де ми безпосередньо також допомагали. Я намагалася публікувати Stories, робити якийсь інтертейнмент, аби привабити людей та підкреслити важливість цієї ініціативи. За пів року плідної співпраці ми віддали від двох до трьох тисяч бляшанок.
Які теми є ключовими сьогодні?
Звісно ж, основна тема — це війна. На жаль, доводиться писати про велику кількість людей, які загинули. Але ми не забуваємо й про інші теми, що існують в нашому житті. Наприклад, нещодавно ми опублікували новину про 15-річного хлопця з Харкова, який переміг на турнірі з боулінгу в Чехії. Для нас важливо не забувати про досягнення українців в цей період, адже люди продовжують жити та вигравати на змаганнях, нагадуючи спільноті про Україну. Тому щиро радію, коли пишемо новини, які розбавляють всю цю темінь, що спричинила росія.
Журналіст УНІАН Дмитро Хилюк майже 1,5 року перебуває в російському полоні. На жаль, ворог не планує відпускати полоненого та тримає на своїй території. Чи знайомі ви з Дмитром особисто? Пригадайте, за яких умов ви дізналися цю новину?
За міжнародними правилами, він взагалі не має перебувати в полоні, оскільки він цивільний. Дмитро — мій безпосередній колега, тому ми знайомі дуже добре та товаришуємо. Дізнавшись про цю новину, вирішила, що маю познайомитися з його батьками. За цей час ми стали близькими друзями, допомагали їм з відновленням житла та ремонтом, адже під час окупації росіяни дуже пошкодили їхній будинок, знищили та викрали майже все. Я постійно підтримую їх, кажу, що не можна опускати руки та наголошую, що ми його дочекаємося. Тож звістка про те, що він живий, для мене та його батьків — завжди найважливіша та найжаданіша.
Журналістська робота надзвичайно значуща, адже журналіст, який їде на місце події, може розповісти і показати, що трапилося тисячам або мільйонам людей.
На вашу думку, яку роль відіграє інформаційний фронт та журналістська робота зокрема під час війни?
Сьогодні, як ніколи раніше, відбувається багато інформаційних та хакерських атак, тож ми усвідомлюємо, якою є вага інформації та як її відсутність впливає на людей. Також розуміємо, що важливо розповсюджувати правдиві речі, які відбуваються в нашому світі.
Розкажіть про свої найважливіші трансформації за цей період?
Я проходила заняття з домедичної допомоги, адже вважаю це дуже корисною навичкою. В сьогоднішніх реаліях важливо вміти допомогти людині.
Моя робота для мене на першому місці, тому маю бути організованою.
Що для вас стало точкою опори в цій війні та тим натхненням діяти та працювати?
Точкою опори стала моя родина, тож розумію, що маю бути сильною не тільки для себе, але й для батьків своїх та Дмитра Хилюка. Тому не можу опускати руки.
Треба робити так, щоб довкола все покращувалося, тоді всі мрії обов’язково здійснюватимуться.
Яким для вас буде день нашої Перемоги?
Думаю, всі будуть радіти, зустрічатимуться зі своїми рідними та обійматимуться. А також важливо буде віддати шану тим, хто загинув. Звісно ж, це буде національним Днем Перемоги. Моя особиста мрія — щоб Діма повернувся якомога швидше та поїхав на відпочинок з батьками.
