Що Вам найбільше подобається в роботі над шоу «Голос країни» та що дається найважче? Можливо, до речі, саме це й подобається?
Я вже пройшов 10 сезонів цього проєкту і щоразу захоплено чекаю на його початок, бо для мене «Голос країни» вже як спосіб життя. Напередодні фіналу завжди дуже парадоксальні почуття: з одного боку, начебто на останньому подиху втомлено чекаєш завершення проєкту, плануючи вже дні після, але коли переможця обрано і всі тріумфують, то вже через 2 дні починається туга за «Голосом країни». Відразу хочеться планувати наступний сезон.
Я практично живу цим проєктом, бо по суті присвячую йому половину року. І, власне, в цьому і є його краса — постійно перебуваєш у творчій, дуже музичній атмосфері, у спілкуванні з натхненними учасниками та тренерами, що, звичайно, не позбавлене своїх сюрпризів.
Найважче — дати переможцю путівку у життя. Після перемоги у такому масштабному телевізійному шоу у руках у фіналіста величезний ресурс, який потрібно максимально використати. Важливо створювати свою команду, працювати над творчим матеріалом, тобто рухатися далі, поки цей паротяг ще димить. Після перемоги в артиста мета номер 1 – закріпити себе поза конкурсом як творча одиниця, щоб на цьому фундаменті розвиватися. Для цього потрібна наполегливість та працьовитість. До «Голосу країни» учасники приходять, як до інституту. Їм надаються окремі найкращі педагоги в особі зіркових тренерів, музикантів, продюсерів – всі ті інструменти, про які можна тільки мріяти. Після “випускного” потрібно працювати, щоб не розгубити отримані знання та примножити їх. А багато артистів, отримавши цю заповітну статуетку, думають, що вони вже досягли успіху.
Наскільки Ви залучені до процесу відбору учасників на етапі кастингу?
Треба зазначити, що етап кастингу – це найцікавіший, і водночас найскладніший процес проєкту, бо тут завжди є невизначеність. Вже далі всі процеси побудовані строго за “Біблією” проєкту: є прописані правила конкурсу, механіка. А ось кастинг — це той етап, коли ти маєш набрати таких учасників із таким репертуаром, щоб це було цікаво насамперед для аудиторії, навіть для досвідченого глядача. Це повинні бути якісь вау-виконавці, абсолютно різножанрові, різнопланові, щоб і фольк, і поп, і рок, і мейнстрим музика, тобто музика сьогоднішнього дня — саме ті треки, які сьогодні тільки-но рвуть усі чарти. Ми прагнемо показати весь пласт музики в нашій країні. І, природно, з акцентом саме на українську музику. Для нас це пріоритетне завдання.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На «Голос країни – 12» прийде донька відомого футболіста та дівчина, яка співає пісні на вірші Ліни Костенко
Цього року ми ще більше робимо ухил у бік нашої музики, бо дуже багато з'явилося цікавих вокалістів, які українську музику намагаються максимально популяризувати у різних жанрах. І це такі круті експерименти!
Наші виконавці беруть старовинні народні пісні та вражаюче їх переробляють. Як, наприклад, робить Go_A. Ця цікава подача фольклору і в цілому звернення до нього і відрізняє нас від решти The Voice, які існують у світі.
Як Ви для собе визначаєте «справжність» потенційного учасника? Адже потрапляючи на кастинг, людина напевно вибирає пісню та поведінку, які представлять її з потрібного боку, намагається здивувати, запам'ятатися заздалегідь продуманим чином. Причому це все може бути навпаки невдалим “обрамленням” для учасника і знизити його шанси. Ви відчуваєте, де справжність, а де напускне?
Це чути одразу, бо я займаюся музикою все своє життя. Я одразу бачу, де плюси вокаліста, а де мінуси. Можу підказувати репертуар чи міняти його. Але я можу теж помилятися і це нормально, тому що ми всі не ідеальні. Мені завжди насамперед цікаво «відкрити» учасника, коли розумію, що є щось унікальне, але людина просто цього поки що в собі не відчуває. І тоді я показую їй її сильні сторони.
Що Вам цікавіше для роботи — коли людина співає «в нуль» чи коли фальшивить, але такий унікальний тембр, який цікаво розвинути, показати?
