До команди Телевізійної Служби Новин ви долучилися за 1,5 тижня до початку повномасштабної війни. Як ви стали частиною ТСН та чим займалися до цього?
Ця історія тягнеться від 2007 року, тому розповім про все послідовно. Бувши типовим 17-річним юнаком, який до кінця не розумів, чого хоче від життя, обрав для себе юридичний напрям і вступив до Національної академії внутрішніх справ. Пізніше проходив строкову службу в армії, згодом — у школі тоді ще міліції й після цього пішов працювати помічником слідчого у відділі по боротьбі з економічною злочинністю у Луцьку.
Через якийсь час почав ставити собі питання: «Чи отримую задоволення від того, що роблю?». Усвідомив, що ні, тож одразу написав заяву на звільнення, зібрав речі та просто поїхав до Києва. Не знав, де житиму, що буде далі, але вирішив, що навіть за таких умов у мене буде більше шансів знайти ту сферу, у якій я буду відчувати себе комфортно. Перший час з роботою складалось не дуже добре, адже після дотичності до тодішніх внутрішніх справ мене ніхто не хотів брати. Довелося «креативити» у резюме. Так, вдалося отримати посаду «Менеджера по роботі з клієнтами». Пізніше близько року я займався шоурумом по індивідуальному пошиттю одягу, згодом захотілось змін, тож вирішив перебратися ближче до моря - в Одесу. Там теж життя звело мене зі світом моди, але цього разу я працював виключно над розвитком компанії, яка імпортує брендовий одяг.
Коли через рік я повернувся з Одеси до Києва, то наштовхнувся на цікаву пропозицію — організацію зйомок рекламних роликів для європейських брендів. Словом, дистанційно організовував знімання, отримуючи комісію за послуги. Ця сфера була мені набагато ближчою.
У той же період дізнався, що освітній проєкт 1+1 media school набирає студентів на курс «Продюсер великих розважальних шоу», тож вирішив записатися. Після закінчення навчання підготував проєкт, успішно його захистив і після випуску з медіашколи мені одразу ж запропонували роботу на шоу «Танці з зірками» та «Голос країни».
За той період мені вдалося чимало поїздити світом, а згодом почалася пандемія COVID-19, яка фактично зупинила життя більше ніж на 2 роки.
Спершу розпочав свій шлях на «Танцях з зірками». Працював у стар-відділі, а згодом став помічником режисера. Неймовірно крутий досвід, ми дуже плідно працювали, але через якийсь час я усвідомив, що потрібно рухатись далі. Маючи прекрасний бекграунд, мені запропонували роботу лінійного продюсера в іноземній компанії, що займається зйомками рекламних роликів за кордоном. За той період мені вдалося чимало поїздити світом, а згодом почалася пандемія COVID-19, яка фактично зупинила життя більше ніж на 2 роки.
Я повернувся в Україну і через який час бажання постійно переїздити з країни в країну у мене зникло, тому почав шукати проєкти на телебаченні вже в Україні. Працював над організацією ранкового розважального проєкту на одному з національних телеканалів і тоді вже дорога знову завела мене на 1+1. Спочатку подавався на вакансію лінійного продюсера, але згодом мені зателефонували й запропонували посаду інформаційного продюсера. Прийшов на співбесіду, виконав одразу тестове завдання і відтоді обіймаю посаду інформаційного продюсера Телевізійної Служби Новин.
…погане передчуття переслідувало мене ще за день до повномасштабного вторгнення.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ведуча 1+1 Наталя Островська показала відео, як українські військові співають «Ой у лузі червона калина» на підтримку благодійного збору на засоби аеророзвідки
Пригадайте ранок 24 лютого, як для вас розпочався цей день і що ви зробили у першу чергу, коли дізнались про початок повномасштабної війни?
Відверто кажучи, погане передчуття переслідувало мене ще за день до повномасштабного вторгнення. Я зі своєю хорошою подругою ходив магазином, а у неї двоє дітей і я пам’ятаю, як кажу їй: «Слухай, у мене якісь дивні передчуття. Можливо, тобі з дітьми краще поїхати кудись на один-два тижні?». Вона засміялась та відповіла: «Взагалі не хвилюйся». До останнього не вірив, що може розпочатись повномасштабна війна, що буде таке загострення, вбиватимуть людей, дітей, стиратимуть з лиця землі цілі міста, це жахливо.
