Руслан Сенічкін та Людмила Барбір розповіли, як змінилися за 10 років спільної праці разом зі "Сніданком з 1+1" (ексклюзив)
Ведучі вже 10 років поспіль ведуть разом ефір "Сніданку з 1+1"!
Телепара ранкового проєкту "Сніданок з 1+1", що виходить щодня з 7:00 до 09:30 на телеканалі "1+1 Україна", телеканалі ТЕТ та на YouTube, Людмила Барбір та Руслан Сенічкін встановили рекорд України! Ведучі вже 10 років поспіль ведуть разом ефір "Сніданку з 1+1" з 19 серпня 2013 року. На честь свята ексклюзивно для сайту 1+1 вони розповіли про зміни, які відбулися за останні роки, які риси цінують один в одному та чому обожнюють працювати разом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ведучі «Сніданку з 1+1» Людмила Барбір та Руслан Сенічкін встановили рекорд на українському телебаченні
Як змінилися ви за 10 років? Як змінився "Сніданок з 1+1"?
Руслан Сенічкін: Трошки посивіло волосся, фізіологічно змінилися, але стали мудрішими та змістовнішими. Мені здається, ще більше любимо і поважаємо власну аудиторію. Цих людей ми стали більше відчувати. Почалась повномасштабна війна, і ми стали одне одному підтримкою, тим самим маяком, добрим якорем, де треба зупинитися і надихати одне одного рухатися далі.
Людмила Барбір: Сто відсотків, ми краще стали розуміти аудиторію, відчули їх, познайомилися та з багатьма з них тримаємо контакти, ведемо діалоги. Ми більше зрозуміли себе. “Сніданок” чутливий до наших глядачів, до того, що відбувається в нашій країні, у світі. “Сніданок” завжди про життя таке, яким воно є, в різних сферах: з радощами, з горем, з викликами та щастям. Ми завжди реагуємо на те, що відбувається в суспільстві, та змінюємося разом з ним.
Чому вам подобається працювати одне з одним?
Руслан Сенічкін: Причин може бути так багато, що не знаєш на чому зупинитися (сміється). У моєму випадку це як зустрічати сонце, радіти дощу, отримувати максимум від життя, коли змінюється погода, пори року і так далі. Усе це я в Людмилі бачу. Бачу, як людина буває різною, живе тут і зараз. Вона мені довіряє і це багато значить.
Людмила Барбір: Це довіра, це стабільність, попри те, що ми можемо дивувати під час роботи один одного. Це взаєморозуміння, це відчуття комфорту і безпеки, легкості. Ми близькі за цінностями, і це теж дуже зближує, особливо зараз, під час війни.
Які риси цінуєте один в одному? Що хотіли б змінити?
Руслан Сенічкін: Її почуття гумору — це для мене топчик. Вона може розсмішити і дохлу мишу, а оскільки я іноді приходжу на роботу втомлений, то це дуже круто. Це той самий випадок і стан людини, коли вона може знайти в собі певні ресурси. Тебе турбує якась погана новина або подія, ти не можеш впоратися, але цей гумор налаштовує на таку маленьку паузу, він дає цей ресурс. Для мене почуття гумору в людині — це можливість знайти ресурс. Люда is best of the best в цьому питанні.
Людмила Барбір: Ми знаємо, як один одного зробити ефективними. Наша співпраця в ефірі і поза ефіром полягає в тому, щоб не зіпсувати один одному настрій. Якщо в нас є дискусія, то ми одразу її виясняємо і забуваємо. Це вміння відчути, зрозуміти, як покращити ситуацію, щоб ефір максимально був корисним для нашого глядача, щоб він був максимально яскравим. Ми працюємо в цьому напрямку. Ми знаємо, як це зробити: Руслан знає, який відосик мені показати, які слова сказати і де промовчати. Я так само знаю, де краще його не чіпати і що зробити для того, щоб він заспокоївся, і далі було комфортно працювати.
Яка історія зі "Сніданку з 1+1" вас найбільше вразила?
Людмила Барбір: У нас немає єдиної історії. Нас вражають кожен день. Кожного ранку я прокидаюсь і йду на роботу та думаю: “Мене вже нічого не вразить”. І щодня наші глядачі, діти, військові, медики, будь-якої сфери українці нас вражають. Коли здається, що вже нічого тебе не здивує, щоразу з'являється така історія, після якої ти думаєш: “Це просто неймовірно”.
Руслан Сенічкін: А мене вражає Людмила Барбір в тому питанні коли вона в короткий проміжок часу намагається осягнути в багато завдань. Це відображає характер, це відображає людину і ставлення до професії. Глядачі цього не бачать, але Люда під час ефірів часто домовляється про допомогу хлопцям, які на фронті. Вони пишуть їй з окопів, з бліндажів, під гарячими боями, дають сигнали, що все добре. Для неї важливо, що з ними все добре. Вона втрачала своїх друзів на цій війні. Отримувала звістку про те, що загинув той чи інший друг їхньої родини, і одночасно їй потрібно вести ефір, відповідний тонус мати всередині. Зараз всім важко, сотні українців втрачають рідних і близьких. От ти в кадрі сидиш, ти ведеш прямий ефір. Куди подітися? Що зробити з власними відчуттями, своїми емоціями? Куди їх подіти? Іноді вони виходять, іноді Люда їх не видає, просто як каміння на обличчі. Вона каже: “Можеш провести до кінця ефір,10 хвилин мені треба і я вийду”. Вона себе налаштовує, у неї є для цього свої механізми, інструменти, і ми ведемо далі ефір. Одночасно опікується тим, що чоловік на фронті, отримує від нього певні сигнали. Люда опікується усіма: син, родина, мама, племінники, сестра, чоловік на фронті. Вже потім вона ставить себе на якийсь інший план. Це її специфіка.
Людмила Барбір: Я говорила, що для мене дуже великий показник — однакові цінності. Ми з Русланом в цьому дуже схожі. Я так само багато знаю про ці виклики, з якими йому доводиться стикатися протягом цих 10 років. Він завжди себе ставить десь на десяте-двадцяте місце. У мене часом таке враження, що Руслан взагалі інколи не пам'ятає про себе. Унікальність його в тому, що він опікується не лише своїми рідними та близькими — це навіть не обговорюється, це його стиль життя, — а от наскільки він відкрито і швидко відгукується на прохання чужих людей. Він не любить про це говорити і ніде не розповідає. Я знаю, наскільки багато він допомагає. Це були колосальні суттєві внески і допомога. Завдяки його участі, коли Руслан піднімав усіх на ноги, коли сам вкладався, рятував життя і людина отримувала шанс жити далі. Це не поодинока історія, таких історій дуже багато. Він може останнє віддати. Руслан не буде думати про пріоритети для себе. Необхідність комусь допомогти — для нього це найголовніше. Він за останній час нікуди взагалі на вихідних не може просто поїхати в сусідню область чи провести вдома час. Я знаю, що він багатьом нашим військовим, їх сім'ям робив сюрпризи: наприклад, відправляв на відпочинок у Карпати. Деякі з військових навіть освідчувалися там своїм коханим. Для нього важливо, що якщо він може допомогти, то він все заради цього зробить і навіть більше.