Голос – це не про високі ноти, це не про діапазон. Це просто інструмент, який викликає у нас якісь емоції, відчуття, коли ти, слухаючи, поринаєш у цей тембр. Людина може просто прошепотіти пісню, але якщо це зроблено філігранно та настільки тонко, що я можу просто заплакати від цього, то я не можу не дати такому учасникові шансу виступити на цій сцені. Так, можуть написати, що він, умовно кажучи, безголосий, але тут душа співає, розумієте, це голос душі. Людина відчуває матеріал, пропускає його крізь себе. І таких артистів багато. Та ж Біллі Айліш, вона не має якогось універсального голосу, просто у неї є така своя манера виконання, вона вміє відчувати, є гнучкість, плавучість у її музиці, і це все подається дуже «смачно». Це дар. Тому ми обираємо завжди щось таке нестандартне, неординарне і те, що може викликати цікаву реакцію у глядачів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Роби, що тобі подобається, і будь унікальним», – фіналіст «Голосу країни-2016» LAUD про свій рецепт успіху
Були у Вас випадки, коли буквально переслідували: «Ну, дайте ще один шанс, можна я ще останній 25-тий раз заспіваю»?
Ну, звісно, це відбувається завжди.
А пам’ятаєте випадок, коли ця наполегливість себе виправдала?
Один хлопець приходив до нас на кастинг 8 разів! І щоразу я йому давав якісь напутні слова. Пояснював: «Ти несерйозно ставишся до вибору репертуару – не тиснеш, не доробляєш. У тебе є чудовий вокал, шикарний діапазон, але ти обираєш пісні, які абсолютно з тобою не є органічними». І ось щороку він приходив — одне й те саме. Я бачив, що він ще дорослішає. І ось на 8-й раз він заспівав “Scorpions” і це було настільки переконливо, трошки схоже навіть на оригінал, що я зрозумів, що цей хлопець уже навіть розуміє, про що саме він співає. І це вже було для мене аргументом на його користь – хлопець потрапив в наше шоу. Цього року була дівчина, яка сім разів приходила на кастинги. Вона родом із села Червона Мотовилівка, у Києві давно вже, навчалася тут. Прийшла пробуватися теж «сира», «нецікава», з шаблонними, стандартними піснями, які співають усі. Я порадив зробити якусь свою версію популярної пісні, наприклад «Гуси» Wellboy-я, щоб це якось здивувало нас, команду. Тому що ті самі пісні 7 років поспіль – це нікому не цікаво. І ось цього року вона прийшла з кавером на «Гуси» і в неї вийшла така крута інтерпретація пісні, що я навіть Wellboy-ю показував і йому теж дуже сподобалося.
Перефразовуючи відому приказку «курка чи яйце», що для Вас первинніше: «вокаліст чи мелодія»? Це правда, що найчастіше Ви одразу пишете під вокаліста мелодію/аранжування?
Так, важливо відчути динаміку виконавця. Від цього залежить, якою буде пісня: дуже повільною чи навпаки ритмічною. Якщо хлопець бере пісню Ірини Білик чи якусь дуже «сльозливу», то треба до цієї пісні додати якусь динаміку, бо все-таки співатиме хлопець, а значить інша подача та емоція. Ми додаємо в цю мелодію трохи інший ритм, низький голос та отримуємо на виході брутал-версію ніжної пісні Ірини Білик. І навпаки, беремо більш “зухвалу” пісню, наприклад «Королеву ночі» Олі Полякової та змінюємо її на ліричну, робимо певне камерне прочитання. І це, звичайно, викликає у всіх вау-ефект. Тому що ти абсолютно змінюєш сприйняття і даєш пісні інше життя таким чином. Так часто створюються і «нетлінки», які бувають популярнішими за оригінал. У світі музики таких прикладів багато. Ми просто слухаємо нову популярну пісню, не знаючи, що насправді чуємо хіт 70-х років. Просто пісня у новому прочитанні. Мені завжди цікаво працювати з музичним матеріалом у такому ключі.
Для шоу «Голос країни» це дуже важливо, враховуючи, що вся музика в проєкті – це аранжування оригінальних творів. Скільки таких нових прочитань доводиться компілювати за сезон? Це ж дуже складна копітка робота!
За сезон буває близько 300 пісень. Це відбувається так. У нас є бенд, у якому музиканти найвищого професійного рівня. Ми віддаємо їм пісні в оригіналі, які їм потрібно розписати партіями під себе. Загалом йде близько тижня на розробку 30 пісень.