У ту ніч довго не міг заснути, проспав тоді від сили годину-півтори і вже близько 04:00 ранку пролунали перші вибухи, я їх дуже добре почув. Вийшов у під’їзд, а в той момент з квартири вибігав мій сусід-військовий. Вирішив запитати у нього, що відбувається: «Миколо, а що трапилось?». А він відповів: «Війна розпочалась. Мене викликали, я біжу на роботу». Тоді сказав собі: «Жень, потрібно поснідати, тому що потім не факт, що буде така можливість».
Приготував вівсянку, силоміць змусив себе поїсти, адже взагалі нічого не хотілося. Зібрався і вже о 5:10 вийшов на вулицю, попрямувавши в бік метро. Все навколо було як у фільмі - люди тікали, хапали те, що могли взяти (подушки, валізи, домашніх улюбленців). Всі були в паніці, а на фоні лунали вибухи. До того ж були шалені затори, автомобілі взагалі не рухались, а просто стояли на одному місці. Хтось просто ховався у метро, інші ще кудись прямували.
Той «чорний день» у календарі пролетів дуже швидко, надвечір у мене не було сил навіть два слова сказати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Навчіться бути щасливими під час війни», — снайперка Євгенія Емеральд у ЖВЛ розповіла про захист країни та нове кохання на фронті
Що відбувалося тоді в офісі 1+1 media?
Оскільки я приїхав дуже рано – в офісі було вкрай мало людей. Пам’ятаю, що тоді у ньюзрумі була Елла Білостоцька, наша шеф-редакторка, і ще кілька кореспондентів, десь о 9-10 ранку почали приходити інші колеги.
Моїм головним завданням на посаді інформаційного продюсера ТСН було знайти інформацію, перевірити декілька разів фактаж і лише тоді передавати кореспондентам, які готують по цьому матеріал. Першочерговим завданням було обдзвонювати екстрені служби, аби зрозуміти ситуацію в країні, адже на той момент були “прильоти” у десятках областей України. Ми телефонували у ДСНС, поліцію, медикам, аби переконатися, що це дійсно відбулося, знаходили свідків, постраждалих і лише потім з цією інформацією одразу ж виходили в ефір.
Той «чорний день у календарі» пролетів дуже швидко, надвечір у мене не було сил навіть два слова сказати. У ту першу добу переважна більшість людей в Україні достеменно не знали, що взагалі відбувається. Коли ти постійно отримуєш нову інформацію про загиблих цивільних, дітей, пропускаєш це все через себе – морально це вкрай складно.
Через війну робота стала домом. Перші місяці я жив у офісі, адже не було сенсу йти додому, тому що потрібно було працювати й цілодобово бути готовим включитися у той чи інший процес. Я затягнув в один із кабінетів диван, приніс постільну білизну. На щастя, у нас в офісі є душ і навіть пральні машини, тому якийсь час можна було жити.
...я вдячний долі за те, що опинився на цьому місці у такий складний для України час…
Чому для вас було важливо у перший же день поїхати на роботу?
Відчував велику відповідальність перед глядачами. Потрібно було шукати інформацію, фільтрувати її, адже на самому початку була сила-силенна фейків. Це мій обов’язок, який я мусив виконувати.
Вдячний долі за те, що опинився на цьому місці у такий складний для України час, адже саме тут, “на плюсах” я почав займатися ще й волонтерською діяльністю. Сьогодні недостатньо просто працювати – потрібно докладати максимум зусиль на усіх фронтах.
Моя історія, як волонтера, розпочалася, коли я акредитовував Наталю Нагорну, військову кореспондентку ТСН, на передову у Миколаївську область. Тоді спілкувався з пресофіцером 59-ї бригади, і тут він мені каже: «Євгене, а ви можете нам воду привезти?».
Мене тішив той факт, що якщо ми будемо збирати допомогу – це 100% гарантія, що вона потрапить у потрібні руки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Jerry Heil написала нову пісню під час «Сніданку з 1+1» з укриття та розповіла, де хоче зустріти своє кохання
Як ви оголосили про перший збір для ЗСУ?
Мене тішив той факт, що якщо ми будемо збирати допомогу – це 100% гарантія, що вона потрапить у потрібні руки, тому що туди їдуть наші кореспонденти й ми можемо завантажити наше авто необхідною допомогою. Записав у соцмережах ролик з проханням допомогти зібрати необхідну допомогу нашим захисникам і одразу ж люди почали мені писати, телефонувати. Був щиро вражений нашими земляками.
Наші військові, коли відправились на фронт, кардинально змінили своє життя, аби ми з вами могли жити, працювати та будувати сім’ї. Це їх неоціненний внесок, тому наша допомога - це своєрідна вдячність за їхній подвиг.
Також допомагаю героям наших сюжетів. Наприклад, була історія про двох маленьких хлопчиків, які втратили батьків. Коли почалася війна, мама і тато цих дітей готували м’ясо для продажу і щойно почули вибухи - відразу поспішили додому, але росіяни їх розстріляли з автоматів.
Допомагали двом дівчаткам-сестричкам, у яких теж загинули батьки. Російський танк вистрілив у їхній будинок, все почало палати і ці діти обгоріли на 75%. Ми закупили для них медикаменти та навіть вдалося домовитись, аби їх лікували за кордоном.
Сьогодні роблю усе, аби бути максимально корисним на своєму місці, адже боротьба триває на всіх фронтах, у тому числі і на інформаційному.
Як змінився ваш підхід до роботи? У чому особливості роботи інформаційного продюсера в умовах війни?
Різниця помітна, адже сьогодні я прокидаюсь і одразу починаю працювати. Потрібно проаналізувати останні новини, промоніторити свіжу інформацію і так само ввечері перед сном я засинаю, перечитуючи Telegram-канали.
Все змінилося, адже до війни навіть теми були інші, бойовими діями мало хто займався, за виключенням військових кореспондентів, таких як: Наталка Нагорна, Олександр Загородний, Олександр Моторний та Андрій Цаплієнко. Сьогодні роблю усе, аби бути максимально корисним на своєму місці, адже боротьба триває на всіх фронтах, у тому числі і на інформаційному.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Малює заради перемоги: історія 11-річної художниці Софійки з Чернігова, яка створює картини на підтримку ЗСУ
Як війна змінила особисто вас?
Відповідальності побільшало і дуже стрімко подорослішав. Якщо раніше міг дозволити собі поїхати кудись на відпочинок чи ще кудись, то зараз мені це навіть у голову не приходить. Почав сприймати цей світ по-іншому, став добрішим до людей, додалося більше співчуття та глибини розуміння цінностей того, що я просто можу жити, дихати, працювати.
Одного разу мені телефонує пресофіцер, плаче у слухавку і каже: «Жень, потрібно 80 прапорів… Хлопці загинули цієї ночі, 80…».
Яка подія, що трапилася в період повномасштабного вторгнення, вразила вас найбільше?
Коли побачив відео, як росіяни катували нашого полоненого військового. Ось це вперше, коли всередині мене усе вибухнуло і я усвідомив, що більше ніколи в житті не матиму нічого спільного з цими тваринами, хоча у мене були там, у росії, товариші, знайомі, але це питання закрите назавжди. Після того випадку ще більше сил кинув на допомогу військовим на фронті.
Був ще один болючий момент, який дуже мене вразив. Одного разу мені телефонує пресофіцер однієї бригади, плаче у слухавку і каже: «Жень, потрібно 80 прапорів… Хлопці загинули цієї ночі, 80…». До того ж там ще була одна дівчина-захисниця, яка через кілька днів мала виходити заміж...
Це все дуже складно усвідомлювати, пригадувати, розповідати, адже пересічним українцям складно зрозуміти, чого вартує їх тихе і мирне життя.
Як би ви описали свою професійну місію?
Допомагати людям – це єдине.
Яким буде для вас буде день нашої спільної Перемоги?
Побуду наодинці в улюбленому місці – на Київському морі. Хочу просто сісти у авто, взяти з собою трав’яний чай і поїхати туди, аби побути в тиші зі своїми думками та розумінням, що я виконав свою місію і можна жити далі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Недитячі мрії в окупації: Наталя Островська, Людмила Барбір та інші ведучі 1+1 здійснили мрію 15-річної Насті, котра пережила окупацію Бучі