Потім приєднуємося ми з артистом і починаємо цей матеріал розбирати – приймаємо рішення, як ми його граємо, змінюємо ритміку, гармонію. Потім я та аранжувальники працюємо над цікавим плейбеком: додаємо різні інтершуми, спецефекти, скрипки. Додаємо часом звучання музичних інструментів, тому що повний склад оркестру працює лише на фіналі, а до цього працює бенд із 5 осіб, а потім по одному музикантові додається на кожному етапі. У фіналі ми маємо 16 музикантів, для яких пишуться вже складні партитури. У команді є професіонали, які чудово це роблять. Є, наприклад, Антон Бурика — геніальний трубач, який розписує ноти для струнників та духовиків.
А коли приходять інструменталісти, то як їх виступи ставите?
Для цього і є репетиції. Це, до речі, найспекотніший етап проєкту – репетиційний період. Так і минає все наше життя (сміється). Ну, і в цьому вся краса, тому що потім ми всі отримуємо задоволення, коли у пісень з'являється нове звучання та спалахують нові імена.
А наскільки для вокаліста важливим є володіння музичним інструментом?
Це завжди в плюс, тому що коли людина собі сама акомпанує, у неї більше шансів розвиватися цікавіше та швидше. Такий вокаліст може одразу писати пісні під себе, а не просто брати «мінусівку» з інтернету. Коли людина приходить із гітарою або грає на клавішних, приміром, то відразу відчувається органіка, в цьому вже є життя, думки. Такий вокаліст рідко когось копіює, йому вже цікавіше щось своє в пісні шукати.
Для глядача завжди вау-момент — експромти з виходом тренера на сцену, коли бенд на пів ноті підхоплює мелодію, імпровізує…
Я скажу так: бенд — це серце нашого колективу, якщо говорити про музику як окремий організм. А я, швидше за все, мозок (сміється).
Бенд, який сьогодні працює у шоу «Голос країни» — це найкращі музиканти у цій країні. Вони завжди нарозхват як фахівці своєї справи, але їх завжди утримує у шоу атмосфера. Це дуже важливо – коли є здорова атмосфера у колективі, коли кожен відповідає за своє робоче місце та за рівень своєї майстерності. Це цінно для них і я це ціную, бо звучання бенду – це моє музичне обличчя.
Наші музиканти дуже мотивовані на те, щоб зробити максимально якісно свою роботу. Мені приємно, що за нами стежать у світі музики, багато хто дивиться наш проєкт саме в YouTube і є багато перепостів, іноді навіть від відомих виконавців та гуртів. Наприклад, гурт “Nirvana” був у захваті від виконання їхньої пісні “In The Shadows Of The Sun”. Вони зробили репост виступу нашого учасника собі на сторінку у YouTube. Цікаво, що сам учасник цю пісню не хотів співати, я його ледве вмовив.
Коли приходять молоді виконавці, то, безумовно, найчастіше вони незрілі й, звичайно, вразливі до зауважень. Напевно, і критику сприймають дуже болісно, аж до комплексів і т. і. Як артистам-початківцям правильно працювати з цим? Буває таке, що й у сім'ї ніхто не підтримує заняття музикою і лунають навіть образливі коментарі, які сильно демотивують...
Я таке проходив у дитинстві. Тато був машиністом, а я грав на трубі у музичній школі, і його це дратувало. Він мені казав: "Йди, мамі в шубу подуй". Мене, звісно, це ображало. Як трубача (сміється). Я не знаю, якщо чесно, які тут можна дати поради. Ми все це проходили, бо так часто буває. Критика також завжди буде. Потрібно просто адекватно її сприймати. Багато людей приймають її в себе, як пігулку, і живуть із цим, вважаючи себе бездарними через те, що хтось йому колись таке сказав. А хтось просто плюнув і пішов собі далі. І взагалі забув, що йому хтось таке говорив. Мені здається, від людини залежить — наскільки вона готова в себе цю інформацію приймати чи не приймати. Є люди, які в це занурюються через те, що їм просто так подобається — бути в такому стані душевного потрясіння. Вони нагадують тих людей, які люблять закохуватися, щоб їх потім “кидали”, і вони живуть цією драмою, тікаючи від свідомо спокійних стосунків, вважаючи, що таким чином їх «переможуть». Декому нудно жити в спокійному стані та потрібні такі емоційні гойдалки. Кожен, загалом, вибирає ту їжу, яка його підживлює.
Важливо розуміти, що бути гарним вокалістом мало, треба бути артистом. Висоцький брав у руки гітару і всі завмирали. І зміна іміджу тут нічого не вирішує. Йдеться про внутрішній світ людини.
Я знав багато вокалістів, які мали чудові голоси, але вони не були артистами. Зрештою так і залишилися вокалістами. Потрібно працювати над цим, йти в акторську майстерність та діставати з себе всі свої комплекси. Чому? Тому що найчастіше вокалісти – це дуже закомплексовані люди, для яких вокал – їхній захист. Вони змушені співати, щоби розкритися, бо всередині «клітки-сітки». Таким людям потрібно себе звільняти. Не соромитися великого носа чи маленького зросту, чи ще чогось надуманого. Потрібно навпаки, цим «брати» слухача. Артист не повинен нічого ховати. Або повністю вигадати собі сценічний образ, як Андрій Данилко. Це також талант.
«Талант – це 1% успіху, 99% успіху – це праця». Наскільки Ви з цим погоджуєтесь?
Так і є. Я музикою займаюся вже дуже багато років. Я фанатик у цьому і мене оточують такі самі фанатики. Ми знаходимо один одного, як люди, які віддані тому, чим вони займаються, ми служимо цьому. І іноді у нас навіть немає особистого життя, тому що ми одружені або заміжні з музикою. Але це те, що дає сили жити насправді. Я ні на що це не проміняю. І багато хто знає, що я себе цьому присвятив. Так, це важка праця, щоб досягти результату, про який мрієш. А потім, до речі, від бажаного фідбека отримуєш та-а-акий заряд енергії, на якому злітаєш ракетою далі.
Колись я хвилювався за те, як не втомитися від музики, не списатися. Багато моїх колег просто кинули цим займатися через те, що не вистачило ресурсу. Потім я чітко усвідомив, що для сталого розвитку треба мати освіту. Дуже багато людей приходять у музику, не будучи музикантами або з 3 класами музичної школи по баяну, образно кажучи. І такі потім «зникають» із поля зору, бо в них закінчується ресурс. А освіта у музиці дає дуже багато! Ти знаєш, як контролювати себе в музиці, яку музику слухати для того, щоб відпочити, як вивчати музику, як комбінувати, які жанри.... А якщо не знати цього, то у твоїх руках опиняється лише «перець» і «сіль» — ти обмежений у творчості.
Я присвятив себе музиці професійно: у мене музична школа, 4 музичні училища, консерваторія, робота в театрах. І це сьогодні мені допомагає рухатись далі. Я вже 22 роки займаюся музикою і розумію, що це лише початок.
Музика загалом нескінченна, головне, щоб у людини вистачало ресурсу. Не можу не згадати тут Ханса Циммера — геніальний композитор, який пише неймовірні саундтреки до фільмів ("Гладіатор", "Людина дощу", "Інтерстеллар", "Дюна", отримав "Оскар" за кращу музику до кінофільму – прим). Йому майже 65 років, і він створює шедеври. Його музика начебто продиктована космосом. Інакше пояснити це я навіть не можу. У нього, до речі, історія унікальна. У дитинстві він не хотів грати на піаніно, яке йому купили батьки. Він взяв бензопилу і почав пиляти. І тут почув, як пружини риплять від бензопили – його це захопило. Він почав шукати вже в цьому щось своє цікаве та унікальне. І потім почав творити просто геніальні речі. Я вважаю, треба орієнтуватися на таких людей і тягнутися до їхньої висоти таланту.
А за ким із сучасних виконавців Вам цікаво стежити? Хто вас останнім часом здивував?
Якщо говорити про те, що сьогодні з'явилося нове, той же Wellboy, дуже цікавий хлопець. Особливо цікаво, на скільки йому вистачить ресурсу і як він розвиватиметься. Kalush ще, Constantine – дуже цікавий вокаліст та музикант, Laud, KHAYAT, Vilna, Інгрет Костенко… Є ще така приголомшлива дівчина з Одеси – Julinoza. Вона сама мультиінструменталіст — володіє і бас-гітарою, і клавішними, і взагалі професійна піаністка. У неї приголомшлива музика. Це людина, яка випереджає час – люди поки що не розуміють те, що вона створює. Я бачу, як вона завзято займається і чекаю від неї чогось мега крутого. І вона до цього прийде рано чи пізно.
Хто дивуватиме нас всіх у 12 сезоні "Голосу країни" дізнаємось вже зовсім скоро. Нагадаємо, що новий сезон «Голосу країни» пройде під слоганом «Так звучить твоя країна».